Скільки коштує світова гонка озброєнь та як зростають військові бюджети країн
Світові військові витрати стрімко зростають. Торік, якщо порівнювати з 2023-м, вони збільшилися на 9,4% і становили 2,7 трильйона доларів, за даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI) та журналу Economist. Але зростання є ще більшим — на рівні 10%, — якщо визначати цю цифру на основі паритету військової купівельної спроможності.
Такий паритет показує реальну вартість військових витрат. SIPRI рахує ці витрати в американських доларах, але в різних країнах долар має різну купівельну спроможність. Якщо в США вищі витрати виробників озброєння на зарплати працівників та закупівлі, то й долар там має меншу купівельну спроможність, а в Україні, наприклад, — більшу.
Подібні показники — свідчення масштабної гонки озброєнь, що відбувається нині на планеті, причому вперше із часів закінчення Холодної війни.
Америка все ще залишається країною з найбільшим військовим бюджетом — 997 мільярдів доларів, — але на п’яти вже наступає Китай, і відстань між ними скорочується. Так, якщо за ринковим курсом військовий бюджет Китаю — 314 мільярдів доларів, то за паритетом військової купівельної спроможності — 544 мільярди доларів.
На третьому місці найбільших військових бюджетів — росія. У 2024-му вона витратила на військові потреби 149 мільярдів доларів, а за паритетом купівельної спроможності — аж 430 мільярдів доларів. Якщо брати військові витрати росії у відсотках від ВВП, то цей показник становить 7,05%. Країни НАТО, за встановленим принципом, мають витрачати 2% річного ВВП на оборону, але триває дискусія, щоб збільшити ці видатки до 5% ВВП.
За цим показником на першому місці перебуває Україна. Ми витрачаємо аж 34,5% власного ВВП на оборону: 65 мільярдів доларів — за прямим підрахунком, 199 мільярдів доларів — за паритетом купівельної спроможності. Водночас сама Україна виробляє зброї на 10,2 мільярда доларів на рік.
Для порівняння: якщо ВВП України — 184 мільярди доларів, то росії, за даними росстату, — 2,4 трильйона доларів.
«ВВП росії на порядок вищий, це більша держава, що має більше населення та набагато більше природних ресурсів. Тому очевидно, що держава, яка веде війну з державою, котра багатша в рази, має витрачати більше відсотків ВВП на оборону — і навіть це не буде гарантувати результат», — говорить політолог Петро Олещук.
«Тому я думаю, що майбутнє за альянсами, де держави реально розуміють наявність спільного виклику. Наприклад, для всіх східноєвропейських держав, котрі раніше були в зоні впливу росії, таким викликом є росія. Отже, треба об’єднуватися, створювати якийсь військово-політичний альянс, який би за сумою ВВП цих країн був співмірний з росією», — додає він.
«Формулювання питання під час планування військових витрат має бути не “гармати замість масла”, а “гармати й масло одночасно”, — вважає військовий аналітик Іван Киричевський. — Наприклад, французька компанія Thales робить не тільки військову електроніку, але й електроніку для залізничного транспорту. Китай з 1989 року ходить під усіма можливими санкціями щодо оборонних технологій, але просто завдяки доступу до західних технологій подвійного призначення вийшов у світові лідери у військових технологіях. І вони від цього не ходять голодні».
«Якщо узагальнити все, що ми отримали від країн Заходу, то ми могли б теоретично вийти на ресурсний паритет з росією, але на ресурсний паритет (коли обидві країни витрачають однаково — ред.) ми не вийшли. Усі війни у світі дуже дорогі», — додає Киричевський.
Саме через це і зростають військові витрати. Наразі частка росії, Китаю та країн поза блоком НАТО у світових оборонних витратах — понад 60%. У 2004-му цей показник був нижчим за 60%. А тут відіграє роль кожен відсоток.
«У світі найближчі десятиліття ми можемо назвати десятиліттями мілітаризації. Почалося все з російської агресії 2014 року. росіяни фактично створили прецедент для подібних режимів, які бачать, що їм вдалося. В умовах, коли немає на кого покластися, немає глобального арбітра — країни мусять переозброюватися», — говорить політолог Ігор Петренко.
«Упродовж наступних 5-10 років тренд на мілітаризацію буде зберігатися. Тривають пошуки союзників, альянсів, зокрема регіональних. Можуть створюватися нові організації, які разом будуть реагувати на загрози. Є якась надія, що це покладе початок змінам, відбудеться реформа ООН — постане ООН 2.0 з новими правилами. Але для цього потрібен час», — додає експерт.
Одним із військових альянсів хоче стати Європейський Союз. Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс заявив про плани започаткувати оборонний пакет ReArm Europe на загальну суму в 800 мільярдів євро. Причому 150 мільярдів євро будуть доступні як дешеві кредити від ЄС для країн-членів, котрі зможуть на ці кошти купувати зброю. Євросоюз ставить за мету витрачати 3,5% свого ВВП на оборонні потреби.
Однак одна річ — знайти гроші, що Європа добре вміє робити. А інша річ — виробити або придбати необхідне військове обладнання. Якщо світові арсенали будуть порожніми, то гроші сильно не допоможуть, принаймні в найближчій перспективі.
«У США черга портфеля експортних замовлень лише на літаки F-35 розписана вже на тисячу одиниць. Багаті країни Перської затоки ідуть на таку річ, як купити невеликий флот під ключ. Наприклад, Катар придбав в Італії кілька потужних корветів, а заодно універсальний корабель на 8000 тонн, який може виконувати функції десантного корабля, корабля протиповітряної оборони й навіть штабну функцію», — розповідає військовий аналітик Іван Киричевський.
Так, близькосхідні країни витрачають чималі гроші на військові потреби. Ізраїль витрачає на ці цілі 8,8% ВВП, Саудівська Аравія — 7,3%. А це великі економіки, що формують величезний попит на всі види озброєння.
Індія, котра володіє власним ядерним арсеналом, має військовий бюджет на рівні 86,1 мільярда доларів, що дорівнює 283 мільярдам за паритетом купівельної спроможності та 2,3% ВВП.
«Крім гонки конвенційних озброєнь, на світ чекає ще гонка ядерних озброєнь. Про це говорять багато держав, які раніше взагалі жодним чином не згадували про ядерну зброю. Про це прямо говорить німецький канцлер Фрідріх Мерц. Південна Корея веде дуже широке обговорення на цю тему. Японія. Очевидно, країни Перської затоки, особливо в контексті іранської ядерної програми», — зазначає політолог Петро Олещук.
Так, Іран у 2024-му мав військовий бюджет у 7,9 мільярда доларів, що дорівнює 18 мільярдам за паритетом купівельної спроможності та 2% ВВП. Сусідня з Іраном Туреччина витрачає на військові потреби 1,9% ВВП, тобто 25 мільярдів доларів, або 74,6 мільярда за паритетом купівельної спроможності.
Сусідня з Україною Польща, налякана повномасштабною війною росії, тепер витрачає 4,2% ВВП на оборону — це 38 мільярдів доларів, або 72,3 мільярда за паритетом купівельної спроможності. А от Угорщина витрачає на оборону 2,16% ВВП — на рівні вимог НАТО. Це 4,7 мільярда доларів, або 9,8 мільярда за паритетом купівельної спроможності.
Як і будь-які інвестиції, військові витрати повинні мати свою окупність та дохідність. Про це нагадує військовий аналітик Іван Киричевський:
«Особливо це помітно в Африці — це колоніальні війни, які, відповідно, окупаються. Це бізнес. Для росії війни в Африці — це бізнес. Постачання озброєння туди — це бізнес. Так само для китайців. Це прибутковий бізнес. Це той класичний випадок, коли і гармати, і масло одночасно».
Коли росіяни військовою допомогою підтримують черговий переворот в Африці чи черговий диктаторський режим — як це було в Малі, Нігері чи Буркіна-Фасо, — то розраховують на доступ до місцевих природних ресурсів. У такий спосіб вони отримують окупність наданої військової допомоги.
«Велика Британія часів Маргарет Тетчер перейшла на якісь економічні реформи лише після війни на Фолклендських островах, яка тривала лише три місяці, але стало зрозуміло, що війна — це дуже дорого», — нагадує Киричевський.
- Поділитися: