Бійці культурного фронту. Як Docudays, «Книжковий Арсенал» та Український інститут книги працюють під час війни

Все, що утверджує життя, протистоїть війні. Саме тому навіть у складні часи мистецтво не завмирає. Кіно, театри, виставки, фестивалі — культурний фронт працює над тим, аби підтримувати Україну у світовому інфополі та розвивати українців.

Команда фестивалю «Книжковий Арсенал» представляє інтереси українських видавців за кордоном, Український інститут книги облаштував національний стенд із гаслом «Наполегливість існування!» у Франкфурті, а організатори кінофестивалю Docudays допомагають українцям створювати документальні стрічки про наш шлях до перемоги.

У часи, коли державі доводиться урізати витрати на культуру, її підтримують іноземні партнери, зокрема Goethe-Institut. Разом з партнером hromadske розповідає, як ці організації зустріли повномасштабну війну, тримають культурний фронт і запускають нові проєкти під час воєнного стану, підтримуючи постійну увагу західного суспільства до України.

«Книжковий Арсенал»: «Торік обрали тему “Велике переселення” — вона виявилася пророчою»

Щороку в лютому команда фестивалю «Книжковий Арсенал» активно готується до фестивалю, який зазвичай проходить у травні. У цей час організатори розглядають заявки видавців, стендових учасників, працюють над фокус-темою та програмою заходу, розподіляють зони відповідальності між кураторами.

«Але зранку 24 лютого наш напрям роботи різко змінився. Ми порадилися з командою та вирішили, що маємо вийти із заявою про те, що відбувається з країною. Уже за кілька годин ми це зробили й нашу заяву одразу підхопили медіа, зокрема закордонні», — пригадує Юлія Козловець, координаторка фестивалю.

«Книжковий Арсенал» має розгалужену систему партнерів. До неї входять як українські інституції культури, так і культурні відділи посольств, іноземні культурні центри, організатори іноземних всесвітніх фестивалів і ярмарків. Цю мережу почали використовувати для того, щоб поширювати світом інформацію про повномасштабну війну в Україні.

«У березні ми отримали пропозицію представити книжки українських дитячих видавців на фестивалі у Болоньї. Сформували робочу групу разом з колегами з Українського інституту книги та громадської організації “ПЕН”. За кілька місяців змогли організувати національні стенди на заходах як у Болоньї, так й у Лондоні, Парижі, Варшаві та Празі», — розповідає Юлія.

У травні організатори «Книжкового Арсеналу» вирішили, що прийшов час повернутися до власних проєктів. І хоч раніше команда заявила про скасування цьогорічного фестивалю, після деокупації Київської області все ж таки відчули, що дуже хочуть провести захід.

«За іронією долі у жовтні 2021 року ми затвердили тему наступного фестивалю — “Велике переселення”. Вже тоді хотіли обговорити міграції людей: хтось переміщується у великі міста заради нових можливостей, хтось — вимушено виїжджає з окупованих Криму та Донбасу», — каже координаторка фестивалю «Книжковий Арсенал».

Після повномасштабного вторгнення ця тема стала ще більш актуальною. Тож наприкінці травня організатори відчинили двері однієї з галерей «Мистецького арсеналу» та запросили всіх охочих відвідати дискусію «Наше велике переселення».

«Ця розмова була дуже потрібна всім нам. Крім того, вона стала цікавою і для іноземних слухачів: ми виклали у мережі запис із субтитрами й отримали багато відгуків», — пригадує Юлія Козловець.

Команда «Книжкового Арсеналу» організувала ще два традиційні фестивальні проєкти. На першому — літературному конкурсі для підлітків — вирішили не визначати переможців і опублікували всі твори учасників на сайті фестивалю. А згодом закордонні партнери переклали частину творів англійською і зараз готують до друку збірку есеїв.

Другий проєкт — «Література на експорт» — об’єднав українських видавців, які хочуть продати права на свої книги за кордон або налагодити дистрибуцію до інших країн. Їм допомогли знайти іноземних партнерів та налагодити бізнес-процеси, які стосуються експорту.

Восени команда «Книжкового Арсеналу» брала участь у низці фестивалів і ярмарків закордоном. Долучилися до проєктів «Сезон України у Великій Британії», Ukrainian Day на Літературному фестивалі в Челтнемі, а також однієї з найбільших всесвітніх подій для видавців — книжкового ярмарку у Франкфурті.

«За підтримки Goethe-Institut ми організували на Франкфуртському ярмарку окремий стенд в секції Art+. Там була надзвичайно потужна айдентика, яка говорила про те, що українське мистецтво наразі перебуває в зоні ризику — буквально “під прицілом”. Наш стенд мав попит серед відвідувачів заходу та справляв на них враження», — розповідає Юлія.

До кінця року команда ще планує провести конкурс найкращого книжкового дизайну, також разом з Goethe-Institut Ukraine. За словами координаторки «Книжкового Арсеналу», стратегічна співпраця з інститутом триває вже понад сім років. Спільні проєкти допомагають зробити українських видавців більш видимими на світовому ринку. І зараз це важливіше, ніж будь-коли, адже ми всі працюємо на перемогу, і робимо все, щоб обговорення України не вщухали, а світ дізнавався правду про перебіг повномасштабної війни.

Український інститут книги: «Франкфуртський ярмарок аж “гудів” від розмов про Україну» 

«2022 року Український інститут книги вперше отримав достойний бюджет — 335 млн грн. Ми планували розвиватися: закупити понад 1 млн книжок для публічних бібліотек, брати участь у ярмарках, проводити заходи для популяризації читання в Україні, підтримати видання книжок, присвячених 300-річчю Григорія Сковороди, Голодомору тощо», — розповідає Олександра Коваль, керівниця Українського інституту книги.

Але вторгнення рф перекреслило ці плани. Бюджет урізали — залишилися лише кошти на зарплати співробітникам. Тому команді довелося вигадувати, як боротися на культурному фронті, не маючи фінансування.

Насамперед звернули увагу на українців, які були змушені покинути свої домівки та поїхати в інші країни. Щоб підтримати їх, інститут книги запустив проєкт «Книжки без кордонів» під патронатом першої леді України Олени Зеленської.

«18 українських видавництв надали безплатні права на тиражування 18 книжок для дошкільнят. Згодом їх надрукували у 21 країні за підтримки партнерів: фондів, громадських організацій, місцевих видавництв і друкарень. За пів року видали понад 267 тисяч примірників — на 30% більше, ніж ми очікували. Нас вразила солідарність людей, які виділяли нам кошти за покликом серця», — каже Олександра Коваль.

За її словами, ця ініціатива стала поштовхом запуску інших подібних проєктів, Наприклад, програма Better Times Stories у Нідерландах і Німеччині: ініціатори збирають кошти на розповсюдження майже 100 тисяч комплектів книжок-білінгв для українських дітей.

«2022 року кількість ринкових книжок, які друкуються за державним замовленням, зменшилася на 40–60%. Нових книжок також видається мало — з травня ми нарахували до 1000 найменувань. Різко здорожчав папір, а купівельна спроможність українців, навпаки, зменшилася. Втім, ми намагаємося привертати увагу читачів до новинок: наприклад, робимо щомісячні дайджести», — зауважує керівниця Українського інституту книги.

Крім цього, в інституті постійно підтримують зв’язок з видавництвами, зокрема регулярно проводять опитування. Більшість видавництв відмічають, що умови роботи погіршилися. Більш впевнено себе відчувають ті, хто зміг налагодити експорт за кордон. Наприклад, «Навчальна книга — Богдан» відкриває книгарню в Польщі, YAKABOO теж просувається на цьому ринку.

Ще до вторгнення Український інститут книги опікувався національними стендами на міжнародних книжкових ярмарках. У березні команда повернулася до цієї діяльності.

«Організатори міжнародних ярмарків виражали надзвичайну солідарність з Україною. Насамперед вони відсторонили від участі у заходах російських видавців. Окрім моральної підтримки, надавали й фінансову: від безплатних стендів — до оплати перевезення українських авторів. Організатори книжкового ярмарку у Варшаві надали кошти ще й на приїзд видавців», — розповідає Олександра Коваль.

Восени брали участь у Франкфуртському книжковому ярмарку. За словами Олександри, готуватися до заходу було важче, ніж зазвичай: не було зрозуміло, хто саме з видавців зможе приїхати. Але зрештою за фінансового сприяння Goethe-Institut в Україні та організаторів ФКЯ змогли облаштувати великий український стенд площею 100 кв. м і забезпечити програму, яка включала майже 50 заходів.

«Франкфуртський ярмарок аж “гудів” від розмов про Україну, скільки їх було! Нам приділили дуже багато уваги. А після онлайн-виступу Володимира Зеленського, організованого Федерацією європейських видавців, ми ще й зібрали додаткові кошти на наш проєкт “Книжки без кордонів”», — пригадує Олександра.

Гасло цьогорічного українського стенда на Франкфуртському ярмарку — «Наполегливість існування!». Відвідувачі дуже тепло його сприйняли. Крім того, німецькі читачі більше дізнаються про Україну завдяки ініціативі «Валізка з книжками» від Goethe-Institut Ukraine. У рамках цієї програми 500 бібліотек у різних куточках Німеччини та Європи отримали книжки сучасних українських дитячих авторів, про яких йшлося у проєкті Українського інституту книги «Живі письменники». Серед них — Таня Стус, Галина Ткачук, Сашко Дерманський та інші.

Олександра Коваль сподівається, що завдяки діяльності культурного фронту у міжнародної спільноти не настане втома від української повістки, і вони й надалі підтримуватимуть нашу країну.

Кінофестиваль Docudays UA: «Боремося з російським лобі, яке на міжнародних фестивалях “перекриває повітря” українським стрічкам»

Docudays UA — це міжнародний фестиваль документального кіно про права людини. До 24 лютого команда готувала програму чергового фестивалю з темою «Новий прекрасний світ», перекладала фільми, виготовляла субтитри, запускала промокампанію.

«Але з початком повномасштабної війни ми перетворилися на волонтерський хаб: вивозили колег і членів сімей у безпечні місця, рятували архіви Docudays UA. Фестиваль, який щорік проводимо наприкінці березня у Києві, вирішили відкласти на невизначений час», — розповідає Дар’я Аверченко, директорка комунікаційного департаменту Docudays UA.

Влітку, коли ситуація в країні дещо стабілізувалася, постійні відвідувачі почали дедалі частіше запитувати, коли ж відбудеться фестиваль. Тоді у команді Docudays UA вирішили: якщо зараз неможливо провести захід у повному масштабі — із запрошеними учасниками, журі, конкурсами, то можна влаштувати фестивальний вікенд. Проєкт став можливим за фінансової підтримки низки партнерів, зокрема Goethe-Institut надав грант на 25 тисяч євро.

Як пригадує Дар’я, восени фестивальний графік в Україні уже був доволі насиченим. Зрештою домовилися з кінотеатром «Жовтень» про проведення спецвипуску фестивалю в листопаді. Для нього взяли як фільми з основної міжнародної програми, так і нові українські короткометражні стрічки, які відзняли вже після вторгнення.

«Ми обговорювали у команді: може, варто сформувати програму з фільмів, які не стосуються війни, щоб люди змогли трохи відпочити? Або, навпаки, краще заробити фокус на актуальних подіях? Врешті вирішили поєднати обидві теми, і це було вдале рішення. Кожний глядач зміг знайти для себе те, що йому хотілося подивитися з огляду на емоційний стан», — пояснює Дар’я Аверченко.

Найбільший успіх мала стрічка-відкриття, — «Маріуполіс 2» литовського режисера Мантаса Кведаравічюса. Він прибув до Маріуполя після початку вторгнення, а наприкінці березня потрапив у полон і загинув від рук російських військових. Фільм створений із фрагментів відео, які вдалося врятувати.

Після заходу у Києві фестиваль продовжується у мандрівному форматі в інших містах України. До того ж крім очних показів, команда Docudays UA активізувала онлайн-кінотеатр — для глядачів, які виїхали з Києва, але не бажають пропускати прем’єри. Там до кінця грудня доступні як фільми з програми «Надзвичайний стан», так і лекції й інші онлайн-події.

Ще один фронт діяльності Docudays UA — робота з організаторами фестивалів документального кіно зі всього світу. Частина команди відвідує заходи в різних країнах та пропонує послуги українських кураторів для вибору українських фільмів, які можна включити у програму.

«Так склалося, що організатори міжнародних фестивалів звертаються до російських кураторів щодо фільмів з країн пострадянського простору: України, Білорусі, Казахстану тощо. Відповідно, російське лобі уже 30 років “перекриває повітря” українським стрічкам. Ми намагаємося з цим боротися та формувати власну повістку», — пояснює Дар’я Аверченко.

Цьогоріч за сприяння Docudays UA українські документальні фільми показували на фестивалях: SDF у Шеффілді, One World у Бухаресті та Братиславі, у Їглаві, а ще на Dok. Leipzig у Німеччині. А на найбільший європейський фестиваль документального кіно IDFA силами команди Docudays UA приїхала делегація з 11 українських кураторів. На меті було познайомити директорів фестивалів з кураторами та програмерами, щоб ті більше не зверталися до російських радників.

Крім цього, під час повномасштабної війни Docudays UA запустили проєкт DOCU/HELP для підтримки кінематографістів, які знімають стрічки у гарячих точках. За словами Дар’ї, кошти виділяють як небайдужі українці, так і закордонні партнери. Ще один проєкт — «Архів війни»: команда збирає та зберігає свідчення воєнних злочинів, а також побуту українців протягом воєнного стану.

На фестивалі Docudays UA у 2023 році організатори планують показати чотири короткометражні документальні фільми, створені у межах програми Civil Pitch 2.0. Серед них:

• «Армійська» режисера Павла Дорогого — літопис підземного «міста-укриття», облаштованого на однойменній харківській станції метро в перші місяці повномасштабного вторгнення.
• «Гості з Харкова, пароль “КонХфета”» режисерки Галини Лавринець — соціально-побутова трагікомедія про зіткнення світоглядів у селі Козубівка Полтавської області.
• «Під крилом ночі» режисерки Лесі Дяк — історія дорослішання на тлі випробувань, які принесли війна та вимушена еміграція.
• «Робототехніка у шахтарському містечку» режисерки Анастасії Тихої — фільм про неймовірну стійкість родини Теличків із Донеччини, яка вдруге за 8 років втративши домівку, веде дитячий клуб з робототехніки до перемоги у Всесвітній олімпіаді.

Зараз ці стрічки перебувають на активній фазі виробництва у співпраці з міжнародними та українськими менторами. Кінематографісти отримали на них гранти, зокрема Goethe-Institut виділив 10 тисяч євро.

«Ми усіма силами підтримуємо створення фільмів, які наближають перемогу. Також уже плануємо програму наступного фестивалю, адже культурні події необхідні навіть під час повномасштабної війни. Вони, попри все, дозволяють людям жити нормальним життям. Культура — це те, за що ми боремося, наша основа, код нашої нації», — переконана директорка комунікаційного департаменту Docudays UA.

Goethe-Institut реалізує великий пакет заходів за кошти Федерального міністерства закордонних справ Німеччини, виділені з додаткового бюджету на 2022 рік для пом’якшення наслідків російської загарбницької війни проти України.

Партнерський матеріал опубліковано на правах реклами. Над матеріалом працювали: журналістка Валентина Шимкович, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Анна Соха.