«Дешеві “шахеди” не можна збивати багатомільйонними ракетами». Катерина Михалко про експорт дронів, українську оборонку та ШІ

Нещодавно ви полишили обов’язки очільниці Технологічних сил України. Що зі зробленого там ви вважаєте вашим суттєвим досягненням? 

Першим досягненням я б назвала команду, яка є в Технологічних силах, а також компанії, які об’єдналися. Це для мене два найбільш важливі фактори, бо ці компанії — це прямі конкуренти одна одній. І те, що вони об’єднуються на такій платформі, діляться щиро своїми перемогами, своїми викликами й разом намагаються розвивати галузь, — для мене це правильне й гарне явище. Я щаслива, що це сталося.

Команда — це люди, які дуже професійні у своїх напрямах, але всі в нашій команді раніше не займалися оборонною сферою. А ще Технологічні сили — це також майданчик для того, щоб чоловіків і жінок з інших цивільних сфер приводити в оборонну сферу. Як усе інтегрувати, як покращити нашу індустрію — мене це надихало.

Є безумовні досягнення на рівні нормативки. Відкрито експорт дронів, за що ми так довго й послідовно виступали. Також у нас на базі ТСУ утворені більш як десять комітетів, які працюють із різними нормативними викликами, починаючи від бронювання, закінчуючи локалізованими компонентами й міжнародною співпрацею.

На ваш погляд, що чекає на українську індустрію дронів далі?

Найбільша зміна, яка буде у 2026 році, — це, безумовно, відкриті міжнародні ринки й співпраця. Багато хто вважає, що експорт — це про перетин кордону шматком заліза. Це абсолютно не так. Насамперед це про технологічну співпрацю, про інтеграцію, ланцюжки постачання до європейських країн. Це, безумовно, важливо для стратегічної оборони України, і для безпеки Європейського Союзу це не менш важливо.

Бо ми бачимо, що російські дрони залітають не тільки в Україну — вони вже залітають у десятки країн Європейського Союзу. Відповідно, це про здатність української індустрії стати інтегрованою в західні ринки, обмінюватися технологіями, купувати й розробляти разом компоненти, бути більш незалежними від Китаю. Оці всі речі, безумовно, будуть пріоритетні.

Вже налагоджено постачання на лінію фронту. Дуже за це дякуємо нашій державі. Вони дійсно покращили і закупівлі, і швидкість опрацювання запитів від військових, щоб наші військові продовжували отримувати найбільш якісні продукти; щоб технології розвивалися, щоб в індустрії були гроші на дослідження, щоб міжнародна співпраця посилювалася. Тому міжнародний трек, безумовно, буде важливим і для лінії фронту.

Оборонну галузь вважають такою, де працюють, умовно кажучи, лише «суворі чоловіки». Чи комфортно вам як жінці працювати в такому середовищі?

Абсолютно комфортно. Я щиро вважаю, що в цій галузі є простір для жінок. Для всіх загалом. Для молодих людей теж. Бо є ще такий вимір ейджизму, сексизму, які, на жаль, у суспільстві присутні. На мою думку, більше людей в Україні мають бути залучені до цієї індустрії, бо ця індустрія, безумовно, пов’язана з можливістю України перемогти.

Індустрія приймає дуже гарно різних людей: і молодих, і жінок, і дівчат. Мені б хотілося, щоб на рівні суспільства також трошки змінилися ці упередження й ми були більш толерантними до бажання бути причетними до обороноздатності України.

Але загалом компанії прогресивні, засновники компаній прогресивні. Наша держава теж змінюється, на державу приходять працювати молоді люди. Тому я відчуваю, що тут такий переломний момент, ця індустрія сильно трансформувалась з 2022 року. Із закритого клубу дорослих чоловіків вона перетворилася на інноваційний простір, де дуже багато енергії, драйву й можливостей для різних людей бути причетними.

А як ви прийшли в оборонну галузь? Здавалося б, немає нічого складнішого, ніж працювати в оборонній галузі під час війни. 

У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, мені було вкрай важливо знайти своє місце в цій війні. Оборонна галузь, безумовно, специфічна й високопрофільна. Але все одно я б сказала, що найтяжча робота на фронті. І вся незалежність України тримається на людях, які на лінії зіткнення. Хотілося бути корисною цим людям, допомагати їм і підтримувати — не тільки донатами, а ще на більш системному рівні.

Я потрапила на роботу в одну дронову компанію за запрошенням — це виявився такий системний гравець, який займався цим з 2014 року. Для мене тоді збройна галузь було зовсім новою. Там була професійна команда, яка довго із цим працювала, десятиліттями. І я була достатньо щаслива в цьому плані, що люди, які дуже глибоко в цій темі, змогли мене навчити, розказати про свої виклики.

Я прийшла на позицію з метою напрацювати рекомендації до нормативки — насамперед для того, щоб пришвидшити виробництво дронів для наших військових. Проте швидко стало зрозуміло: проблеми, з якими стикається навіть одна сильна компанія з якісним власним продуктом, насправді є відображенням значно ширших системних викликів індустрії. Недосконалість законодавства й регуляторних процедур не було питанням окремого виробника, це був бар’єр для розвитку всієї галузі.

Тому наступним кроком ми об’єднали найбільших гравців, які тоді існували. Станом на 2022 рік в Україні було зовсім небагато компаній. Ми об’єднали шість компаній, почали синхронуватись, бо якісь виклики з регулюванням у всіх є. Почали напрацьовувати позиції — так народилися Технологічні сили України.

На ваш погляд, чи достатньо нині в українській індустрії дронів кадрового й інвестиційного потенціалу, щоб зростати далі? Які проблеми можуть стати на заваді цьому розвитку?

Чи є в Україні кадровий голод? Безумовно. Глобально, не тільки в цій індустрії. На жаль, багато людей виїхали за кордон. На жаль, багато людей загинули. Абсолютно непроста ситуація з кадрами — і це та причина, чому нам треба із цивільних сфер більше залучати людей до сектору ОПК. Тут точно є простір для покращення.

В університетах мають бути програми, спеціалізовані на дронах. Ми маємо працювати глобально з освітнім ринком, бо це не тільки про підготовку інженерів, хоча це важливо, але й про постачання, про обслуговування техніки, про відносини з державою, про комунікацію в цій сфері. Нам треба готувати молоде покоління в університетах для того, щоб вони були готові приходити й працювати в оборонній сфері.

На рівні шкіл принципово важливо робити просвітництво щодо технологій, тому що технології відчутно змінили безпекове поле в Україні. Донесення новітніх технологій, автоматизованих систем у школах — навіть поза контекстом війни. Сама ідея роботів є дуже важливою для молодого покоління.

Щодо інвестицій в оборонку, вони суттєво пов’язані з бізнес-кліматом в Україні. Тобто це стосується не тільки компаній ОПК. Звісно, коли інвестор заходить — то мало того, що це сенситивна сфера військових технологій, так ще й багато ризиків на рівні судової системи, захисту прав інвесторів. Тому потрібно створювати умови, щоб компанії могли лишатися всередині України й не виїжджати за кордон.

Ми, на жаль, бачимо, що обсяг інвестицій зовсім не такий вагомий, як міг би бути, враховуючи, що це найбільш критична сфера зараз.

А які ризики ви бачите? Зараз 80% уражень на фронті, за офіційною статистикою, — це дрони. Здається, що індустрія дронів на піку, а після піку буває спад униз. Чи не відбудеться цього?

Це філософське питання. З одного боку, хотілося б, щоб цей спад відбувся. Бо коли дрони непотрібні — це означає, що війна припинена. Ми б хотіли, щоб перемогою.

До чого треба прагнути нам як державі? До того, щоб у нас була сильна обороноздатність та оборонна промисловість, і при цьому не було війни на території України. Такі прецеденти є.

Це Велика Британія, Сполучені Штати, Німеччина й низка інших країн, які мають сильну оборонну промисловість і не мають на своїй території війни. Це був би ідеальний кейс для України. Це означає, що навіть за будь-якого сценарію — зараз обговорюється мирний план, припинення вогню тощо — дуже важливо не забувати про індустрію на рівні держави й продовжувати її підтримувати.

Це буде викликом насправді, коли нам треба буде займатися відбудовою, соціальною сферою, але не втрачати з фокуса уваги оборонку. Бо, на жаль, ми знаємо росіян, що вони можуть повернутися. І навіть якщо буде якесь припинення зараз, це не означає, що такий ризик не повториться.

Як зробити так, щоб ми не забули про індустрію, індустрія не втратила ресурси, щоб цей пік не пройшов і ми знову не опинилися, власне, без ресурсів для оборони себе? Тому важливі міжнародні ринки. Щойно внутрішня потреба в дронах в Україні стане меншою, всі ресурси, на які ми зможемо розраховувати, — це міжнародні партнери, які захочуть мати український досвід для захисту самих себе. Через це українські виробники мають бути інтегровані у європейські ланцюжки постачання для того, щоб потім коштом партнерів сталість цих компаній продовжувалася й зберігалася. Тому я не вважаю, що пік мине. Але хотілося б, щоб потреба в кількості дронів в Україні знизилася.

Чи Європейський Союз дійсно чекає на експорт українських дронів? Запитую, бо у Європейському Союзі власна, доволі розвинута оборонна індустрія.

І так, і ні. Чи є у Європейському Союзі розвинута оборонна індустрія, чи вона певною мірою більш стабільна, ніж українська? Так. Але якого роду в них виробники? У них переважно виробники конвенційної зброї. Це бронетехніка, танки, артилерія. Вони також будують літаки, винищувачі. І це все критично важливі сфери. А зокрема Україна залежна від цих постачань.

Але цього недостатньо в умовах реальної війни, яка зараз відбувається в Україні. Ми бачимо значення дронів, ви самі згадували число 80% ураження ворожої техніки дронами. Європейці це теж бачать. Факт у тому, що такий технологічний досвід можна отримати тільки в умовах реальної війни. Україна, на жаль, має цей досвід. Цей трагічний досвід дозволяє нам бути впевненими, що ця зброя, ці дрони працюють ефективно. Україна за це заплатила неймовірну ціну, бо за доведення ефективності цих технологій на фронті гинули люди. Це невимовно страшний сценарій, не побажаєш такого нашим партнерам.

Партнери розуміють, що в Україні є такий трагічний досвід, який дозволяє нам бути певними у своїх технологіях. І вони б хотіли мати доступ до цього досвіду. Знову ж таки, бо дешеві «шахеди» не можна збивати багатомільйонними ракетами, це неефективна стратегія захисту самих себе. Тому Європа зараз більше розглядає варіанти асиметричної реакції на такі загрози. Такого роду рішень у них не так багато.

Щоправда, є кілька компаній із ЄС, які історично працювали в Україні, які інтегровані сильно в тутешній оборонний контекст, але це радше виняток, ніж правило. Тому потреба точно є з боку Європейського Союзу, але ще багато роботи для того, щоб це стало системним підходом. Бо поки що дрони для ЄС це — щось нове, незрозуміле. Треба зробити так, щоб усе-таки потреба, розуміння критичності дронів відчувалися більш гостро — для оборони не тільки України, а також країн ЄС.

Нині багато розмов про роль штучного інтелекту в керуванні дронами. Наскільки суттєво українські виробники просунулися в цьому напрямі? Навіть великі глобальні виробники продуктів на базі ШІ — як-от Ілон Маск — зазнають збитків на цій технології.

Скажімо так, напрям програмного забезпечення в Україні у сфері військових технологій потребує покращення, бо ми як держава купуємо фізичні продукти, тобто hardware, але ми не вміємо закуповувати програмного забезпечення, бо немає таких процедур.

Це обмежує в певний спосіб розвиток цих технологій усередині України. Тому як ідея — це покращити регулювання сфери ШІ. Я бачу в цьому довгостроковий потенціал, безумовно.

Підсумовуючи, ці технології є, вони працюють на лінії фронту зокрема, але є простір для покращення, якщо ми більш системно почнемо як держава працювати з виробниками програмного забезпечення.

Які риси ви вважаєте в людині найважливішими, щоб не просто вижити? Під час війни українці думають переважно про виживання, але ж треба і чогось досягнути в сучасному світі. Війна триває, у геополітиці все нестабільне, люди стають емоційними.

Мені заімпонувала промова канадського прем’єр-міністра Марка Карні в Давосі. Я думаю, її багато хто бачив — щодо ціннісно орієнтованого прагматизму. Мені здається, поєднання цих рис важливе. Абсолютно згодна з прем’єром.

З одного боку, Україна в таких обставинах, що нас спочатку змусили виживати, а потім нас змусили показати світові насправді, як навіть у таких нелюдських умовах можна продукувати інновації, як можна бути креативними, як можна не втрачати надії. Тому тепер світу є чого повчитись у нас всіх. Українці — це переможці, ми не жертви.

І це насправді важливо, чому нам як індустрії треба вийти на міжнародні ринки, бо ми покажемо світові, що ми не жертви, які просять постійно про допомогу, а нам є що дати цьому світові. Тому важливо бути в цьому плані раціональним, бути переможцем, а не бути жертвою.

Але українці надзвичайно ціннісні, ми ціннісно орієнтовані, бо ми за цінності боремося й нам принципово важливо не втрачати цього складника, коли ми сильні.

Бо коли ти сильний, вкрай легко втратити людяність, цінності — втратити все, за що ми боролися. Тому мене в людях найбільше надихає спроможність поєднувати ці риси: бути сильними, бути переможцями, але при цьому залишатися людяними, відданими, щирими, чесними.

Я себе вважаю дуже щирою людиною, і хотілося б, щоб цієї щирості у світі ставало більше. Це не завжди легко, особливо коли ми зараз бачимо реальну політику з відверто цинічними рішеннями, подекуди щодо України. Але це означає, що нам треба бути ще більш ціннісними, бо це наша основна диференціація в цьому турбулентному світі, що ми готові за цінності заплатити дорогу ціну. І насправді не всі нації у світі були б готові зробити так само.

Цей матеріал створений за підтримки Фонду місцевого співробітництва Посольства Фінляндії в Україні.