«Мама вирішила киданути на 4 мільйони». Чому син, який повернувся з полону, готовий судитися з матір’ю
«Дякую, що подзвонив, синку. Я молилася за тебе і ще листа тобі навіть написала кілька днів тому», — щемливим голосом казала мама по відеодзвінку, вперше за три роки побачивши змарнілого, але усміхненого сина. Це був день обміну. Того дня, 6 травня 2025-го, він повернувся з російського полону.
Та минув рік. Інтонації змінилися. Тепер мати каже, що «у сина психологічне загострення», а її Іван збирається подавати на неї до суду. Яблуком розбрату стали понад 4 мільйони гривень, які мама отримувала за час перебування сина в полоні.
«За ці гроші мама купила щонайменше три квартири у Вінниці. Але вони оформлені на неї й переоформлювати вона не хоче. Під різними приводами все затягувалося. Я вже сказав: “Ну що, інакше будемо судитися?”», — говорить Іван Кухар.
Нині він таки готує позов. Сам же водночас вимушений винаймати житло.
Чому історій, коли звільнені з полону судяться з рідними, усе більшає та на чиєму боці в таких справах суди — з’ясовувало hromadske.
«Як це таке вийшло, що син з мамою судиться?»
Іван з мамою із невеликого містечка Бар на Вінниччині. Батьки розлучилися, коли йому було 5. У 16 він вирішив вступати в Одеську військову академію на факультет військової розвідки. Каже, здебільшого — аби піти з дому й бути незалежним. Та й батько вже служив в Антитерористична операція — так із 2014 по 2018-й офіційно називалась операція українських силових структур, спрямована на протидію незаконним збройним формуванням і російським окупаційним військам на території Донецької та Луганської областей.АТО. Це був 2017 рік.
У свої 20 Іван став офіцером: з 2021-го вже виконував бойові завдання в Пісках на Донеччині, де й застав початок повномасштабної. Зазнав осколкового поранення. ББув командиром окремого розвідувального взводу, а тоді начальником розвідки батальйону в 56 мотопіхотній бригаді.
«Стосунки з мамою були “напряжні” ще з самого дитинства. Але оскільки я був малий, все ж таки я їй більше довіряв. Фактично з 16 років я на військовій службі. У нас було якесь спілкування, ми тоді ще так не сварилися.
Хоча вона казала: «Перекидай мені гроші на карточку, а я їх буду знімати, щоб тебе не обікрали» й так далі. А я кажу: «Мамо, я собі сам розберуся». Якщо я справлявся з окремим підрозділом, то й зі своїми грошима мав би впоратись», — розповідає Іван про передумови конфлікту на фінансовому ґрунті.
У полон він потрапив у серпні 2022-го. Каже, сталося це «по-дурному»: мав приїхати на позицію до своїх, а потрапив — до росіян. Що позицію вже зайняв ворог, ніхто не доповів.
На нього направили автомати, один із «вагнерівців» поривався його застрелити. Потім він сам серйозно думав накласти на себе руки. А тоді вирішив, що побореться за життя. Пройшов катування й допити, місяці в одиночній камері: спершу в донецьких ізоляторах, а потім у росії в СІЗО Кашина Тверської області. У полоні Іван пробув майже 3 роки.
«Мама в той час отримувала [за мене] по 120-130 тисяч гривень на місяць, що для міста Бар є космічними сумами. А знайомим і подружкам бідкалася, що “ой, грошей нема, гроші не платять, не знаю, на що я буду жити”».
Питання почалися одразу після виходу з полону, але я не хотів сваритися, та й психіка була не в тому стані. А потім в частині я дізнався, що там сума — в мільйони гривень. Зараз мама розповідає, що я психічно неврівноважений і невдячний син. Тому коли запитають «Як це таке вийшло, що син з мамою судиться?», я хочу, щоб громада теж знала, як є насправді. Бо тоді вона буде шокована.Іван Кухар, звільнений з полону
Судячи з довідки із військової частини, наданої hromadske, матері Івана Кухаря Нінель Кащенко за період із листопада 2022-го по січень 2025-го До 1 лютого 2025 року (згідно з попередньою редакцією постанови Кабміну) рідним військовополонених або зниклих безвісти виплачувалось грошове забезпечення в повному обсязі.було виплачено понад 4 мільйони гривень. Сюди входила синова зарплатня, «бойові» й допомога на оздоровлення. Окрім того, Мінрозвитку громад і територій виплатило матері щорічну допомогу за кожен рік перебування сина в полоні (за 2022-2024) в розмірі 300 тисяч гривень.
Син винаймає квартиру. Мама «ні на що не претендує»
До лютого 2025 року рідним військовополонених виплачували їхнє грошове забезпечення в повному обсязі. Лиш трохи більше як рік діє новий закон, згідно з яким половина виплат розподіляється між родичами, а інша половина — утримується в частині до повернення бійця.
Сам Іван після виходу з полону отримав частину своїх виплат за 2025-й (це близько 500 тисяч гривень), 200 тисяч гривень допомоги й компенсацію у зв'язку зі звільненням зі служби.
Тепер він цивільний, але працює в оборонній сфері поліграфологом. І живе у Львові — винаймає квартиру.
«Був такий цікавий випадок, коли я ще був на реабілітації у Вінниці — я жив у квартирі (типу у своїй квартирі, яку купила мама). Коли я поїхав до Львова і повернувся десь через два тижні, я відчинив квартиру й зрозумів, що замки то я відчинив, а двері зачинені. Тобто хтось зачинився зсередини. Далі я чую жіночий голос і розумію, що це мама туди вже квартирантів заселила. Хоча я казав, що туди ще приїду. Так мені було неприємно», — каже Іван.
За рік домовитися з мамою про переоформлення нерухомості так і не вдалося.
«Тільки про те, що вона їх продає, ми домовлялися разів три. Потім що переоформлює. Але завжди знаходилися відмовки: то “будемо втрачати відсотки”, то “почекай, поки дитина підросте” (коли я вийшов з полону, я дізнався, що вона вагітна)... Тепер вона мене блокує в месенджерах.
Коли в фейсбуці вона зробила допис із моєю старою фотографією й написала «Моє сонечко» — я не витримав. Написав коментар: “Ти слухавку не береш, мене всюди заблокувала, гроші привласнила, документи не віддаєш, мене всім, чим тільки можна, кляла і погрожувала, а тепер тут публікуєш фотографії?”. Вона видалила цей допис разом із коментарем».
У коментарі hromadske жінка запевнила: на квартири вона не претендує, а син, мовляв, зводить на неї наклеп.
«Я не привласнила і не вкрала ні в кого кошти. Мені їх виплачували згідно з законом, як і всім матерям. Говорю йому і говорила: я купила йому квартири й на них абсолютно не претендую (хоча на третю, яка будується, я ще додавала свої кошти, ще й в борги залізла). У мене просто чотиримісячна дитина, і я просила почекати до літа… До нового року все було нормально, ніяких непорозумінь. А зараз у нього якась “нетерплячка”.
Я його не блокую — вдень, буває, вимикаю телефон, щоб відпочити. А він шантажує мене, погрожує, пише капості для мами. Знаєте, неприємно. У мене проблеми з тиском і вже молока не вистачає через ці нерви», — зі свого боку каже Нінель Кащенко.
Нині жінка в декреті. До цього працювала вчителькою музики. Доходу з оренди двох квартир, каже, не отримує, а здає їх «друзям». Та хоче, аби справа не доходила до суду.
«Я хотіла йому чи переписати, чи подарувати, чи віддати йому ці мільйони. Але, розумієте, якщо я перепишу, а він потім подасть на суд і скаже, що я йому подарувала, а ці мільйони треба все одно віддати? І я вже тепер просто не знаю, що робити. Чи переписувати, чи чекати суду? Я налаштована домовитись, але бачу, що він дуже запалився і хоче суду… Ще раз кажу: я ні на що не претендую. В мене є де жити. Я живу у своїй квартирі», — додає жінка.
Хлопці створили групу: «Пограбовані своїми»
«Дуже важко було усвідомити, що може бути така ситуація з мамою. Але з того, що я бачу після виходу хлопців з полону, — такого багато. Якщо не з батьками, то з дружиною, яка отримувала всі гроші, а потім втекла за кордон і заблокувала. Просто зазвичай це не хочуть публікувати, бо це сім’я. І все ж це емоційно важко», — говорить Іван.
«Таких історій уже просто безліч. Настільки, що аж зашквар», — підтверджує Неля Холод, волонтерка, що з 2022-го допомагає родинам полонених і звільненим бійцям.
«У нас на кожному обміні після слів “Вітаю, я щаслива мати, я щаслива дружина” починаються оці от історії… Коли хлопці вийшли й кажуть: “А допоможіть знайти адвоката. У нас немає грошей”. У кого дружина, у кого батьки, у кого дядько, який переписав усе на сина, а цього лишив голодранцем...».
Зараз у мене хлопці створили групу у вотсапі. Називається «Пограбовані своїми». Там 10 людей. І це тільки з одного обміну. Щоб ви розуміли, наскільки дійсно це велика проблема, що тут уже хочеться кричати.Неля Холод, волонтерка
«Але є хлопці, які кажуть: “Так, ми залишились без якогось мільйона, ну то й нехай”, і нічого не роблять з цим. У нас був такий Андрій. Його мама жила на його кошти, тужила, плакалась, а потім, як виявилось, коштів немає…
Просто є ті, які хочуть про це казати, є ті, які не хочуть, є, яких обікрали взагалі як липку, а є такі, яким залишили трохи», — каже волонтерка.
Чи є судова практика?
До сьогодні напрацьованої судової практики, коли звільнені з полону судилися б із батьками за виплати, фактично не було. Частіші все ж випадки спорів із дружинами. У реєстрі судових рішень таких справ кілька десятків. До того ж є рішення на рівні Верховного Суду, на яке вже можуть посилатись суди нижчих інстанцій.
«До нас часто звертаються саме по таких спорах, [коли дружина отримувала кошти]. Якщо ми говоримо про чоловіка і дружину, то грошове забезпечення є спільним майном подружжя, і тут треба довести, що жінка діяла не в інтересах сім’ї (наприклад, не робила ремонт у спільній квартирі чи не забезпечувала дітей). Тоді військовослужбовець, коли повертається з полону, має право стягнути 50% виплат, які отримала його дружина.
Якщо ж дружина таки діяла в інтересах сім’ї, то навіть практика Верховного Суду не йде за військовослужбовцем. Тут трошки інші правові норми застосовуються, ніж до батьків», — пояснює юристка «Юридичної Сотні» з питань полонених і зниклих безвісти Ірина Підреза.
Нещодавно було рішення Рівненського райсуду, який зобов’язав матір військовослужбовця Дмитра Панчука повернути йому 3 мільйони 894 тисячі гривень. Панчук заявляв, що мати відмовлялася повертати йому кошти, які вона отримувала, доки він був у полоні, й виписала з будинку (Панчук, до речі, повернувся з полону в один день з Іваном Кухарем). Але це рішення лише першої інстанції.
«Мені було дуже цікаво дочекатися цього рішення й побачити, яку позицію все-таки обере суд. Фактично, він задовольнив позовну заяву цього хлопця. Але, можливо, таке рішення ухвалене через те, що ця справа набула розголосу. Тому що мати все ж отримувала кошти на законних підставах. Ніде в законі не вказано, що вона мала зберегти грошове забезпечення і віддати саме сину, а не розпоряджатися, до прикладу, на власний розсуд. Але, власне, ще є апеляційна інстанція і Верховний Суд», — зазначає юристка.
Але додає: принаймні, якщо справа Івана Кухаря дійде до суду, буде змога посилатись на це рішення. Бо є вже практика хоча би на рівні місцевих судів.
Питання: як стягувати кошти, яких нема? Тут або вимагати продавати квартири, або зобов'язати визнати за ним право власності.
Сам Іван каже, що готує з адвокаткою позов до суду щодо привласнення грошових коштів.
«Зараз мені важливо привернути увагу до цих всіх моментів, тому що таких історій дійсно багато. І щонайменше їхня публікація допоможе, щоб люди, які отак повернулися з полону й опинилися без нічого, або втратили свої кілька мільйонів гривень, мали більше якоїсь мотивації й наснаги чогось добиватися, судитися. Бо люди зазвичай спиваються, знаркоманюються, розуміють, що життя — біль. Всі їх намахали. І вони здаються. Таких я знаю теж.
Мені головне повернути собі кошти й щоб люди знали: те, що ми не спілкуємося, — не тому, що я такий поганий і невдячний син, а тому, що мама мене вирішила просто киданути на гроші».