Автостопом по Азії. «Make Like a Tree»

Його музика така ж мінімалістична, як і фотопейзажі. Проста й атмосферна. За два з половиною роки харків’янин Сергій Онищенко відвідав 14 країн, проїхав майже 20 тисяч кілометрів. Після своїх подорожей по Азії, Австралії та Новій Зеландії «Make Like a Tree» повернувся до України із презентацією нового альбому, записаного під час подорожей, та фільму про людей Папуа Нової Гвінеї. «Громадське ТБ:Черкаси» поспілкувалися із мандрівним музикантом.

Сергію, розкажіть про назву проекту.

«Make Like a Tree», якщо вислів дослівно перекласти, то це – «роби як дерево», але то є такий англійський фразеологізм, який означає «провалюй звідси». Я одного разу купив футболку, на якій була ця фраза, і вона мені сподобалася. Я назвав так гурт, а потім вже дізнався, що це насправді означає. Але воно і так і так підходить до цього, тому що моя музика пов’язана з природою, гармонійна з нею. І я поїхав подорожувати, себто звалив з дому, щоб творити музику, тому обидва розуміння цієї назви підходять до цього.

Де і ким ви працювали до того, як подалися у мандри?

Ну, там було багато всього, але останнє, що я робив, – це знімав весілля у Харкові.

Як з’явилось таке рішення – покинути все і вирушити в далеку подорож?

Була мрія – займатися улюбленою справою, чимось таким, що не просто приносить якісь кошти, а щось для того, щоб тобі було комфортно всередині. Для мене то завжди була музика. Коли я граю, то просто впадаю в якийсь транс, і мені це дуже подобається. Я ніколи не думав про те, щоб музикою заробляти гроші, просто робив це постійно. Я просто був у своєму місті, знімав весілля, і мені це дуже-дуже набридло, тому я поїхав подорожувати.

Спілкування з людьми з інших культур завжди збагачує. А що ви даєте людям навзаєм?

Мій проект «Make Like a Tree» – це музика, фотографія, відео, яке я знімаю, – це спроба сказати щось таке, що у мене є всередині, і що дуже складно виразити звичайними способами, словами. То я намагаюсь виражати це в аудіовізуальній концепції. І це просто я розказую про свої подорожі, про все, що сталося зі мною, і намагаюся це вмістити у годинний фільм, наприклад.

Чому обрали саме такий напрямок подорожей – Схід, Азія, Австралія?

Це не було так сплановано, що буде саме стільки країн і саме стільки часу. Просто я поїхав грати музику не тільки у наших просторах, а десь далеко. І виявилося, що там грати музику навіть легше, ніж тут. Коли ти починаєш щось тут робити, то ти один із мільйонів таких самих музик, які намагаються вибитись кудись і показати, що вони роблять щось унікальне та цікаве. А коли ти приїжджаєш туди і граєш ті самі два акорди, там тебе цінують уже тільки через те, що ти приїхав до них: «Ого, до нас якийсь чувак приїхав звідкись здалеку». І люди приходять. Я ніколи не збирав стільки людей тут, скільки я збирав там, і це парадокс, тому що мене не знають ні там, ні тут, але там приходить людей більше, тому що вони просто бачать постери, на яких зображений якийсь чувак із дивною зовнішністю. І потім це так зав’язалося, що після однієї країни пішла друга, третя… і потім такий думаю: ого, їх уже 14, і це було цікаво.

Тобто ви там більше як екзотика?

Це така цікава штука із цими країнами азіатськими, тому що у них є шанування тих людей, які до них приїжджають, особливо, якщо ти робиш якесь мистецтво. Ти просто приїхав здалеку, ти привіз щось іноземне, а воно завжди цінується більше.

Зараз творчість і подорожі є своєрідним трендом серед молоді, це дуже популярно та модно. Чи ця тенденція позитивна, чи це просто спосіб втечі від відповідальності та обов’язків?

Втікати від обов’язків, якщо вони нав’язані ззовні, – це дуже класно. Але це не панацея від усього – подорожувати. Просто я намагаюся себе краще пізнати впродовж цих мандрів, тому що коли ти подорожуєш, ти себе роздивляєшся з різних боків, і якісь нові штуки в собі відкриваєш.

Що змінилося у вашому характері, світогляді після стількох мандрів? Що ви пізнали про себе?

Я став більш щасливою людиною, це однозначно, тому що коли ти починаєш робити саме те, про що ти мрієш, то автоматично в тобі щось відчиняється, і якісь такі пазли стають на своє місце. І мені цікаво так само інші пазли поставити на свої місця, тому що їх багато. Мені здається, упродовж життя їх треба якомога більше скласти. Просто ці подорожі якусь частину поставили на своє місце, і мені стало більш комфортно із самим собою зараз.

Чи були якісь неочікувані відкриття?

Я, наприклад, не знав про себе, що можу ось так відкрито виступати перед людьми та грати музику, і щоб вони сиділи слухали, а потім говорили мені: «О, чувак, це круто!»Просто нас із самого дитинства багатьма комплексами оточують, і ці комплекси дуже сильно заважають щось створювати в плані мистецькому. І, мабуть, просто якісь комплекси відпали, зараз мені не дуже важливо, що про мене будуть думати інші люди, я просто роблю те, що мені подобається, і це дає мені більшої впевненості у собі, ніж раніше.

Ви ознайомилися із культурою Сходу, Азії, бували у буддійських храмах і таке інше. В одному з інтерв’ю ви говорили, що не будуєте планів на майбутнє, а живете сьогоднішнім днем – тобто за принципом дзен. Чи можете сказати, яка релігія чи філософія є вам найближчою?

Якоїсь конкретної концепції чи релігії я не дотримуюся, тому що мені здається, що це знову якийсь комплекс. Будь-яка релігія, мені здається, заснована на комплексах людей. Люди невпевнені в собі, тому вони вигадують собі інші речі, в які потрібно вірити. Тобто вони не вірять собі, а вірять якимось богам, книжкам чи ще чомусь. Мені здається, що найголовніше – просто вірити в самого себе, і це буде найкраща релігія.

Чи можете сказати, які моменти чи країни вразили найбільше?

От зараз після двох із половиною років подорожей я повернувся до батьківського дому, зайшов до своєї кімнати – і таке враження, наче нікуди й не від’їжджав. Зараз, коли я бачу сни, то мені сняться не якісь місця, а мені сняться люди. Так що найголовніше за цю подорож — це зустрічі з людьми. Може, ми бачилися тільки день, але ці люди залишилися десь всередині.

Чи важко знаходити спільну мову з місцевим населенням таких віддалених куточків?

Мені здається, що в будь-якому місці, в будь-якій культурі, країні на будь-якому континенті є люди, які на одній хвилі з тобою. І мені здається, що ми якось примагнічуємося, просто цей магнетизм спрацьовує. І начебто ви розмовляєте різними мовами, начебто у вас різна культура, але це все дуже зовнішні штуки, а всередині ви розумієте одне одного, і це дуже радісно зустрічати саме таких людей. І це є однією з причин, чому я подорожую, тому що коли ти зустрічаєш цих людей, вони допомагають тобі відкривати щось у самому собі.

Ви збираєтеся ще кудись поїхати найближчим часом?

Зараз я катаюся тут, в Україні, і мені це дуже подобається. Влітку їду у Європу, там пограю. А потім не знаю, подивимось.

Що нового ви для себе відкрили як музикант? Якісь нові інструменти, прийоми гри?

Я зустрів багато талановитих музикантів, і я дуже багато у них навчився. Так що я поїздив, позбирав усе по крихті і зараз намагаюся це втілювати у своєму проекті. Під час концертів я намагаюся позбутися бар’єру між виконавцем і глядачами, щоб усі разом створювали атмосферу вечора. Ці інструменти, що я приніс із собою, – це така приманка для людей, щоб вони виходили на сцену і допомагали мені створювати музику.

/Hromadske.Черкаси,

відео: Hromadske.Культура. Фото: FaceBook Сергія Онищенка