«Наставниками мають бути ті, хто сам горить професією»: як в Україні масштабують підтримку молодих учителів

Формально педагогічна інтернатура працює в кожній школі: учителю, який тільки розпочинає свій шлях у школі, наказом директора призначають наставника.

Моніторинг Українського інституту розвитку освіти показує інше: «Хоча педагогічна інтернатура передбачена законодавством, на практиці вона часто залишається формальністю. Молодий учитель отримує наставника, але підтримка нерідко обмежується кількома зустрічами на початку роботи. Водночас учителі-початківці потребують постійного професійного супроводу, особливо в перші місяці роботи в школі. Саме тому ми вирішили масштабувати

вже апробовану програму ГО “Навчай для України” та підготувати людей, які зможуть розвивати наставництво у своїх громадах. Наша мета — щоб педагогічна інтернатура стала не формальною вимогою, а реальною системою підтримки молодих педагогів», — каже Ольга Романюк, менеджерка проєктів з навчання та професійного розвитку Офісу впровадження НУШ при МОН, який підтримується Світовим банком у межах програми LEARN. На практиці педагогічна інтернатура має вигляд двох формальних контактів замість системного супроводу. Тому Міністерство освіти і науки України вирішило масштабувати модель ГО «Навчай для України».

Від пілоту до 35 громад

Друга хвиля пілотування програми значно ширша за першу: «Спільно з Міністерством освіти і науки України ми плануємо охопити 35 громад, уже почали працювати з 33 громадами й 37 їхніми представниками», — каже Ольга Юрчишин, керівниця відділу співпраці зі школами та громадами ГО «Навчай для України», яка координує програму «Учительство — вчительству». На відміну від попередньої хвилі, цього разу навчають не просто людину-ментора для одного інтерна, а співробітника центру професійного розвитку (ЦПР), який стає відповідальним за програму наставництва в усій громаді на постійній основі: «Ця людина буде розробляти тренінги для майбутніх наставників. Зараз вона впливає на навчання в громаді всіх вчителів». Тобто це 35 самостійних вузлів, які потім самі готуватимуть наступних наставників — без участі ГО. У кожній громаді навчають переважно одну людину — співробітника ЦПР, який паралельно продовжує викладати в школі. 

Перший тренінг відбувся 22-24 червня. На ньому консультанти центрів профрозвитку з різних регіонів України вперше зустрілися особисто — раніше кожен працював окремо у своїй громаді. За словами представниці ГО, ці три дні були присвячені базовим поняттям: як бути ментором, як формулювати зворотний звʼязок, як давати його, що таке рефлексія. А пізніше все пройдене відпрацьовували практично — на змодельованих ситуаціях. 

Наставницею для Чернігівської громади стала Яніна Шкіря, консультантка ЦПР і вчителька мистецтва з двадцятирічним стажем. Для неї найскладнішим блоком став психологічний аспект. 23 роки досвіду виробили звичну модель поведінки методиста: вказати на помилку та виправити її. Тренінг намагався переламати підхід «Ти неправильно робиш, зроби так». Тут навчали іншого: не виправляти одразу, а показати напрямок і дати людині пройти його самій — щоб інтерн сам сказав: «Тут, мабуть, я зробив правильно», — а наставник лише підтвердив: «Молодець».

Умови роботи в прифронтовому Чернігові — окремий виклик для молодого вчителя. «Складно, коли ти постійно перебуваєш або в онлайні, або в підвалі й коли ти дітей узагалі не бачиш. До того ж тривога в нас може тривати 24 години», — розповідає Яніна. Частина її випускників, які нещодавно вступили до педагогічних вишів, за чотири роки навчання жодного дня не провели в очному форматі. 

Умови програми

Щойно прийнятому вчителю без стажу автоматично призначають наставника наказом директора. Проте проблема виникає у виконанні цієї норми: «Деякі молоді люди не знали, що в них є наставник, дізнавалися в кінці року». 

Один із головних висновків першого пілоту — наставникам потрібна чітка й підготовлена система роботи. Завдяки розробленим шаблонам та сценаріям взаємодії керівники отримують усі потрібні інструменти й не витрачають час на створення власного формату супроводу. 

За словами Ольги Юрчишин, керівниці відділу співпраці зі школами та громадами ГО «Навчай для України», у другому пілоті наставник — це людина, яка одночасно працює в центрі професійного розвитку (ЦПР) і має кілька годин викладання в школі.

Раз на місяць відбуваються супервізії — зустрічі для розбору складних робочих випадків із досвідченим колегою, без оцінювання чи адміністративного тиску.

І групові, і індивідуальні супервізії відбуваються переважно онлайн, але є можливість і очних зустрічей. Для групових супервізій ГО використовує формат балінтовських груп — це формат групової супервізії для фахівців, чия робота передбачає постійний емоційний контакт із людьми (лікарі, психологи, педагоги) для підтримки та зниження емоційного вигорання. 

На першому тренінгу, який відбувся в червні, майбутнім наставникам презентували реальні ситуації, не називаючи, хто саме з учасників їх переживав, а колеги пропонували рішення без права критикувати чи знецінювати досвід.

Що передають наставники

Наставник підтримує не стільки предметну методику, скільки адаптацію до професії. Менеджерка проєктів з навчання та професійного розвитку Офісу впровадження НУШ при МОН, який підтримується Світовим банком у межах програми LEARN, Ольга Романюк зазначає: «Загальнодидактичні способи, прийоми, засоби — універсальні, людина радше питатиме про комунікацію з дітьми, ніж про те, як розв'язувати задачу».

Головний показник успіху для наставниці Яніни Шкірі — утримання інтерна в професії: «Щоб не виникло бажання звільнитися наприкінці першого семестру», — саме на перших осінніх канікулах молоді вчителі найчастіше йдуть. Яніна каже про власний досвід: «Ти приходиш у школу й розумієш, що не знаєш нічого... Найголовніше для наставника — не “стояти на п'єдесталі”, що я знаю більше, ніж ви». 

Наскільки навчальні кейси відповідають реальності, найкраще показує особистий досвід Яніни. Перше домашнє завдання в програмі після тренінгу описувало ситуацію: молодий учитель з відмінними знаннями, має гарний рівень підготовки, урок побудований бездоганно — але щось не так, і завдання полягало в тому, щоб знайти цю приховану проблему. «Я відкриваю це завдання, розумію: так це ж я, — згадує вона.

У кейсі наставниця впізнала себе на початку кар'єри: — Я вміла йти, йти, йти, а урок закінчується, а потім розумію, що дітям не цікаво, вони позіхають, сплять». Знання були, ентузіазм був, а зворотного зв'язку з класом не було. «Ці кейси дуже класні, корисні», — підсумовує Яніна.

Окремим викликом Ольга Юрчишин, представниця ГО, називає відсутність воєнного контексту в підготовці педагогів: «Як педагогічні виші досі не мають оцього воєнного бекграунду в освіті молодих педагогів? У нас тринадцятий рік війна». За її спостереженнями, шкільний психолог фізично не встигає системно підтримувати дітей із травматичним досвідом — навантаження прив'язане до кількості учнів, а не до реальних потреб: «Якщо 600 дітей — це ставка, менше — пів ставки. Це не тому, що він поганий, просто в нього дуже багато паперової роботи, діагностики й звітів». Тому саме наставник нерідко стає першою людиною, до якої молодий учитель звертається з питаннями, з якими йому більше ні до кого звернутися.

Наступні етапи

У червні наставники пройшли першу підготовку, у вересні вони почнуть перші зустрічі зі своїми інтернами, у жовтні відбудеться друга частина тренінгу. Далі протягом навчального року буде відбуватися підтримка з боку ГО «Навчай для України»: здійснюватимуться супервізійні зустрічі, а також обмін досвідом, обговорення складних питань. Як результат, «у громадах з'являться люди, які створюватимуть власні програми наставництва під конкретні виклики — багато людей із категорії ВПО, діти з особливими освітніми потребами, плинність кадрів», каже Ольга Юрчишин і додає, що наставниками мають ставати ті, хто хоче цього сам, а не ті, кого призначили. 

МОН планує зробити пілотну програму типовою, тобто такою, яка слугуватиме як галузевий стандарт і визначатиме обов'язкові правила, зміст, очікувані результати тощо. «За цією програмою можна буде здійснювати підготовку наставників», — каже Ольга Романюк. Навчені наставники самі мають стати тренерами для інших регіонів. 

Відкритих питань чимало. «Боюся вересня, що може статися розбіжність із кількістю очікуваних інтернів», — зазначає представниця ГО. А МОН відверто визнає непередбачуваність воєнного часу: через окупацію нових районів плинність кадрів висока, частина шкіл досі навчається за змішаним графіком, а уроки нерідко переривають повітряні тривоги. Додатковий фактор — те, що велика кількість шкіл переходить з офлайну в онлайн, а молоді педагоги не завжди готові починати свій професійний шлях саме в такий спосіб.

Вибір саме малих громад — свідоме рішення громадської організації: «Львів, Київ можуть собі дозволити втримати вчителя якимись програмами, грантовими фінансуваннями, репетиторством. У менших громадах цього мало», — тобто наставництво тут покликане компенсувати саме те, чого бракує невеликим громадам, якщо порівнювати з великими містами.

Наскільки системною стане підтримка молодих педагогів, залежатиме не від методики — вона вже напрацьована й апробована ГО «Навчай для України», — а від того, наскільки цей процес відповідатиме реальним потребам та викликам конкретної громади. Важливо, щоб управлінські рішення ставали дієвим механізмом розв'язання місцевих проблем.

Партнерський матеріал опублікований на правах реклами.