ENRU

«Бачити, щоб бути побаченим» — авторська колонка Олександра Михеда

Письменник Олександр Михед про свій реаліті-роман, його структуру та вплив «Великого брата» у колонці для hromadske.ua

У жовтні-листопаді 2001 року по телевізору показували «За склом», російський варіант реаліті-шоу «Великий брат». У той час мені було 13 років і я «звалився» з вітрянкою. Певний час лишаючись вдома, ізольований від зовнішнього світу, я з інтересом слідкував за подіями реаліті-шоу та їхнього відокремленого існування. Останні роки взагалі не дивлюся телевізор і не слідкую за українськими реаліті. Але окремі епізоди-перлини, звісно, варто переглядати. Як, приміром, нігерійське шоу «Gulder Ultimate Search».

Ранній задум книжки з’явився приблизно 2006 року. Перший підступ до теми – під часу аспірантури, а основний масив дисертації був написаний 2011-2012. Найважливіший розділ з дисертації, про реаліті-роман – повністю переписаний і відредагований став тепер другою частиною книжки. Вже після захисту почала вимальовуватися структура і, головне, стиль книжки. Однак події на Майдані внесли свої поправки, а розквіт стрім-трансляції чітко вказав якою саме має бути третя частина книжки. Тож книжка «Бачити, щоб бути побаченим» писалася з жовтня 2014 по лютий цього року. 

Реаліті-роман – це літературний феномен 2000-х років, в рамках якого в різних країнах світу з’являлися художні тексти, написані під впливом популярності реаліті-шоу. У книжці «Бачити, щоб бути побаченим» другий розділ повністю присвячено цьому феномену. Я прагнув створити науково-популярну літературознавчу теорію, яка могла б захопити читача. І дати ймовірному майбутньому досліднику сучасної літератури та культури абсолютно робочий інструментарій для досліджень. Я спеціально не збирав єдиний перелік «використаних джерел» наприкінці книжки, щоби не відлякувати читача. Мені пощастило побувати на кількох стипендіях для письменників і мати доступ до новітніх досліджень. Для цієї книжки особливо важливим був саме цей «глобальний» погляд на глобальні рухи трендів.

Реаліті використовує всіх учасників для власних потреб (головна з яких – підвищення рейтингів), але деяким учасникам вдається використовувати реаліті як інструмент для досягнення власних цілей (головна з яких – кар’єра в умовному «шоу-бізнесі»). Зазвичай, зірок реаліті називають «Z-bottom list celebrities», тобто ті, що знаходяться наприкінці списку. Реаліті сформувало взагалі окремий прошарок відомих людей, які відомі своєю «відомістю» (famous for being famous). Але це лише одиниці на фоні сотень інших депресивних прикладів, коли увага медіа та суспільства майже миттєво переключається на іншу медіа-сенсацію чи медіа-вірус, чия слава триватиме півдоби. Я дуже люблю одну з історій «Римських пригод» Вуді Аллена, в якій персонаж Роберто Беніньї одного дня прокидається знаменитим. Просто так трапляється, знічев’я. Його дратує увага преси і вся ця метушня. Через певний час вся увага перемикається на іншого невдаху. Беніньї у відчаї і прагне самотужки повернути увагу, та він уже нікому не потрібен.

Немає жодної можливості убезпечити себе від «Великого брата», ми самі ним стали.