Треба — піде на війну, хоч на її початку Андрія через міжхребцеві грижі й визнали обмежено придатним і призначили йому наступну Військово-лікарська комісія.ВЛК аж у 2028 році. Лікар сказав: «Глядіться, менше фізичних навантажень». А він «глядівся» по-солдатськи: рив окопи, чергував на позиціях у селах під Волновахою. Десь там — буквально за лічені години до своєї омріяної відпустки, яка припадала саме на день народження дружини — він наступив на російську міну «Лепесток»…

Каже, що темно було дуже, він ішов другим, і від втоми довірився ситуації — перший же побратим спокійно пройшов… Андрію «лепестком» вирвало частину стопи — кілька операцій (лише чи не в третьому шпиталі лікарі знайшли причину загрозливого гниття його рани — обривок брудної солдатської шкарпетки занесло вибухом під кістку).

На один рік, у травні 2025-го, йому дали третю групу інвалідності. Весною 2026-го лікарська комісія має вирішувати його подальшу солдатську долю, й Андрій міркував просто: якщо визнають його з вирваною п’ятою придатним — служитиме далі, пошлють кудись у навчальний центр — що ж, і там люди потрібні. Міркував так, доки влітку не зателефонувала перша дружина. Вони розлучилися, коли синові Віталію не було ще й чотирьох років.

Жінка телефоном сказала, що в сина зі здоровʼям складна ситуація: або майже щоденний Діаліз нирки — це медична процедура, яка штучно очищає кров від токсинів та надлишкової рідини, коли нирки не можуть виконувати цю функцію самостійно через гостру або хронічну ниркову недостатність.діаліз, або пересадка нирки, а черга на посмертну донорську нирку — на кілька років. У неї теж вроджені проблеми з нирками — тому не могла стати доноркою. Сестра Андрія перехворіла на гепатит — у донори не годилася. Залишався тільки він.

«Хіба є щось, чого батько для свого сина не зробить?» — спитав він мене.

Віддати синові нирку Андрій зголосився відразу. Тільки переживав, що в них різні групи крові, і що через операції і лікування його тіло просякнуте всякою медикаментозною хімією. В обласному центрі Андрієві сказали, що його нирка сину не підійде. А от у Києві, у Національний Науковий Центр хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України.Центрі хірургії ім. Шалімова, операцію зробили — в Андрія нирку вилучили, Віталікові її підшили — у кінці серпня цього року.

Тепер Андрій має вже й «цивільну» інвалідність.

Віталію — 26 років. Андрій хоче, щоб син прожив довге щасливе життя.

Чи завжди родич є найкращим донором? Чи може військовослужбовець поза чергою отримати донорський орган для трансплантації? Чи може літній чоловік, який вважає, що нажився на світі, віддати пораненому молодикові свою легеню чи нирку?

А та людина, що вирішила стати Посмертний донор — це людина, яка після констатації смерті добровільно пожертвувала свої органи або тканини для трансплантації іншим пацієнтам. Це може статися на основі згоди, яку людина дала за життя (наприклад, підписавши спеціальний документ), або за згодою її родичів.посмертним донором, точно вже є мертвою на момент, коли в неї вилучають орган, чи йдеться про фактичну Евтаназія — це припинення життя людини, як правило, невиліковно хворої, яка зазнає нестерпних страждань, шляхом безболісної та швидкої процедури.евтаназію? Як серце, яке не працює в тілі однієї людини, може запрацювати в тілі іншої? І чому в країні, де через війну стільки смертей молодих здорових чоловіків і жінок, які могли б стати посмертними донорами, така велика черга на отримання донорських органів?

Усі ці питання виникли в мене після розмови з Андрієм Осипчуком, а відповів на них завідувач відділу органної трансплантації Українського центру трансплант-координації Артур Карамян.

«Черга велика не тому, що не вистачає трансплантологів чи Національна служба здоров'я України.НСЗУ встановлює якийсь ліміт із фінансування відповідних операцій. Є фахівці, є гроші. На сьогодні НСЗУ має пакет із трансплантації. Він передбачає доопераційне обстеження донора й реципієнта, проведення операції, післяопераційну реабілітацію та лікування.

Тобто насправді проблема — у нестачі донорських органів. Наразі в очікуванні цих органів перебувають понад 4100 людей. При тому, що з 2023 року проведено понад півтори тисячі операцій», — говорить Артур Карамян, починаючи розмову зі мною.

Від батька до сина — не завжди оптимально

— Пане Артуре, у випадку з Віталіком його донором став батько. Тобто йдеться про Родинна трансплантація — це пересадка органу (наприклад, нирки або частини печінки) від одного живого родича-донора іншому реципієнту.родинну трансплантацію. Родичі якої спорідненості можуть віддати свої органи для такої трансплантації? Це питання офіційно регулюється?

— Це питання, як і всі інші, пов’язані з трансплантацією, регулюються Закон України № 2427-VIII від 17.05.2018 про трансплантацію регулює питання пересадки анатомічних матеріалів людині та встановлює, що всі трансплантації фінансуються державою, а підбір донора та реципієнта здійснюється за допомогою спеціальної електронної системи.відповідним законом. Коли йдеться про родинну трансплантацію, найближчими родичами вважаються чоловік чи дружина, діти, батьки. Дальні родичі можуть розглядатися як потенційні донори, якщо вони через суд доведуть факт родинних звʼязків із реципієнтом.

— Але ж чоловік не є кровним родичем дружини…

— Тут річ не в самій кревності, а в сімейних зв’язках. У документах, що регулюють питання трансплантації, чоловік для дружини є першим родичем, а діти, приміром — уже на другому місці. Навіть коли йдеться про посмертне донорство людини, згоду на нього питають спочатку в чоловіка чи дружини. 

— Дідусі й бабусі розглядаються як можливі донори для родичів? 

— Залежно від того, скільки їм років. Людина може бути донором до 75 років. Як би дідусі не хотіли допомогти онукові, синові чи племінникові, але якщо їм уже виповнилося 75 років, донорство неможливе — ні для родинної, ні для Посмертна трансплантація органів — це пересадка органів від померлої людини реципієнту, яка можлива лише після констатації смерті мозку. Крім родинної і посмертної трансплантації в Україні передбачено ще й третій її вид — по типу доміно. Це коли реціпієнту пересаджуються серце та легені посмертного донора, а своє серце він віддає іншому реципієнту. Потреб у таких трансплантаціях небагато: 2-3 на рік.посмертної трансплантації. Про це йдеться у Наказ МОЗ від 6 серпня 2024 №1388.відповідному наказі МОЗ, який регламентує показники якості та безпечності анатомічних матеріалів. 

— Андрій хвилювався, що у нього із сином різні групи крові. А чи є взагалі якісь завади для родинного донорства, крім віку?

— Родинна трансплантація — це не тільки про збереження життя Реціпієнт — це той, хто отримує, приймає або сприймає щось від донора. У даному випадку-- людина, якій пересаджують орган.реципієнта, але й про наслідки операції для донора. Донор після операції повинен мати якісне життя. Тому його перед вилученням органа мають ретельно обстежити на наявність захворювань, інфекцій тощо.

Якщо зʼясується, що вилучення нирки, приміром, завдасть донорові більшої шкоди, ніж принесе користі реципієнтові, ніхто вилучення не буде проводити, навіть якщо людина дуже хоче врятувати свого родича і щиро проситиме скористатися її органом.

Я вам скажу ще й таке: лікарі вилучають для реципієнта ту з двох нирок, яка в донора гірше функціонує. Функціонально краща нирка залишається в тілі донора — щоб вона забезпечила йому якісне життя. А для реципієнта, у якого як слід не працює жодна нирка, навіть мінімальна функція донорського органу буде рятівною. Тобто під час трансплантації на першому місці стан донора, а потім уже реципієнта.

— Чиє донорство краще для реципієнта — родича чи померлого незнайомця?

— Раніше однозначно вважалося, що родича, бо, мовляв, імунологічно орган рідної людини більш сумісний. Але останні дослідження щодо сумісності показали, що в більшості випадків родинні гени частково відмінні від генів реципієнта. Зараз проводиться дуже багато досліджень щодо сумісності донорів і реципієнтів. І ми спостерігаємо, що в певних випадках сумісність із посмертним донором може бути краща, ніж з родинним.

Але в цьому питанні треба враховувати інші нюанси. От помирає людина, яка захотіла стати посмертним донором. Значить реципієнт, чия черга підійшла, має терміново прибути до центру трансплантації. Цілком вірогідно, що після обстеження лікар виявляє, що цей реципієнт не зовсім готовий до операції.

Але готувати його ніколи — посмертна трансплантація завжди екстрена, бо час перебування органу поза тілом — обмежений. Й оця екстреність може негативно вплинути на результат операції. Тобто на те, як швидко пацієнт буде проходити реабілітацію після трансплантації, як швидко в його тілі запрацює донорський орган — зразу в операційній чи через кілька тижнів.

А в разі родинної трансплантації донор і реципієнт ретельно готуються до планової операції. Тому зазвичай результативність родинних трансплантацій, приміром нирок, вища, ніж посмертних.

Живий орган у мертвому тілі. Примара евтаназії

— До речі, а скільки часу органи, що трансплантуються від посмертного донора, можуть перебувати поза тілом? Тобто який у них термін придатності для трансплантації?

Тут ключове навіть не в часі транспортування, коли орган перебуває поза тілом. Тому що ці години загалом адекватні. Тут радше проблема в тому, скільки часу після констатації в донора смерті мозку проживуть його анатомічні матеріали й збережуть придатність для трансплантації.

Поки визначається реципієнт із черги й медичний заклад, який буде проводити трансплантацію, поки фахівці цього закладу приїдуть до посмертного донора, щоб вилучити його орган (а це може бути ситуація, коли їдуть з Ужгорода до Харкова, приміром), медики установи, де людина померла, мають компенсувати стан донора для того, щоб дочекатись, коли приїде бригада вилучення. Простими словами — мають зберегти життя в його органі.

Потім починається процес вилучення органів. Спочатку вилучається серце, тому що воно має найменший час життя поза тілом — від 4 до 6 годин. Печінка може жити поза тілом до 10 годин, нирки — до 24 годин.

Сьогодні вже в Україні є кілька апаратів для так званої Машинна перфузія органів – це процес використання спеціального обладнання для циркуляції розчину (наприклад, крові) через донорський орган поза межами тіла.машинної перфузії органів. Коли умовно нирка вилучається з тіла донора й підʼєднується до спеціального апарату, такого собі штучного людського тіла, яке забезпечує її функціонування. А в деяких випадках і покращує стан цього анатомічного матеріалу — бо на такому апараті вилучений орган можна навіть лікувати.

Завдяки апаратам час перебування органу поза тілом можна значно збільшити. Але кожен апарат працює тільки з одним органом — із серцем чи нирками, він не є універсальним. З таким апаратом до донора приїжджає бригада вилучення органу із центру трансплантації. Апарати дорогі, імпортні, і до їхнього технічного обслуговування долучаються закордонні фахівці.

— Пане Артуре, поясніть. Як можна вважати мертвим донора, якщо його органи ще працюють і їхня робота підтримується до приїзду бригади, яка їх вилучає? Органи живі, але людина мертва? Чи як?

— О, зараз ви стали на шлях маніпуляцій. Пояснюю. Існують дві можливості для посмертного донорства — після зупинки кровообігу й після смерті мозку. У нашій країні йдеться тільки про смерть мозку. Тому що й у нас, й у багатьох інших країнах смерть людини після зупинки кровообігу може трактуватися як евтаназія.

Щоб установити зупинку кровообігу, треба зафіксувати Асистолія – це повна зупинка електричної та механічної активності серця, яка на ЕКГ виглядає як пряма лінія.асистолію на моніторі, тобто відсутність електричної активності серця. У нас це не дозволено законодавством. У нас, якщо лікар побачив на моніторі асистолію, він має почати реанімаційні заходи, щоб відновити роботу серця. І якщо він не робить цього — то виходить, що свідомо вбиває пацієнта.

А, наприклад, в Іспанії, якщо лікарями реєструється відсутність електричної активності серця впродовж п’яти хвилин, це вже є свідченням смерті пацієнта, відтак у нього можна вилучати органи. Іспанські лікарі для цього не чекають на бригади із центру трансплантології, а роблять це на місці.

Аргументом проти такого методу є те, що після зупинки кровообігу ще спостерігається активність мозку, відтак людина вважається живою. До речі, нещодавно в нас була фахова конференція. Так от: трансплантологи Києва говорили про те, що давно вже на часі переглянути цю концепцію і рівнятися на досвід тієї ж Іспанії.

Адже якщо серце пацієнта не працювало упродовж п’яти хвилин, то весь цей час мозок не живився кровʼю. Зупинка серця спричиняє і зупинку в роботі мозку. Навіть якщо серце вдається запустити, втрати мозку неможливо компенсувати. І тому не треба чекати формальної смерті мозку, бо людину після тривалої зупинки серця неможливо врятувати.

Але всі ці питання мають бути ухвалені на законодавчому рівні.

— Якщо ми заговорили про смерть після зупинки кровообігу, то поясніть, як серце, яке зупинилось, може запрацювати в тілі іншої людини?

— Донора після зупинки кровообігу можна під’єднати до апаратів життєзабезпечення, за допомогою яких перезапустити його серце. Але ще раз наголошую, ми зараз обговорюємо теоретичні аспекти, на практиці такий вид донорства наразі в Україні недоступний. В Україні можлива трансплантація від посмертного донора лише після констатації смерті мозку.

Люди з інсультами — наше все

— Хто віком до 75 років можуть стати посмертними донорами?

— Десь 80% таких — це померлі після інсульту. Інша категорія — люди, які зазнали травм голови.

— Але люди, що вмирають від інсульту, зазвичай старші за 75 років…

— Це було колись. Війна дуже омолодила тих, у кого стаються інсульти — сьогодні серед них багато людей віком від 30 років.

— Чи можуть стати посмертними донорами військові, які загинули внаслідок бойових дій?

— Не можуть, це 6 лютого 2025 року президент Володимир Зеленський підписав закон № 4203-IX про заборону вилучення органів для трансплантації у загиблих військових.заборонено законом про трансплантацію. Навіть якби не було прямої заборони закону, сумніваюсь, що таке було б можливо і з медичного погляду. Адже головне для донорства — це смерть мозку при збереженні функції інших органів.

Коли ми говоримо про воєнну травму, вона не буває ізольованою травмою голови, це переважно політравма з інфекцією. Критична інфекція, яка не дозволила донору жити, — як же можна його орган пересадити реципієнтові? Адже орган, який вилучається, має бути неінфікований. Інакше реципієнт ризикуватиме своїм життям.

Тому ні, такі військові не можуть стати посмертними донорами. Навіть якщо вони за життя написали відповідні заяви.

— Який алгоритм перетворення померлої людини на посмертного донора?

— Спочатку будь-який пацієнт, не важливо, після Дорожньо-транспортна пригода.ДТП, після інсульту чи бійки, потрапляє до відділення реанімації. Там за відповідною шкалою визначають рівень його свідомості. За певних показників консиліум діагностує йому смерть мозку. Іноді на це треба до 24 годин.

Встановлена смерть мозку — порушається питання про Посмертними донорами органів не можуть бути діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування; люди, визнані недієздатними; ті, чия особистість невстановлена.згоду на донорство. З лікарні телефонують до Українського центру трансплант-координації — дізнаються, чи ця людина за життя надала Для подання заяви на посмертне донорство потрібно особисто звернутися до трансплант-координатора в будь-якому центрі трансплантації з паспортом та ідентифікаційним кодом. Заява подається в письмовій формі за зразком, який надасть координатор, і потім вноситься до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ).згоду на посмертне вилучення її органів. Якщо людина писала відповідну заяву, родичі інформуються про таке її рішення. Якщо ж ні — трансплант-координатор говорить із її родичами, чи не дадуть уже вони такої згоди.

Інформація про померлого як посмертного донора вноситься до Єдиної державної інформаційної системи трансплантації органів (ЄДІСТ) тільки після того, як родичі підпишуть відповідну заяву. Зробити це можна безпосередньо в лікарні — у тамтешнього трансплант-координатора.

І після цього ЄДІСТ, у якій міститься інформація про все, що стосується трансплантації, на основі медичних показників автоматично підбирає пару донор-реципієнт. Тобто трансплант-координатор дізнається від системи, у якому місті перебуває реципієнт, для якого можна використати орган ось цього щойно померлого донора. Український центр трансплант-координації зв’язується з тамтешніми колегами й після цього визначається вже, коли реципієнт буде готовий до операції, коли вилучати орган тощо.

— Але якщо людина за життя не писала заяви, то поки знайдуть її родичів, поки вони вирішать про посмертне донорство — втрачається час, органи вмирають…

— Це і є проблемою в трансплантології — і не лише в нас. Але отримати згоду родичів необхідно, це обовʼязкова процедура. Так само як і офіційна констатація смерті мозку. Інакше — йдеться про кримінал. Якби люди за життя писали заяви про бажання стати посмертним донором, уся наша система працювала б більш інтенсивно.

— Хто сьогодні в Україні найбільш активно пише такі заяви?

— Відзначу, що таких людей в Україні з кожним роком стає дедалі більше — дається взнаки відповідна просвітницька робота. Зазвичай це люди віком 20-30-40 років. Але вони ще років 40-50 вестимуть активне життя. Тому на кількість реальних донорів на зараз їхні заяви не впливають. До того ж їх небагато, загалом з 2021 року — трохи більш як півтори тисячі. Однак своїм вчинком вони пропагують ідею посмертного донорства.

Наразі ми фіксуємо цікаву тенденцію: збільшується кількість людей, які дають згоду на донорство свого померлого родича. І зменшується час, упродовж якого вони ухвалюють відповідне рішення. Це свідчить, що у людей зникає упередження щодо посмертного донорства.

— Пане Артуре, а як збільшити кількість посмертних донорів? Річ лише в просвітництві?

— Бачите, під просвітництвом має бути відповідне підґрунтя. Поясню. Припустімо, всі родичі померлих від інсульту дадуть згоду на їхнє посмертне донорство. Чудово. Однак усі ці померлі не зможуть стати донорами. Тому що в нашій країні не кожному померлому від інсульту, а їх приблизно 100 тисяч щороку, проводять процедуру діагностики смерті мозку. Хоча відповідний наказ МОЗ є обов’язковим для виконання в усіх неврологічних відділеннях. Але вимог цього наказу не всі дотримуються.

— Донорів бракує, черга на трансплантацію рухається не так швидко, як хочеться. Чи існує пільгова черга для учасників бойових дій?

— Ні. У питаннях черговості на трансплантацію головне — це статус екстреності й прогнозований термін життя без трансплантації. 

***

 У Національному науковому Центрі хірургії та трансплантології ім.О.О.Шалімова НАМН України ми поцікавилися післяопераційним станом Віталія Осипчука.

Керівник сектору трансплант-координації Центру Сергій Паляниця повідомив, що трансплантована від батька нирка відразу після операції дала сечу, тобто запрацювала. Наразі хлопець проходить реабілітацію. Її термін подовжено через те, що Віталій і його батько-донор мали різні групи крові.

«З хірургічного погляду трансплантація одно- чи різногрупна не дуже відрізняються. Однак через імунологічні особливості процес післяопераційної реабілітації з індивідуальних причин організму реципієнта може подовжитися», — каже Сергій Паляниця.