Політика

Більше Європи, менше Росії: зміни в дипломатії Німеччини

27 січня, 2017 20:20
Політика/Більше Європи, менше Росії: зміни в дипломатії Німеччини
Зберегти
Вигляд
lead
В Німеччині змінився міністр закордонних справ. Замість Франка-Вальтера Штайнмаєра, який імовірно стане новим президентом Німеччини, головним німецьким дипломатом буде Зіґмар Ґабріель. За цією зміною стоять цікаві трансформації в німецькій внутрішній та зовнішній політиці. Громадське проаналізувало їхнє значення.

1. Менше Росії

На перший погляд, призначення Зіґмара Ґабріеля міністром закордонних справ свідчить про перемогу пропутінського лобі в німецькій політиці. Ґабріель є відомим симпатиком Росії і висловлював свою «особисту» думку про потребу зняти санкції з Кремля. 

Але це тільки поверхня історії. Справжній поворот відбувається глибше – і він не на користь Москви

Справді, і Штайнмаєр, і Ґабріель (обидва – ключові фігури соціал-демократичної партії Німеччини), є людьми, близькими до Ґергарда Шрьодера. Шрьодер є колишнім німецьким канцлером (1998 — 2005), який зараз працює головою правління Nord Stream AG – компанії, що керує російським газопровідним проектом «Північний потік». 

Шрьодер продовжує впливати і на Штайнмаєра, і на Ґабріеля. Штайнмаєр займав більш м'яку позицію щодо Росії, ніж Меркель; а Ґабріель, на посаді міністра економіки та енергетики, підтримував російські енергетичні проекти на кшталт «Північного потоку». 

Але призначення Ґабріеля має ширшу перспективу. По суті, воно є компенсацією за його головну поступку. Це — відхід Ґабріеля від лідерства соціал-демократичної партії. Це також відмова від амбіцій бути кандидатом на посаду канцлера.

Ґабріель сьогодні стикається із зменшенням своєї популярності. «Він часто міняє позицію, говорить то одне, то інше, і люди не розуміють, що саме він обстоює», — говорить у коментарі Громадському Ян-Клаас Берендс, німецький журналіст та історик з Гумбольдтівського університету Берліна.

Через падіння його популярності в середовищі соціал-демократів з'явилося сильне лобі за усунення його з посади лідера партії. Адже зниження рейтинга Ґабріеля означає послаблення позицій самої партії на виборах. 

Альтернативу Ґабріелю знайшли в особі Мартіна Шульца, донедавна — президента Європейського Парламенту. Шульц і Ґабріель оголосили про цю велику комбінацію 24 січня: Ґабріель поступається лідерством у партії, натомість бере собі міністерство закордонних справ. Уже в березні Шульц формально стане лідером соціал-демократів. 

Мартін Шульц

Заміна проросійського Ґабріеля на проєвропейського Шульца означає серйозні зміни в середовищі німецьких соціал-демократів. Вона означає, що прокремлівські сили зменшують свій вплив на партію. 

Шульц став бульдозером, який «розсунув» двох близьких до Шрьодера політиків. 

Штайнмаєр стає президентом із здебільшого церемоніальними функціями: політику в Німеччині формує та здійснює уряд на чолі з канцлером, і президент на це впливу практично не має. А Ґабріель відверто «грає на пониження», поступаючись лідерством у партії та йдучи на зменшення свого впливу. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Президент Штайнмайєр — німецька відповідь Трампу

2. Більше Європи

На відміну від Ґабріеля та Штайнмаєра, «Шульц аж ніяк не є проросійським політиком», — говорить Громадському Ян-Клаас Берендс. «Він зрозумів, наскільки Путін налаштований проти Євросоюзу. Натомість сам Шульц є дуже проєвропейським», — додає він. 

У Європейському Парламенті Шульц часто був об'єктом критики проросійських сил – а тому його позиція щодо Кремля дуже критична. 

Попри партійну відмінність і високу конкуренцію перед виборами, Меркель та Шульц у дечому досить близькі. Обоє критикують Росію, прихильні до України, хочуть зміцнення Європи і Євросоюзу, і вважають Трампа серйозною небезпекою. 

3. Ґабріель: тимчасова фігура

«Зіґмар Ґабріель є тимчасовою фігурою», — говорить у розмові з Громадським Ґустав Ґрессель, експерт берлінського офісу Європейської ради з зовнішніх відносин (ECFR). 

«У соціал-демократичній партії він стикається з усе більшою ізоляцією. Навряд чи він збереже свої позиції після вересневих виборів; а до них у німецькій зовнішній політиці навряд чи будуть якісь зміни», — додає він. 

Оскільки лінію відносин з Кремлем будує Меркель, а Ґабріель є все більш слабкою фігурою навіть у самій партії, він на своїй посаді не зможе серйозно вплинути на політику Берліна до виборів. 

Sigmar Gabriel

Зіґмар Ґабріель, очільник МЗВ Німеччини

4. Після виборів: варіанти

Вибори до Бундестаґу відбудуться в Німеччині 24 вересня. Саме на їхній основі формуватиметься новий уряд.

Є безліч варіантів, якою після них буде конфігурація німецької політики. 

Попри певну близькість Меркель і Шульца, вони є політичними конкурентами. Обидва є популярними політиками: якби канцлера обирали напряму, і за Меркель, і за Шульца проголосували би по 41% виборців

Вони боротимуться за те, щоб бути лідерами нової коаліції. Християнські демократи Меркель можуть об'єднатися з зеленими та лібералами («вільними демократами»). Соціал-демократи Шульца можуть об'єднатися з зеленими та «лівими» (Die Linke) – або теж з зеленими та лібералами. 

Але цілком можливим може бути і повторення нинішньої «великої коаліції» двох найбільших партій: християнських демократів та соціал-демократів. У цьому разі найвірогіднішим буде тандем Меркель – Шульц: Меркель як канцлер (якщо ХДС/ХСС набирає більше голосів) та Шульц як міністр закордонних справ. 

Ця коаліція може бути більш проєвропейською та жорсткою щодо Росії, ніж нинішня. 

5. Німеччина: рятівниця Європи?

Шульц повертається в німецьку політику з твердим наміром зміцнити роль Німеччини в Європі – і роль Європи в Німеччині. 

У часи, коли Британія виходить з ЄС, а в багатьох країнах ЄС сильні євроскептики, Німеччина все більше розуміє свою роль для консолідації – а можливо навіть і порятунку – Європи. 

Попри зростання популярності ультраправої AfD та ультралівої Die Linke, радикальні партії в Німеччини продовжують є значно менш популярними, ніж центристські. 

І це є істотною відмінністю німецької політики від ситуації у багатьох її сусідах: Франції, Італії, Австрії чи Нідерландах. 

Ця картина створює один із головних парадоксів сьогоднішньої європейської політики. 

Полягає він у тому, що сьогодні саме Німеччина, попри свою суперечливу історію у ХХ столітті, сьогодні здатна врятувати Європу від нового радикалізму і популізму. 

І, можливо, від нового фашизму. 

Пов`язані новини