«Тролять росіян у чат-рулетці». Чому колумбійці співають українською та як вивчають мову

Вперше Янко побував в Україні у шестирічному віці, коли мама Наталя, яка родом із Києва, привезла його знайомити з ріднею. Вона виїхала в Колумбію після закінчення університету разом із чоловіком-колумбійцем, з яким разом навчалась. Сімейне життя не склалося, але додому з Боготи повернутися через фінансові труднощі не вдалося. Врешті Наталя, яка заробляла грою на піаніно в ресторанах, вступила до колумбійської консерваторії. Там познайомилася зі студентом-скрипалем, а вже через кілька років у них народився син, якому дали подвійне ім’я Янко Богдан. 

«Я пам’ятаю, як батьки виконували українські пісні з мого дитинства — “Горіла сосна”, “Чом ти не прийшов”, “Їхав козак за Дунай”. А ще мама вчила тата пісні “Сіла птаха” про молодого скрипаля, адже це саме її випадок, бо тато — скрипаль. При тому, тато ніколи не був в Україні й не знає української мови. Але мама перше, що зробила, коли вони познайомилися, — це вчила співати українських пісень», — розповідає Янко. 

Янко теж у дитинстві не знав української мови — вдома спілкувались іспанською. Також часто чув від мами російську, яка була її рідною через її повністю російськомовне середовище в Києві. 

Свідоме бажання вчити українську у Янка з’явилося в 19-річному віці, коли 2013-го під час чергової літньої поїздки до Києва мамина подруга йому подарувала баян. 

«Я привіз його до Колумбії і почав вчитися на ньому грати та співати українські пісні. Зокрема й ті, що чув колись від батьків. Також шукав різні пісні в інтернеті. Я хотів зрозуміти значення кожного слова в пісні, тому почав активно вчити мову, використовував Google Translate. Ну й мама допомагала з перекладом. А вже через кілька місяців в Україні розпочався Майдан, а потім і війна з росією, це мене ще більше мотивувало вивчати українську», — деталізує музикант. 

У серпні 2017 року повний надій та мрій Янко пішов на кастинг «Голосу країни». Йому обіцяли зателефонувати в разі позитивного рішення. Проте дзвінка не було, йому треба було повертатися додому продовжувати навчання в консерваторії. 

«Тож я повернувся. А в жовтні телефонують і запрошують на зйомки сліпих прослуховувань. Я був засмучений: чому не сказали раніше?!. Я почав шукати ресурси на поїздку, домовився в університеті про свою відсутність. Але поїхати не вдалось. І відтоді мене не покидали думки: “А якби я таки поїхав, наскільки б моє життя змінилося завдяки цьому конкурсу?”», — емоційно пригадує Янко.

Наступного літа йому знову зателефонували з «Голосу країни». Проте він одразу відмовився — наближався випускний рік у консерваторії, з якої Янка й без того вже раз відраховували. Спочатку він навчився на піаніста за прикладом своєї мами, але його дедалі більше й більше цікавили духові та народні інструменти. Тому і закинув навчання. А вже згодом повторно вступив — на флейтиста, водночас здобуваючи диплом диригента. 

Після успішного закінчення консерваторії Янко працював у приватних оркестрах, які обслуговували різні заходи в Колумбії — свята, весілля, католицькі служби й навіть похорони. Але паралельно він мріяв про власний проєкт, де буде виконувати народну музику: як латиноамериканську, так і українську. 

У 2018-му він почав шукати музикантів для свого майбутнього гурту Los iankovers. З тамтешнього складу залишився до сьогодні лише гітарист — колумбієць Ніколас. 

Кардинальні зміни в діяльності й складі гурту відбулися 2022 року, на що вплинула повномасштабна війна в Україні. 

«Наша перкусіоністка була лівих поглядів, і на неї дуже вплинула російська пропаганда. Тому, коли почалась повномасштабна війна, вона пішла з гурту. І Слава Богу. Інші учасники теж не були достатньо ідеологічно прив’язані до концепції гурту. А тут все-таки політичний та ідеологічний компонент дуже важливий. 

Зате зараз я маю музикантів, які захоплені Україною і вже мають емоційний зв’язок з Україною, вчать її мову», — розповідає Янко. 

Крім трьох колумбійців — Янка, Ніколаса й мультиінструменталіста Хуана Давіда, у Los iankovers грає віолончелістка — венесуелка Ісамар Фернандез, яка вже в дорослому віці переїхала в Боготу. Їй емоційна близька сучасна драматична історія України, оскільки нагадує події в рідній Венесуелі. 

«Ісарар покинула свою країну через загрози жахливого комуністичного режиму. Вона добре розуміє українців, бо пам’ятає сильні протести у Венесуелі, під час яких там загинули дуже багато людей. А ще вона пам’ятає, коли в Україні люди виходили з плакатами на підтримку Венесуели. І це її основна мотивація зараз, бо вона відчуває вдячність до України», — пояснює Янко. 

Ісамар вивчає українську не лише через спеціальні застосунки, але займається дистанційно з репетитором. Своїм улюбленим містом у світі тепер називає Львів, а країною, ц якій би мріяла жити, — Україну. 

У 2022 році Янко Пеньяфорт відчув, що для розвитку Los iankovers треба виїхати за межі Колумбії. Мовляв, основна робота учасників гурту в різних оркестрах та ансамблях не дає можливості сфокусуватися на розвитку власного проєкту. 

Янко вирішив їхати з вуличними виступами до країн Європи, де на той час уже було багато українських біженців. 

«Крім самореалізації, нашою ціллю було нести світові не лише латиноамериканську, але й українську музику. Після повномасштабного вторгнення я відчував величезну потребу робити щось у контексті війни, якось допомагати, хоча б морально. Українці, які чули та бачили нас на європейських вулицях, підходили зі сльозами на очах», — пригадує Янко. 

Вся ця вигадка з вуличним турне Європою коштувала музикантам неабиякого стресу. Прилетівши з Колумбії в Іспанію, Янко мав із собою лише 300 євро. Йому пощастило, що іспанські прикордонники не запитали про цю суму, оскільки могли відразу відправити додому. 

Вуличні виступи мають свої закони, тому в кожному місті музикантам треба було детально вивчити дозволені місця й години для гри та співу. У Чехії навіть довелося заплатити штраф, бо місце хоч обрали легальне, але помилилися з дозволеними годинами. 

«В Іспанії, наприклад, був інцидент з поліціянтом, який поводився з нами, як зі злочинцями. Хоча ми не чинили ніякого спротиву й стали одразу збирати інструменти, щойно він наказав це зробити. Але йому здалося, що ми надто повільно збираємось, і почав погрожувати», — з прикрістю згадує Янко. 

Емоційно важкий момент також був уночі після приїзду на вокзал одного з болгарських міст. Була зима, мороз і темрява. А в музикантів на всіх залишилося лише 10 євро, які планували витратити на їжу. Тому до місця ночівлі пішки, замерзлі, тягли купу валіз із речами й інструментами. 

Апартаменти на місяць вдалося оплатити наперед із коштів, зароблених на монетизації своїх соцмереж. 

Саме соцмережі Los iankovers зробили їх популярними. Короткі відео з вуличних виступів колоритних музикантів — з латиноамериканською зовнішністю, різними інструментами й українськими піснями — набирали дедалі більше переглядів. 

Допомогти знімати й просувати ролики в соцмережах гурту викликалась українка Ніна Карнаух, яка на той час уже п’ять років мешкала у США. Вона викладала фінанси в американському університеті й водночас вела свій блог на YouTube на музичну тематику. Якось для свого блогу вона записала інтерв’ю з Янком, а згодом знайомство й дружба переросли у співпрацю — Ніна стала їхньою менеджеркою. Вона переконала музикантів, що саме популярність у соцмережах допоможе їм у майбутньому збирати концертні зали, а «не мерзнути годинами на вулицях». 

За три роки системної розкрутки Los iankovers здобули у соцмережах сотні тисяч підписників. Також завдяки онлайн-популярності про Янка знову згадали на «Голосі країни». Його вже разом із гуртом запросили на сліпі прослуховування до Варшави, де 2023 року через безпекові виклики записували українське телешоу. 

Янко без вагань погодився, бо до цього часу його мучили внутрішні докори: а чи не втратив він у 2016-17 роках свій шанс стати зіркою в Україні: 

«Ми витратили купу ресурсів на поїздку до Польщі, З Болгарії їхали 50 годин автобусом. Але я хотів врешті зрозуміти, яким би було моє життя, якби я пішов на цей проєкт. І ми приїхали, виступили… і ніхто не обернувся», — на цьому моменті Янко починає гучно іронічно сміятись, згадуючи, як жодне із чотирьох крісел журі не повернулось на його «Несе Галя воду». Хоча в цей час ця пісня у виконанні гурту на вулицях уже набирала мільйонні перегляди в соцмережах. 

Попри те, Янко радіє, що таки вдалося взяти участь в «Голосі Країни», бо під час зйомок познайомився там з іншими українськими співаками. А також, що, попри поразку, виступ його гурту таки показали на українському телебаченні. 

«Але тоді ми зрозуміли, що в наш час успіх у соцмережах є значно важливішим, ніж на конкурсах. Бо зараз в Україні нас впізнають частіше, ніж деяких переможців конкурсів», — резюмує Янко, проводячи аналогію із солістом популярного нині хору «Гомін» Вадимом Яценком. Свого часу до Вадима теж не розвернулося журі «Голосу країни», але завдяки раптовій популярності в соцмережах він та його колектив тепер збирають аншлаги. 

Новий сплеск популярності в соцмережах гурт здобув із початком своїх записів у чат-рулетці. З літа 2025 року вони вишукують у мережі росіян, представляючись колумбійцями й співають їм «Батько наш Бандера», «Червона калина» та «Україна переможе». 

«Це простір, у якому я максимально виходжу зі своєї зони комфорту, тому що мені взагалі дуже важко даються конфронтації, я не люблю конфронтації, я людина дуже чутлива. Тому спілкуватися з росіянами психологічно важко. Але оскільки це приносить підтримку і якусь радість українцям, ну це мінімум, що я можу зараз зробити», — описує свої відчуття від цього експерименту Янко.

На початку листопада музиканти повернулися додому в Колумбію — після майже тримісячних гастролей в Україні. Це був уже третій український тур за останні півтора року. Але якщо раніше вони виступали лише в містах і містечках заходу України, то цього разу, крім Вінниці й Житомира, вдалося втілити давню мрію — вперше виступити з концертом у Києві, де гурту на сцені допомагала грати мама Янка — Наталя. 

«Я хочу допомагати формувати в Україні інтерес до своєї народної музики, щоб українці слухали набагато більше народної музики. І щоб наш гурт був прикладом органічного виконання крутої народної української музики, але зі своїм шармом», — такою бачить свою місію концертів в Україні Янко.