Світ

Місто Ахалкалакі в Грузії: життя після російської бази

25 травня, 2018 13:36
Світ/Місто Ахалкалакі в Грузії: життя після російської бази
Зберегти
Вигляд
lead
Громадське в межах партнерства незалежних медіа Східної Європи, публікує фоторепортаж JAMnews про колишню військову базу та людей, чиє життя було пов'язане з нею — через 11 років після її виведення.

Громадське в межах партнерства незалежних медіа Східної Європи, публікує фоторепортаж JAMnews про колишню військову базу та людей, чиї життя були пов'язані з нею — за 11 років після її виведення.

62-гу військову базу Збройних сил Росії (а раніше — СРСР), вивели з грузинського міста Ахалкалакі в листопаді 2007 року. Населення Ахалкалакі — етнічні вірмени. На російській базі служили або працювали близько двох тисяч місцевих.

Ще у 2005 році, коли домовилися про виведення бази, президент Грузії Міхеіл Саакашвілі заявив, що влада Грузії допоможе жителям із працевлаштуванням. Зокрема, розглядали відкриття на цьому ж місці грузинської військової бази.

Однак, за часів президентства Саакашвілі базу так і не відкрили. Реалізовувати цей план у 2014 році взялася вже нова влада.

Банер біля входу на колишню базу інформує про те, що тут відкриється навчальний центр збройних сил Грузії Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

Міністр оборони Іраклій Аласанія навіть заклав капсулу у фундамент Центру початкової військової підготовки. Він пообіцяв, що центр створить робочі місця для жителів міста, а для місцевих селян — ринок збуту.

За планами влади, від 2019 року всі грузинські новобранці мають проходити підготовку в Ахалкалакі. Однак, сьогодні завершили тільки незначну частину будівельних робіт. Тут перебувають усього 22 грузинські військовослужбовці, які охороняють об'єкт. Двоє з них супроводжували нас покинутою територією колишньої російської бази. Але знімати об'єкти, що будуються, вони категорично заборонили.

Житло у військовому містечку приватизоване, однак лише третина квартир зайняті — власники інших поїхали. На території містечка і бази панує запустіння — багато будівель зруйновані, інші поступово занепадають.

Більшість квартир у колишньому військовому містечку пустує Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsДіти на новому спортивному майданчику в колишньому військовому містечку Фото: Агунік Айвазян/JAMnews


Сейрану Амазаряну 37 років. За спеціальність він юрист, закінчив виш у Москві. Виріс і живе у військовому містечку, працює в муніципалітеті Ахалкалакі. Його брат із сім'єю поїхав у Росію і постійно кличе туди Сейрана. Але він, як «останній з могікан», завів собі родину тут і не бажає залишати знелюдніле містечко.

Сейран Амазарян Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

У містечку я ходив у садок, школу. Було дуже здорово, це був зовсім інший світ. Діти, які виросли в містечку, були розвиненішими, відрізнялися від інших (у місті). Після закінчення школи я здобув вищу освіту в Росії без будь-яких проблем, оскільки основа вже була, треба було лише добре вчитися.

Тепер ми вже звикли до відсутності всього цього, змирилися якось. Мій батько був начальником медичного складу. Якщо я зможу для своїх дітей зробити половину того, що робив мій батько, це буде дивом. З однокласниками через інтернет підтримую зв'язок, сумую за ним. Вони зазвичай цікавляться — як тут наша школа. Де тепер ця школа? Немає її більше, навіть сліду не залишилося...

На другому поверсі цього будинку у військовому містечку пройшло дитинство Сейрана Амазаряна Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsМеталевий каркас, який лишився від крамниці у військовому містечку Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

Спочатку було складно, виникало таке відчуття, ніби щось відрізали. Тепер адаптувався. Багато хто отримав російське громадянство і сертифікати (на квартири) і вимушено поїхали. В якомусь місті в Росії купили квартиру, пристосувалися й залишилися. Багато не повернулися. Від хорошого життя ніхто не йде.

Тепер будують навчальний центр, вважаю, що це непогано, хоч цивільні службовці будуть забезпечені роботою. Настане якесь пожвавлення, запрацюють крамниці, якщо 200-300 людей приїде, то містечко почне «дихати».


78-річна Гоар просить не називати її прізвища та фотографувати лише її світлину на стіні: «Подивіться, яка я була гарна в молодості ... Нехай люди завдяки цієї фотографії на стіні мене впізнають».

Гоар в молоді роки (ліворуч) та її онуки на світлинах, що прикрашають квартиру Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

За часів бази ми працювали, все було добре. Я була начальником складу пральні, вийшла на пенсію. Два роки по тому почалися проблеми зі шлунком, прооперували в лікарні при базі. І лікарі були, і лікарня — все було. Тепер змушені їхати в місто, три ларі (1,2 долара) платити за таксі. Мені не подобається таке життя, але що я можу вчинити? За часів російської бази з восьмої ранку життя на вулицях уже кипіло, люди поспішали на роботу. Було дуже чисто. Військові підтримували чистоту, щоранку солдати підмітали, прибирали, а тепер? По сміттю ходимо.

Я 30 років працювала і 30 років їздила відпочивати за путівкою. Росіяни у відпустку їхали до себе на батьківщину, а жінки, які працюють у нас, не їздили відпочивати в санаторіях, отже, путівки мені давали і я їхала. Відпочивала в різних містах, тому моє життя було гарним. А тепер ніхто мене не згадує. 60 ларі (близько 25 доларів) допомоги дають, мало не по п'ять разів на день приходять, перевіряють. Сьогодні знижують, завтра додають. Жах.

Занедбаний житловий будинок на території колишнього військового містечка Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsЗруйнований магазин «Дитячій світ» на території колишнього військового містечка Фото: Агунік Айвазян/JAMnews


Сім'я Тірун Кургінян з шести людей, за  сертифікатом отримала квартиру в Росії, але продовжує жити в містечку. Спочатку вони поїхали, але не змогли адаптуватися й повернулися назад.

Тірун Кургінян з онуком Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

Мій чоловік був військовослужбовцем, прапорщиком. А я у шпиталі працювала молодшою ​​медсестрою. Отримувала нормальну зарплату, діти були маленькими. Син уже виріс, ми і тепер працюємо, але все одно ледве перебуваємося. Грошей бракує, адже в нас у всіх проблеми з банком. Я продаю косметику, чоловік отримує пенсію з Росії.

Коли виводили базу, обіцяли, що буде добре, але вже одинадцять років минуло, а стало тільки гірше. Немає робочих місць, я можу й дуже хочу працювати (медсестрою), але тієї лікарні більше немає. Син їздить на заробітки в Росію, цим і живемо.


Занедбана будівля колишнього Будинку офіцерів у військовому містечку Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsЗа цими дверима в Будинку офіцерів колись був ресторан «Русич» Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsАктовий зал у покинутому Будинку офіцерів із залишками радянської символіки Фото: Агунік Айвазян/JAMnews


Старе крило Будинку офіцерів до революції було церквою. На стінах донині помітні відбитки від хрестів Фото: Агунік Айвазян/JAMnewsПісля закриття військової бази віряни повернулися сюди знову. Каплиця старої церкви — єдине, що лишилося неушкодженим Фото: Агунік Айвазян/JAMnews


На воротах колишньої військової бази червоні зірки — символ радянської армії Фото: Агунік Айвазян/JAMnews

/Агунік Айвазян.

Пов`язані новини