Степан Гіга. Останній акорд
«Я не стидаюся свого життя, яке прожив. Треба жити так, щоб коли обернешся назад — ти щось там побачив, щось залишив. Бо якщо там пусто, то життя прожите просто так», — казав Степан Гіга в одному зі своїх інтервʼю.
Естрадний співак і композитор, народний артист України Степан Гіга помер 12 грудня у віці 66 років. Майже половину життя він присвятив виступам — від маленьких сцен у містечках до 12-тисячного «Палацу спорту» у Києві.
За ці роки його пісні встигли стати частиною сімейних застіль, радіоетерів і сценічної культури. Вони завжди були впізнаваними з перших секунд.
У цій публікації hromadske згадує шлях людини, яка вміла співати так, щоб кожен почув щось своє.
«Хлопець із села, неотесаний»
Степан Гіга народився 16 листопада 1959 року в закарпатському селі Білки Іршавського району в родині простих робітників. Перші кроки у музиці він робив ще школярем.
В одному з інтервʼю Степан Гіга зізнався: не вірив, що зможе «вирватися» з села, бо до музичної школи потрібно було їздити в районний центр, а в батьків не було такої можливості — тато працював кочегаром, мама — простою робітницею.
«Богу дякувати, що мене запримітив учитель співів у сільській школі Михайло Копинець, який дав мені добру основу. А з часом він сказав: „Потрібно вступати в музичне училище“».
І Степан Гіга дослухався. Здобувши середню освіту, він вступив до Ужгородського музичного училища, яке закінчив екстерном. Щоправда, з четвертої спроби.
«Воно залишило на мені відбиток. Не знаю чому. Можливо, бо хлопець із села був, неотесаний. Вже коли після армії вступав і складав екзамен із вокалу, викладач сів за фортепіано і пробував мій діапазон. Я [ноту] „до“ заспівав. Він повертається до комісії: „Цей хлопець не вступив?“ І він встав та вийшов», — пригадував артист.
Далі Степан Гіга продовжив навчання у Київській консерваторії, де став солістом синтез-гурту «Стожари» і працював солістом оперної студії Київської консерваторії.
Попри пропозиції роботи у різних містах, він повернувся до Закарпаття, де створив джаз-рок групу «Бескид». Відтак заснував власну студію звукозапису GIGARecords.
У 1989 році за участі Степана Гіги виник гурт «Друзі мої», з яким він працював усе життя. Казав, що за весь цей час у колективі не ставалося форс-мажорів.
«У нас команда однодумців, і це не один рік. Щонайменше, це 12-15 років. З барабанником ми працюємо вже 35 років на сцені… Звукорежисер у нас 25 років», — зазначав співак.
«Мені не соромно за них»
У 2002 році Степан Гіга отримав звання народного артиста України. Своїм натхненням співак називав сімʼю.
«Коли я пишу пісні, то вночі переважно. А вранці, коли всі прокидаються, дружина везе [сина] Степана у школу, перед тим я показую, що написав. Якщо Степану сподобалося пісня — це натяк на те, що пісня буде жити», — ділився артист.
Степан Гіга разом з дружиною Тетяною народили сина Степана та доньку Квітославу, які часто виступали разом з батьком. Він казав дітям, що це важкий хліб, утім, ті все одно захотіли стати музикантами. Степан — гітарист та аранжувальник, а Квітослава — заслужена артистка України.
«Степан з маленького, ми його у колисці брали з собою на концерти. Потім трошки підріс, він міг під колонками заснути, коли вже був змучений. Так само і Квітослава з маленької. Якби Бог не дав той талант, який вони мають, то, можливо, життя б склалося інакше. Але мені не соромно за них», — ділився Степан Гіга старший.
«Я перед кожним концертом молюся»
Співака питали, чому у статусі народного артиста України він все одно приїжджав виступати у районні центри. На це Степан Гіга відповідав так:
«Хто сказав, що тільки з великих міст має право на відпочинок та на концерти. Для мене має значення не майданчик, а людина, яка поважає моє мистецтво. Я повинен вийти на сцену й дати те, що людина хоче почути».
Виконавець додавав, що хвилюється перед кожним виступом, хоч мав їх тисячі: «Я перед кожним концертом виходжу, і я, це не секрет, молюся, і не тільки я, а декілька наших артистів. Тому що ми виходимо не просто так — ми виходимо перед людьми».
У 2022 році Степан Гіга став зіркою соціальних мережах. На кожен концерт у різних містах він збирав повні зали молоді. Після початку великої війни артист згадував, що йому радили співати російською, натомість він це відкидав:
«Я народився для того тут, на цю землю, щоб я своєю мовою робив те, що вмію робити, що мені дав Бог. І я повинен залишити після себе на цій землі, у своїй державі, доробок».
«Я роблю так, аби людям подобалось»
На YouTube Music у Степана Гіги понад 3 мільйони слухачів на місяць. Ще понад 135 тисяч слухачів — на Spotify. Десятки мільйонів прослуховувань зібрали його пісні «Цей сон», «Золото Карпат», «А я поклав своє кохання на вівтар». Найбільш популярною стала «У райському саду (Яворина)». Загалом артист залишив після себе 5 музичних альбомів.
Гіга пригадував, що коли написав «Яворину» зі Степаном Галябардою, то не очікував, що ця пісня стане хітом. Бо це пісня-реквієм — посвята митцям, яких вже немає серед нас.
«Спочатку це була посвята Назарію Яремчуку. А, на превеликий жаль, цей список постійно поповнюється. І я згадую всіх наших колег, яких уже нема на сцені, але люди їх знали, любили. Ця пісня вже стала народною. Я думаю, що найбільше досягнення — це тоді, коли пісня стає народною. Її співають усі й всюди, і я не маю права без неї закінчити концерт», — казав співак.
В одному з інтервʼю в артиста запитали, чи змінилася його музика за роки творчості і чи впливають на нього сучасні тренди. На це Гіга відповів: «Однозначно змінилася, але я не міняю свій стиль. Я роблю так, аби людям подобалось».
- Поділитися: