«Нас рекомендують психіатри». Гурт Zwyntar про світло, смерть, нечисту силу і «Квартал-95»

Zwyntar («Цвинтар») — український музичний гурт із Києва. Колектив виконує музику в жанрі дарк-кантрі. Свій перший сингл «Ти не Бог» вони випустили у 2016 році, тоді ж вийшов і перший альбом. 

З початку війни учасники гурту стали частиною волонтерського руху. Двоє музикантів — Ерік (банджо) та Дівуар (вокал, гітара) — долучилися до війська. 

У 2025 році колектив випустив мініальбом «На іншому боці ріки». У травні 2025 року студія «Квартал-95», отримавши відмову від представників гурту на використання треку «Мексиканець», використала його без дозволу.

Про новий реліз

Саша: З початком війни ми стали багато писати й записувати. Може тому, що якщо раніше в нас був такий ценз — ну, це добре, але це, можливо, на наступний альбом. А зараз, оскільки кожен день може стати останнім, то ми намагаємося просто максимум записувати все, що можемо.

Наталка: Наш останній реліз — це реліз, яким я особисто пишаюся з наших робіт найбільше. Тому що там, напевно, найбагатші аранжування, які в нас колись були. І найскладніші, найважчі теми, які ми колись порушували. Це та музика, яка мені вже навіть і самій подобається.

Саша: Ми, в принципі, багато років, я не скажу, що були на короткій нозі з темою смерті, але це основа нашої творчості. І багато людей напряму нам казали, що вони приходять на наші концерти й слухають нашу музику, тому що це їх розраджує, це їх трошки примирює з темою смерті, вмирання. Вона стає якоюсь не такою страшною, табуйованою.

Навіть (це теж реально нам писали), що психологи й психіатри своїм пацієнтам радять слухати Zwyntar, тому що це прибирає в них тривожний стан щодо смерті, вмирання. А тут ми, можна сказати, що свідомо підійшли до цього моменту. Ми вклали в пісні оцей момент проживання трагедії в певному сенсі. Я думаю, що все вийшло, тому що в нас є такий відгук від людей, що наші пісні їм допомагають проживати втрати.    

Про скандал із «Кварталом-95»

Саша: Ну, якби вони просто алюзію зробили чи пародію — питань би не було. Це б підпадало під законодавство і ми б тут нічого не могли. Вони ж просто взяли нашу мелодію, спитавши дозволу й отримавши відмову. Вони просто взяли нашу мелодію і наклали на неї абсолютно лівий текст, який ніяк не стосується ані нашої пісні, ані теми пародії взагалі. Тобто, це не пародія, а просто новий твір, похідний це називається, здається. 

Ми не хотіли лізти в суперскандал, хоча він розкрутився так чи інакше. Але ми спеціально його не форсили й не розкручували. Ми хотіли вирішити все медіацією. Коли полюбовно вирішуються справи, це зараз на Заході дуже популярна тема. Коли просто всі отак збираються за столом, є медіатор і він запитує: «Які ваші вимоги?». Одна сторона каже, які. Він перепитує іншу, чи її це влаштовує. І десь посередині всі сходяться. 

У нас не було ніяких супервимог і так далі. Ми послали офіційний запит, на всі їхні офіційні пошти, фізичні, електронні. Вони просто повністю увімкнули ігнор. 

Нам всі казали: нумо, йдіть до суду, засудіть їх. Але це не дуже просте питання в сенсі, що це потребує дуже великого збору матеріалів, такого підготовчого процесу. Наш адвокат працює, щось там робить. Ми не форсимо цю тему, але процес іде.

Про тему смерті

Наталка: Чому людей приваблює тема смерті? Ми всі помремо, нам усім цікаво.

Саша: Я пам’ятаю себе, я в дитинстві десь із дуже раннього віку, років там з 5-6, обожнювала всіляких упирів, вампірів, зомбі, оці всі потойбічні штуки. Я собі можу в дорослому віці вже пояснити, чому. Тому що я була дитина дуже нервова і мені було страшно. І це був такий мій шлях для боротьби зі страхом. Щоб не боятися, треба подружитися. Якщо ти себе дуже сильно тими всіма вампірами оточив, то вони наче тобі вже якісь друзі й ти наче їх не боїшся. 

Потім це вже все оформилося якось естетично, Тім Бартон, гумору трішки. Воно просто вже по накатаній пішло. Але я просто пам’ятаю, що дуже багато моїх однолітків, коли нам було там років 8-9, вони прям дуже боялися всіх мерців, якісь там страшні історії, а для мене це вже на той момент було таке, типу: та це вже мої друзяки, я вже нормально з ними. 

Про світло, яке ніколи не гасне

Саша: Це віра більшою мірою. Але є й особистий досвід. Є люди, які були мені дуже дорогі, і вони вмерли, чи були вбиті на війні. Але коли я згадую про них, то я відчуваю певне світло й тепло. І, з мого погляду, це в певному сенсі говорить про те, що світло не згасає, поки живе пам’ять. Знову ж, якщо брати цю всю квантову фізику і так далі, що матерія безсмертна, вона перетікає, то десь щось є. І я собі так особисто вірю, що щось залишається.   

Та ріка, яку треба перейти, щоб опинитися на іншому боці, вона є у величезній кількості культур і вірувань. Мені здається, це просто такий узагальнений образ. І я використала його в тексті, щоб просто символічно показати оцей перехід. Що буде далі — реінкарнація, або вічне світло, або може нас черв'ячки з’їдять — я не знаю. Але спалах світла буде в будь-якому разі. 

Про росіян і прощення

Наталка: Насправді, у мене раніше був набагато більший запас толерантності до різних явищ, до різних речей, і, власне, до росіян. Називаймо речі своїми іменами. Мені здавалося, що все не так однозначно, що там є якісь хороші люди, і це якось когось виправдовує, що він не бере участі. Тобто, путін поганий, але є й хороші росіяни. 

А зараз мені абсолютно байдуже, чи вони там є хороші. Тому що саме існування цієї культури в тому вигляді, в якому вона зараз є, воно настільки зловороже ставиться до нас, що розбирати, хто там з них хороший, хто не хороший, — уже немає жодного бажання. Вони всі в цій масі. І це викликає якесь певне відторгнення абсолютне будь-чого, що звідти походить. Немає жодного бажання шукати, грубо кажучи, у цьому Содомі десь праведників. Чи як там було в Біблії? 

Саша: Як сказала відома українська поетеса: «Мене любов ненависті навчила». Дуже багато того, кого і що я люблю, росія знищила. І це навчило мене ненависті. Люди, які такі «ми за все хороше», «ми за добро», «треба все розуміти» і так далі — вони просто насправді ніколи не втрачали у великих кількостях те, що вони люблять. Тих, кого вони люблять.

Так, звісно, можна бути буддійським монахом, чи якимось праведником, який прям усіх прощає, але це, мабуть, якийсь інший щабель усвідомлення. Я ще перебуваю на тому, на якому я просто зрозуміла, що таке справжня ненависть. Коли ти насправді втрачаєш і насправді болить тобі дуже сильно від того. 

І ще є дуже важлива тема. Люди, які кажуть, що треба прощати. Прощати можна того, хто просить пробачення. Тобто, якщо людина усвідомила, якщо вона покаялася, якщо вона каже: «Вибач, я був неправий, я більше так не буду, я готовий спокутувати, я готовий якось компенсувати морально, матеріально, або ще якось», то ти можеш подумати, чи є у твоєму серці місце для такого прощення.

Але тут нам пропонують пробачати тих, хто навіть не думає ні про яке пробачення. Навпаки, ще сильніше розкручує цю спіраль злоби й ненависті. В такому сенсі бачень прощення буде актом зла, тому що ти злу дозволяєш бути злим і ще й нарощувати свої потужності. Тому в цьому контексті я вважаю, що прощати ворога — це найбільше зло, бо це потурання його злобі.      

Про можливий фіт із Паліндромом

Саша: Ми давно збиралися. Ми з дуже багатьма музикантами в дуже хороших стосунках, і в нас є якась кількість музикантів, з якими ми б дуже хотіли зробити фіт. І нам здавалося, що з Паліндромом це буде дуже класно, тому що це такі трохи різні жанри, і було б дуже круто об’єднатися, такий жанровий експеримент.

Це просто поки ні до чого не призвело, тому що треба всім сісти, зробити такий воркшоп, посидіти, подумати, що б ми хотіли, на яку тему і так далі. А це просто технічно неможливо, тому що ми в різних містах, тому що хлопці (музиканти гурту Ерік і Дівуар — ред.) служать. Тобто, ідея є, але ми це просто відклали. Але ми відкриті до такої співпраці й дуже сподіваємося, що з тими нашими друзями-музикантами, з якими ми плануємо це робити, колись це вийде.