Життя / Освіта

100 років Першій світовій: уже тоді Донбас був стратегічно важливим об'єктом

Життя/Освіта/100 років Першій світовій: уже тоді Донбас був стратегічно важливим об'єктом
Зберегти
Вигляд
lead
Після підписання перемир’я у Комп’єнському лісі 1918-го мапа Європи змінилася. Розпалися чотири імперії, натомість у Східній Європі з’явилися нові держави, серед яких — внаслідок революції — Українська народна республіка.

Історики Сергій Єкельчик та Андрій Портнов розказали Громадському про роль України у Першій світовій війні, про виникнення поняття національності і те, чому 100 років тому Донбас уже був стратегічно важливим об’єктом.

Перша світова війна могла початися не в 1914 році, а раніше: у 1904, 1908 або 1912, адже вона пов’язана з боротьбою великих держав за територію. Україна опинилася серед причин Першої світової — її землі були дуже важливі у спробі великих держав переділити світ.

До початку війни на карті Європи України у політичному сенсі не було: Західна і Наддніпрянська Україна належали до Австро-Угорської та Російської імперій. Кожна із них мала свої плани щодо України. Австро-Угорщина хотіла приєднати Волинь та Поділля, Німеччина планувала долучити Україну до Пангерманського союзу, а Росія вбачала Західну Україну в складі Імперії. Для всіх українських земель Перша світова змінила національну приналежність — землі, що належали Австро-Угорщині або Російській імперії, стали або радянською Україною, або Польщею (більша частина західної України), або Чехословаччиною (Закарпаття), а Буковина стала частиною Румунії. За Збручем кордон проходив між радянською Україною і Польщею. У тій міжвоєнній логіці Київ був фактично прикордонним містом, через це столицею радянської України обрали Харків — ближче до кордону з Росією.

Парадокс, але єдина післявоєнна країна, яка використовувала слова «Україна» та «українці» — це був Радянський Союз
Карта Європи, 1914 рік   
громадське

Парадокс, але єдина післявоєнна країна, яка використовувала слова «Україна» та «українці» — це був Радянський Союз. У Польщі та Чехословаччині українців називали русинами, Галичина була східною Малопольщею. Радянська влада намагалася розіграти українську карту проти Польщі і Румунії: мовляв, там українців дискримінують, навіть не дозволяють називати себе українцями, а у нас є українська мова, ми вживаємо слово «Україна».

У ході битв деякі території кілька разів переходили від однієї країни до іншої — на початку війни Галичина та Буковина були під контролем Російської імперії, яка всіляко намагалася придушити прояви українського руху. Проте у тій же російській армії були солдати з українських губерній, які не поділяли настроїв армії, у якій вони воювали. Історики говорять, що коли російська армія окупувала Львів, то її солдати заходили до книгарень і запитували про «Кобзар» та шукали портрет Шевченка.

«Вперше» у часи Першої світової

Під час Першої світової війни вперше відбувалися виселення з території України німців, євреїв, поляків та інших етнічних груп. Пізніше — у часи Другої світової війни — ця практика загострилися. Голокост став можливим тому, що у Першій світовій було вироблено уявлення про те, як можна маніпулювати масами. У попередніх війнах цивільне населення не розглядали як частину ворога, яку треба знищувати або виселяти. Перша світова — це перша тотальна війна. У прифронтовій території українців вважали можливими, а євреїв — стовідсотковими шпигунами, їх виселяли.

Досвід вірменського геноциду під час Першої світової війни послугував поштовхом, завдяки якому пізніше виникло поняття «права людини».

Те, що українські селяни потрапили до війська, було плюсом. Опинившись у полоні на австрійському чи німецькому боці, вони зорганізувалися як громада, відчули себе — вперше — носіями певної нації. Часто вони поверталися додому свідомими українцями.

Шахтарі були безробітними, бо після початку війни індустріальне виробництво впало. Вони йдуть у міста, готові записатися до війська

Ніхто не рахував загиблих українців

Питання про те, скільки українців загинуло під час Першої світової війни, дуже маніпулятивне. Коли війна починалася, не було статистики, яка б визначала людей за національною приналежністю. Були критерії мови, віросповідання, соціального статусу. Категорію національності ввели більшовики. До того ані в австрійській армії, ані, тим паче, в російській, не фіксували загиблих з точки зору того, чи були вони українцями чи росіянами. Відмічали тільки те, з якої губернії вони походили.

Солдати українського походження воювали в усіх головних арміях, що брали участь у війні. Українці опинилися з обох боків фронту — з однієї сторони як піддані Миколи ІІ, з іншої — як піддані австрійського губернатора. Усі підрахунки приблизні: у лавах російської армії було від 3,5 до 4,5 мільйонів українців, в австро-угорській — до 700 тисяч. Часто люди і не знали, що воюють проти своїх братів, іноді дізнавалися про це постфактум.

«Діти війни»

Ми говоримо про «дітей війни» часів Другої світової війни, але було й покоління дітей Першої світової. Степан Бандера був такою дитиною. Через його село проходила російська армія, це була травма для багатьох галичан. Це вплинуло на їхні політичні погляди, на те, якою вони бачили роль армії у державі. Симон Петлюра виріс із Першої світової. Він ніколи б не став провідником української революції, аби не його роль у першій — він був представником Об’єднання земських та міських самоуправлінь у Російській імперії, відповідав за постачання фронту, за шпиталі на Західному фронті. Цей військовий досвід надав йому ідею, як будувати Директорію.

Нині є багато дискусій — чи перейменувати вулицю Миколи Щорса в Києві на вулицю Євгена Коновальця. У цьому є іронія: вони у певній мірі «близнюки» — молодші офіцери Першої світової, які мали однакові програмні налаштування. І рушили у різних напрямках після війни. З цього виросла українська революція.

Карта Європи, 1918 рік   
громадське

Без Першої світової не було б революції

Коли почалася війна, то багато людей у Європі були позитивно налаштовані: її чекали, бо сподівалися, що вона принесе новий устрій, справедливі кордони. Потім виявилося, що це страшне вбивство мільйонів людей: за приблизними підрахунками, щохвилини на війні гинуло 4 солдати, а ще 9 отримували поранення, всього — близько 10 мільйонів військових і 5 мільйонів цивільних загиблих. Під час війни населення звикло до насильства і до того, що держава не може виконувати своїх функцій. Пізніше революції почалися не лише в Україні — у жовтні 1918 це ж сталося і в Німеччині, у Османській імперії, яка теж після війни розпалася.

Українська революція настільки ідеалізована, що ми не вбачаємо у ній тих самих проблем, які у нас є сьогодні. А паралелей багато. Наприклад, Донбас: шахтарі були безробітними, бо після початку війни індустріальне виробництво впало. Вони йдуть у міста, готові записатися до війська. Є переписка Леніна і Сталіна про те, через який район йти до Дону, де треба розбити контрреволюцію. І вони сходяться в тому, що варто вирушати через Донбас, бо там можна набрати військо — шахтарі їх підтримають.

Феномен української революції: селян мобілізують в армію УНР, вони вирушають в інший географічний район, і там їхній отаман переходить на бік Червоної армії. Армія розпадається, солдати розбігаються. Це стандартна картина селянських військ: селяни сильні, коли вони на своїй землі. Залишивши її, вони перестають бути великою мілітарною силою.

Один із найважливіших результатів Першої світової війни і революції як наслідку — повернення до України з Росії багатьох ключових громадських діячів

Перехід з одного табору до іншого був дуже розповсюдженим явищем. Письменник Петро Панч давав присягу різним арміям, не залишаючи території України. Пройшовши Першу світову війну у лавах російської армії, з листопада 1918 служив під українськими прапорами — у гарматному дивізіоні Запорізького корпусу спочатку у війську Директорії, потім у армії Української Народної Республіки. У грудні 1919 перейшов до Червоної армії. Подібна ситуація і з Юрком Тютюнником: поручик Російської імператорської армії під час Першої світової, на початку 1918 він у лавах УНР боровся проти більшовиків у районі Черкас. Проте вже в січні 1919 разом з більшовиками виганяє французькі війська з Миколаєва та Одеси. Потім у 1920-му він на боці УНР у радянсько-польській війні, а після проголошення УССР активно співпрацює з новою владою, що, втім, не рятує його від арешту і розстрілу наприкінці 20-тих.

Один із найважливіших результатів Першої світової війни і революції як наслідку — повернення до України з Росії багатьох ключових громадських діячів. Коли Михайло Грушевський повернувся з російської висилки, його зустрічали як героя — на теперішньому Майдані біля будинку Київської міської Думи. Було інше повернення, про яке писали менше, — митрополита Шептицького. Також був Олександр Лотоцький — відома фігура в українському православ’ї. Він працював у Петербурзі та Москві, але повернувся, аби будувати українську державу.

Є країни, де про Першу світову війну дуже багато говорять, — Франція, Німеччина. В Україні більше говорять про Другу Світову війну, адже в Першій Україна була не суб’єктом, а скоріше об’єктом конфлікту. Для України це передовсім трагічний досвід — багато людей загинули, повернулися з фронту травмованими фізично і психологічно, було багато біженців, які тікали від війни, — з Волині переселялися на Південь: до Дніпра, Запоріжжя, Одеси. Разом з тим для недержавних народів Європи ця війна прискорила процеси націоналізації — ідентифікації себе як народу.

Карта Європи, 2018 рік   
громадське

У попередній редакції тексту була опублікована мапа «Карта Європи, 2018 рік», де анексований півострів Крим було зображено некоректно. На мапі зображення було заштриховано, утім в кольорах Російської Федерації. Попри те, що Крим замальовано штрихами, що мало означати, що територія анексована Росією, це створювало враження, ніби півострів є частиною РФ. Редакція одразу ж виправила помилку і визначить санкції щодо автора матеріалу. Громадське дякує читачам, що своєчасно звернули увагу і просить вибачення за некоректне зображення анексованого Криму на мапі Європи.

З початку російської агресії Громадське системно присвячує максимальну увагу незаконній окупації Криму. У нашій редакції працюють вимушені переселенці з Криму, понад три роки виходить щотижнева програма «Громадське.Крим», ми також регулярно готуємо репортажі і фільми про долі політв’язнів у Криму — подібні помилки є неприпустимими для нашої редакції.

Пов`язані новини