«Аби вони не загинули дарма». Світ згадує ядерне бомбардування Хіросіми 75 років тому

***

Хіросіма, восьма ранку. У місцевому Парку миру зібралися прем’єр Японії Абе Сіндзо, мер міста Мацуї Казумі, а також десятки людей — тих, хто 75 років тому пережив ядерний вибух, та їхні нащадки.

Парк миру, який у цей день, як правило, відвідують тисячі людей, цього разу на диво порожній. Дається взнаки епідемія коронавірусу: кількість відвідувачів різко обмежили, стільці для гостей розставили якнайдалі, а більшість присутніх — у захисних масках.

«Шостого серпня 1945 року одна атомна бомба знищила наше місто. Тоді ходила чутка, що тут за 75 років нічого не виросте, — говорить мер Хіросіми. — І все ж, Хіросіма відновилася. І стала символом миру».

На годиннику восьма п’ятнадцять. Почалася хвилина мовчання. Саме в цей час «Малюк» — так назвали скинуту ядерну бомбу американські військові — впав на Хіросіму. Вибух одразу забрав життя 80 тисяч людей 350-тисячного міста. Ще 60 тисяч згодом померли в лікарнях.

***

Японські Хіросіма та Наґасакі стали першими й останніми містами світу, де ядерну зброю було випробувано під час воєнних дій — Другої світової.

Німеччина капітулювала 8 травня 1945 року — але бойові дії Союзних військ на Далекому Сході проти Японії тривали: Токіо відмовилося капітулювати.

Тоді у США вирішили, що скидання атомної бомби може прискорити здачу японських військ. І 6 та 9 серпня завдали ядерних ударів по двох містах. Через п’ять днів Японія здалася. 2 вересня 1945-го вона підписала акт про капітуляцію, що й вважається кінцем Другої світової.

Чи справді десятки тисяч людських життів були варті такої перемоги? Це питання, на яке й досі не можуть дати однозначної відповіді.

«Величезні руйнування, завдані бомбардуванням Хіросіми й Нагасакі, і втрата 135 тисяч людей мало вплинули на японських військових. А от вторгнення Радянського Союзу в Манчжурію 9 серпня… їхню думку змінило», — написано на табличці, розміщеній біля копії «Малюка» в Музеї військово-морських сил США.

***

Тепер хібакуша — так японською називають тих, хто вижив під час ядерних бомбардувань серпня 1945-го — вважають своїм обов’язком розповідати про ті події, аби світ не забував. Лишилося їх, за підрахунками, трохи більше 136 тисяч.

«Такі люди, як я, дивувалися: чому ми вижили, тоді як так багато людей загинули? — розповідає Оґура, одна зі свідків бомбардування Хіросіми. — Ніколи не забуду двох людей, які померли в мене на очах. Але я розповідатиму про те, що сталося, до свого останнього подиху — аби й вони, й інші жертви не загинули дарма».

Історії виживання тих днів — це історії справжнього дива. Ранок 6 серпня 1945 року Мічіко проспала. Вона запізнювалася на потяг, який мав забрати її на роботу з Хіросіми. Але дівчина не розгубилася й побігла за ним. І встигла.

«Якби я запізнилася на той потяг, то померла б десь між станціями Йокоґава та Хіросіма», — написала вона у щоденнику кількома роками потому.

Після Другої світової Японія проголосила себе миролюбною країною. У неї офіційно немає армії — лише Сили самооборони. А японські очільники щороку 6 серпня наголошують, що виступають за світ без ядерної зброї.

А Хіросіма проголосила себе Містом Миру. І через 75 років, здається, живе життям звичного японського міста. Лише спогади — нематеріальні й матеріальні — нагадують про ту жахливу людську трагедію, яка спіткала місто.