«Музика мені більше не сниться». Пам’яті композитора Ігоря Поклада

Він також створив музику до десятків мюзиклів, оперет, фільмів (їх понад сорок) мультфільмів, зокрема серії «Як козаки…» та «Енеїда». 

Мав звання «Національна легенда України», Герой України, лауреат Шевченківської премії.

Друг Рибчинський

Ігор Поклад був одним із найвпливовіших митців української музики 60-80 років минулого століття. Проте твори виконують досі нові й нові покоління співаків.

Він дружив і працював у тандемі із поетом Юрієм Рибчинським. Пісні, музику до яких він написав, виконували Софія Ротару, Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Тамара Гвердцителі та інші.

З Юрієм Рибчинським Ігор Поклад познайомився в армії, обоє служили в ансамблі Внутрішніх військ.

«Куди було дітися один від одного? Почали разом пісні писати», — згадував кілька років тому Рибчинський на одному з концертів друга.

Композитор — жайворонок, а поет — сова, працював ночами. Коли сходилися творити, один був напівсонним, а другий бадьорим. Але від першої спільної спроби «Очі на піску» в них уже складалися шедеври. 

Іноді спеціально писали пісню під конкретного артиста. Як-от для Ніни Матвієнко. Для пісні «Ой летіли дикі гуси» шукали такий голос, щоб від нього можна було заплакати.

Покійна нині артистка якось згадувала: «Восени 1972-го ми зустрілися в київській студії, щоб уперше з оркестром записати пісню “Ой летіли дикі гуси”. Серце від хвилювання бухкало страшенно. 

Поклад мені показав ноти. Я зауважила, що початок швидкий. Вони з Рибчинським дуже хотіли справжній шлягер написати. А я кажу: «Ігорю Дмитровичу, гуси ж відлітають, прощаються. Вони це повільно, мрійливо роблять». Поклад скривився. А я була при надії. Чекала на Тоню. Говорю, що вагітним не можна відмовляти. І пісню записали в протяжному темпі. Правда, пізніше Поклад перезаписав пісню. Однак по-своєму зробив».

Сьогодні Юрій Рибчинський так відгукнувся на смерть Поклада: «Пішов у засвіти мій найдавніший друг і найталановитіший співавтор, геніальний композитор Ігор Поклад. На жаль, пішов. Але допоки житимуть його пісні — він завжди залишатиметься серед живих. Допоки звучатимуть його мелодії — він буде з нами і серед нас».

Музика снилася

Поклад міг працювати над піснею кілька років. Казав, що кожній ноті шукає місце.

«Починаючи якусь велику справу — виставу чи фільм, — я зранку сідав за інструмент і годинами грав класику. Потім відпочивав і знов сідав за інструмент. Раптом щось народжувався, то я записував… Але готовим повністю до роботи я вважав себе тоді, коли музика починала мені снитися», — якось зізнався маестро. І пожартував, що йому було ліньки встати й записати.

«І лише один раз за все життя він не полінувався, встав і записав мелодію. Награв на роялі, записав на магнітофон, і ліг спати. І це “Скрипка грає”, єдина пісня, яку він запам’ятав. “А так би в мене (в Ігоря Поклада — ред.) було не 150 пісень, а 1550”», — розповідала його дружина в інтерв’ю минулого року. Вона ж і написала про нього книгу «По той бік роялю».

Перед 80-річчям він «проінспектував» свою творчу нотну бібліотеку. Побачив і сам не повірив — невже все це сам написав? Коли стільки встиг?!

«У моїй шафі є кілометри музики, — казав Олегу Вергелісу напередодні 80-річчя. — Майже половину з того, що я маю сьогодні, ніхто і ніколи взагалі не чув. А якщо й чув, то раз-два і все… Якісь пісні прозвучали і… зникли. Якісь вистави пройшли кілька разів і… забулися. 

В ті роки, коли ми працювали день і ніч, репертуари мінялися доволі часто і стрімко. Ось і лежить воно, творче надбання… Тоді я й подумав: якщо оце все нікому не потрібно, то навіщо створювати щось нове?»

І ще зізнався в іншій розмові: «Мій шлях у музиці добіг кінця. Нехай і створюють, і слухають інші. Мені й співу солов’я, що сидить поруч з хатою, досить. Це сьогодні — моя музика».

Окупація і порятунок

Три роки тому у Ворзелі під Києвом мелодист із дружиною і тещею потрапили в окупацію. На момент вторгнення родина була там, а не в Києві, де мають квартиру в центрі. Спершу зраділи, мовляв, добре, що ми за містом. Але далі почалося. Друзі скидали відео, що вороги дедалі ближче, а скоро Поклади й самі побачили танки та БТРи біля будинку. Йшли ворожі колони.

«Оці таргани. Бо вони повзли, як таргани: одну колону розбили — бац, на ранок нова колона», — згадувала жінка.

Вони ховалися в підвалі, куди пустили сусідів та друзів.

Загалом 11 людей, коти й собаки: у подружжя є дворовий пес і лабрадор. Не було води, газу і світла. Лише постійні обстріли.

Коли оголосили про «зелені коридори» від Червоного Хреста, Поклади вирішили, що не поїдуть. В автобуси пускали без тварин, а покинути своїх хвостиків вони не могли. Крім того, Ігор Дмитрович і його літня теща не дійшли б кілька кілометрів до місця евакуації. Так і сиділи, а їхні друзі з підвалу одне за одним його покидали.

Якось Світлана згадала, що має в будинку примус, а в ньому трохи бензину. Злила його, заправила генератор і зарядила телефон. Побігла на перехрестя, щоб піймати зв’язок. На неї посипалися смс: «нікуди не йдіть», «сидіть вдома», «по вас приїдуть», «вас врятують».

Жінка одягла знесилених чоловіка й маму в куртки й чоботи та витягла з підвалу. Час минав, але рятувальників не було. І тут через їхній паркан переліз який чоловік. Це був Костянтин Гудаускас — казах, який завдяки своєму громадянству міг проїжджати на окуповані території. 

Він випадково натрапив у соцмережах на допис Дмитра Гордона про те, що у підвалі свого будинку з родиною сидить відомий український композитор.

«Я подивився, що ця людина написала “Кохану” та “Чарівну скрипку”, а моя бабуся народилась у Києві, і дитиною була депортована, але все своє життя співала українські пісні. Я зрозумів — це знак, потрібно їхати й рятувати. Я в Казахстані чув ці пісні, і не просто з телевізора, а від рідної людини», — згадував він. 

Після Покладів він їздив до Ворзеля щодня: врятував 203 людини, з них двох вагітних. Тобто 205 життів. Про це зняли фільм «Буча».

Вивезли грамоту Героя України під собакою

Цікаво, що під час евакуації Світлана із собою взяла грамоту Ігоря Поклада про присвоєння йому звання Героя України. Знала, що будуть блокпости, тому загорнула її в ковдру, а на неї посадила собаку. Сподівалася, що його не застрелять. На щастя, вороги, які хоч і нишпорили в авто, тварину не чіпали.

Коли Поклади повернулися до свого дому після деокупації, застали руїни. Там був офіцерський штаб — саме ті самі десантники, які розстрілювали мирних жителів у Бучі. І вони користувалися не туалетним папером, якого було вдосталь, а жорсткими аркушами книги, присвяченої життю та діяльності композитора.

«Вони бачили фотографії, афіші концертів. А замінували навіть кабінет. Причому розтяжка була — від стопки книжок до піаніно. Тобто відкрив книжку і — все. Чим їм заважав старенький композитор, якого хотіли підірвати, натикавши по всьому будинку розтяжок?» — обурювалася дружина Ігоря Поклада.

Подружжя взялося відновлювати будинок і лікувати сад. Для цього навіть вмикали класичну музику й українські пісні деревам і розсаді, бо хоч ті й не були повністю знищені, рости не хотіли. Тепер на ділянці є своя свердловина і квітнуть троянди. Тут композитор і відійшов у вічність.