Чому інвестиції в освіту жінок сьогодні є необхідністю, а не привілеєм?

У професійного майбутнього жінки сьогодні більше сценаріїв, ніж раніше

Жінки завжди були важливою частиною українського ринку праці. Але їхня присутність у ньому традиційно була нерівномірною: в одних сферах їх завжди було значно більше, в інших — зовсім мало. До прикладу, українки становлять понад 80% працівників у системі середньої та вищої освіти, 64% лікарів, 95% молодшого медичного персоналу та 75% держслужбовців. Водночас серед керівниць компаній їхня частка лише 32%.

Тобто питання не лише в тому, скільки жінок залучено до економічної діяльності, а й у тому, які саме можливості вони мають та на які позиції можуть претендувати. 

Повномасштабна війна помітно змінює цю картину. Через мобілізацію чоловіків, міграцію та дефіцит кадрів роботодавці дедалі частіше відкривають для жінок вакансії у сферах, які раніше переважно вважалися «чоловічими». Наприклад, частка жінок у будівництві зросла з 20% у 2021 році до 38% у 2023-му, у видобувній промисловості — з 27% до 49% тощо.

На перший погляд, це розширює поле можливостей. Але я б не поспішала називати ці зміни якісним стрибком чи системним зрушенням. Значною мірою це вимушена адаптація до воєнної реальності: ринок праці просто більше не може дозволити собі ігнорувати значну частину доступного людського капіталу.

Водночас саме ця вимушена реакція може стати точкою довготривалих змін. Якщо професії, які раніше вважалися недоступними для жінок, поступово стають для них відкритими, змінюється не лише структура зайнятості. Змінюється саме уявлення про те, яким може бути їхнє професійне майбутнє.

Нові можливості не означають рівного доступу до них

Важливо додати, що поява вакансії сама собою ще не створює можливостей. Якщо роботодавець починає шукати жінок у сфері, де вони раніше майже не працювали, між ними та посадою постають цілком зрозумілі барʼєри: відсутність знань, практичного досвіду й розуміння того, як узагалі увійти в нову сферу.

Саме тому критично зростає роль перекваліфікації. Вона скорочує відстань між новими запитами ринку праці і людьми, які раніше не мали до них доступу.

Водночас ризик залишитися поза ринком праці для жінок сьогодні нікуди не зник. Якщо до повномасштабного вторгнення українки становили 55% зареєстрованих безробітних, то тепер — 81%. Серед молоді ситуація також показова: в Україні приблизно 1,34 мільйона молодих жінок належать до групи NEET — не працюють, не навчаються і не набувають професійних навичок. Це 35% жінок віком 15-34 роки проти 11,8% серед чоловіків.

За цими числами не варто бачити лінь чи відсутність мотивації. Рішення жінки працювати чи навчатися часто визначають цілком практичні обставини. У ГО «Дівчата» ми щодня бачимо це на власній практиці. 

Навіть після закінчення перекваліфікаційних курсів жінки рідко можуть одразу вийти на роботу, адже нова професія — це лише половина справи. Наступний крок — вихід на ринок праці. І тут виникають дуже практичні питання: з ким залишити дітей, де шукати роботу, як скласти резюме, вдало пройти співбесіду або знайти перше стажування. Для тих, хто обирає самозайнятість, задачі інші: стартовий капітал, обладнання, маркетинг, пошук перших клієнтів. Тож підтримка після навчання не менш важлива, ніж саме навчання.

Саме тому я вважаю, що завдання освіти — не видати сертифікат, а допомогти жінці змінити життя. А для цього потрібна системна підтримка на всьому шляху: від вибору професії та навчання до працевлаштування й кар'єрного зростання.

Це спільне завдання держави й бізнесу. Держава має дбати про доступні програми та розвиток інфраструктури догляду за дітьми, а роботодавці — про гнучкі графіки, рівні умови найму та навчання на робочому місці. Тільки так ці зміни стануть новою нормою, а не поодинокими ініціативами.

Наступні 5-10 років вимагатимуть не однієї професії, а здатності вчитися

Коли ми говоримо про освіту, легко потрапити в пастку прогнозів: назвати кілька «професій майбутнього» і порадити всім іти саме туди. Але правда в тому, що ринок праці трансформується надто швидко. За даними World Economic Forum, до 2030 року роботодавці очікують зміни 39% ключових навичок працівників. Найшвидше зростатиме значення AI та роботи з даними, кібербезпеки й технологічної грамотності. 

Для мене це важливий сигнал: майбутнє не обов’язково за людиною, яка один раз обрала «правильну» професію. Воно радше за тією, яка може освоювати нове, коли професія або вимоги до неї змінюються.

Тому я б радила жінкам, які обирають навчання сьогодні, поставити собі кілька практичних запитань:

• Чи дасть це навчання навичку, за яку готовий платити ринок?
• Чи можна буде застосувати її в кількох професіях або сферах?
• Чи відповідає вона моєму попередньому досвіду і сильним сторонам?
• Чи зможу я поєднувати цю роботу зі своїми життєвими обставинами?
• Чи цікаво мені в цій галузі та чи буду я отримувати задоволення від того, що роблю?

І тут важливо не обмежувати поняття перспективної освіти лише IT. Україні потрібні інженерки, фахівчині з виробництва, енергетики, будівництва, логістики, кібербезпеки, управління. Потрібні підприємниці, менеджерки, технологині, майстрині та спеціалістки, які можуть працювати руками й головою. Навіть у межах однієї галузі можливості бувають дуже різними.

Чому ж жінки досі рідше обирають ці напрями? Відповідь закладається ще на старті. Дослідження видання «Тексти» щодо вступних кампаній 2022–2024 років показало: серед 10% випускників із найвищими результатами з математики дівчат і хлопців було майже порівну (6720 проти 6594). Проте дівчата із сильними математичними здібностями частіше вступали на філологію та медицину, а хлопці — на комп’ютерні науки та інженерію.

Це доводить: вибір часто визначають стереотипи, а не нестача потенціалу. Навчання в дорослому віці — це можливість зламати цей шаблон, переоцінити свої здібності та обрати свій власний, а не нав’язаний професійний шлях.

Іноді найважче — не знайти можливість, а дозволити собі нею скористатися

У роботі із жінками я часто бачу одну й ту саму ситуацію: вони розуміють, що хочуть змін, але постійно переносять власний розвиток на потім. Причини дуже прості та зрозумілі: діти, догляд за батьками, фінансові труднощі, стан здоров’я, відсутність вакансій за місцем проживання, безпекова ситуація, транспортні обмеження тощо. Особливо під час війни легко поставити себе в кінець списку. 

Мені хотілося б, щоб ми перестали сприймати освіту жінки як щось, що можна дозволити собі лише тоді, коли всі інші питання вже владнали: нехай дитина підросте, з’являться гроші, закінчиться війна, стане безпечніше, з’явиться більше часу. Але ідеального моменту не існує.

Важливо робити реалістичні маленькі кроки вже сьогодні. Не обов’язково одразу вступати до університету чи повністю змінювати професію. Іноді початком може стати короткий курс, карʼєрна консультація, нова навичка або розмова з людиною, яка вже працює у сфері, що вас цікавить.

Раніше освіту часто сприймали як старт професійного шляху. Сьогодні для багатьох українок вона може бути його перезапуском. І не один раз.

Саме тому я вважаю інвестиції в освіту жінок не жестом доброї волі й не додатковою опцією. Це інвестиція в економічну незалежність конкретної жінки, у можливості її родини й, зрештою, у здатність України відновлюватися та розвиватися.

Стипендія для жінок, які прагнуть змін

Коли ми говоримо жінкам «інвестуйте в себе», важливо чесно сказати: така інвестиція доступна не всім. Для однієї жінки 50 тисяч гривень на навчання — це можливість, яку вона може собі дозволити. Для іншої — сума, яку неможливо знайти без відмови від базових потреб родини або кредиту.

Саме тому я вирішила створити стипендію імені Юлії Спориш на навчання для жінок України. Щороку одна стипендіатка отримуватиме до 100 000 гривень на освіту, перекваліфікацію або професійний розвиток.

Це може бути навчання в закладі вищої освіти або магістратурі, професійна підготовка чи перекваліфікація, сертифікаційна програма або інший освітній курс, який допоможе жінці покращити якість життя та стати фінансово незалежною.

Для мене принципово, що стипендія не має вікових обмежень. Подати заявку може і дівчина, яка тільки шукає свій професійний шлях, і жінка віком понад 40, 50 років чи старша, яка хоче змінити професію, повернутися до навчання після тривалої перерви або нарешті реалізувати професійну мрію.

Прийом заявок триватиме щороку з 21 листопада до 11 лютого, а ім’я стипендіатки оголошуватиметься в березні.

Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.