Агресія проти України. Епізод 4. Шлях до Іловайська

Серпень 2014 року. На фоні здобутих перемог на Донбасі, звільнення Сєвєродонецька, Курахового та Лисичанська, в ейфорії наступу командування Збройних сил України не змогло запобігти катастрофі біля Іловайська. Ніхто ще не вірив у кривавий сценарій оточення наших військ, а перші перестороги щодо проблем на фронті ігнорували.

Громадське.Кременчук на власні очі побачило, що ж відбувалося на шляху до Іловайська. Його йшли звільняти добровольчі батальйони та кадрові частини. Багатьом воякам не судилося повернутися назад.

26-та забута

Про них рідко згадували у зведеннях, часто не віддавали чітких наказів зі штабів. Військові 26-ї артилерійської бригади стали жертвами негараздів, які відбувалися на фронті в серпні 2014 року.

Нескорений «Донбас»

У таборі батальйону «Донбас» була впевненість, що Іловайськ найближчим часом зачистять від бойовиків, і солдати почали говорити про близьку перемогу у війні. Утім, не вина добровольців, що їхню віру зрадили.

Бойове братство «донбасівців» створювало враження про єдність колективу перед непростими воєнними випробуваннями. Було бажання виконати бойову операцію, яка мала наблизити кінець війни.

Вони їхали на зачищення Іловайська, не маючи жодних трагічних передчуттів. Як солдати - були впевнені в собі, як будь-яка людина  - вірили у краще. Ніхто не знав своєї долі і того, що частина з них більше не повернеться додому, а залишиться там - в оточенні - або потрапить у полон.

Чиновницькі мрії

Зруйноване мирне життя в селах та містах Донбасу чиновники мріяли відновити якнайшвидше. Було стільки проблем, що запевняння можновладців у їх невідкладному вирішення не мали віри у людей. Підтримати імідж влади на звільнені території відправився голова Донецької ОДА Сергій Тарута. Населення не слухало обіцянок і звинувачувало місцевих чиновників у бездіяльності.

У голови Донецької ОДА Сергія Тарути влітку 2014 року в голові з’явилися ідеї не лише про відновлення розбитої інфраструктури, а навіть побудови нового житла для тих, хто залишився без помешкання. Ідеї  не реалізували і досі. У Лисичанську, Семенівці, Сєвєродонецьку та інших населених пунктах, через які пройшла війна, достатньо вигорілого та розбитого житла, а про нове тут поки не чули. І омріяних «фінських» будиночків не бачили. Війна триває на землях східної України.