ENRU
BBC

Боротьба – чесний вид спорту. Інтерв'ю з олімпійським призером Жаном Беленюком

Аналітична компанія Infostrada Sports прогнозувала Україні на Олімпіаді в Ріо 23 нагороди, 6 із них – золоті. За версією аналітиків перспективу отримати золото мав український борець греко-римського стилю у ваговій категорії до 85 кг., чемпіон Європи і Світу Жан Беленюк. У фінальному поєдинку з росіянином Давитом Чакветадзе він поступився з рахунком 2:9 та здобув срібну нагороду Олімпіади в Ріо.

Міністр молоді і спорту України Ігор Жданов вважає що у Беленюка «вкрали заслужене «золото» Олімпіади», а у Федерації греко-римської боротьби України заявили, що суддівство під час поєдинку було необ'єктивним.  Сам Жан Беленюк у коментарі Громадському сказав, що не бачить сенсу в тому, щоб подавати апеляцію на результат фіналу проти росіянина: «Це ні до чого, вже все позаду, вже відіграв гімн його країни, піднявся його прапор». 

Пізніше на сайті Федерації греко-римської боротьби України з’явилось повідомлення, що United World Wrestling (Об'єднаний світ боротьби) відсторонив трьох суддів, серед яких — грузин Темо Казарашвілі, який судив фінальний поєдинок українця Жана Беленюка з росіянином Давитом Чакветадзе на Олімпіаді в Ріо за «підозрілу манеру суддівства». 

Про шлях до олімпійської нагороди, про Руанду та про мрії говорили з борцем греко-римського стилю, срібним призером Олімпійських ігор-2016, молодшим сержантом Збройних Сил України Жаном Беленюком.  

Чи вже звикли жити в ролі української зірки?

Та в мене і до олімпіади популярність деяка була (сміється — ред.). Тому я уже загартований у цьому питання. 

Вляглися перші емоції, який настрій після повернення в Україну з Ріо-де-Жанейро? Як зустрічали, що говорили, з ким уже встигли побачитись?

Тепло зустріли. Дуже приємно було бачити таку кількість людей, багато квітів було. 

Зустріч українських олімпійців в аеропорту. 23 серпня 2016 року

Взагалі повернутися на батьківщину — це доволі приємні почуття, бо мені за два тижні Ріо-де-Жанейро досить набридло. Правда. Насправді там нічого особливо хорошого немає в цьому Ріо. Достатньо «стрьомне» місце. Не можна спокійно вийти на вулицю, поговорити по телефону, прикраси одягати, адже можуть зірвати, побити, як одного, якщо не помиляюсь, голландського бронзового призера олімпіади. Він вийшов в районі Копакабани, схоже що був один, і його побили, відібрали гроші, телефон. Дзюдоїста! 

Українську збірну минали такі пригоди?

Українська збірна сиділа вдома і не висовувалась, бо грошей і так нема і щоб останні відібрали? 

Це була вказівка чи рішення самих спортсменів? 

Це самі спортсмени так вирішили. Бо це зовсім не приємно. 

От гімнастки могли ходити в супроводі борців або боксерів…

Аби нас разом з гімнастками побили? Ви це маєте на увазі? (сміється — ред.). Там люди такі, що вони відразу ніж до горла, там особливо не розженешся прийоми демонструвати. 

Давайте поговоримо про те, хто такий Жан Беленюк? Бо люди, які спортом не дуже цікавились до олімпіади, не дуже й знали хто представляє нашу збірну, поки не почали отримувати медалі. Коли почали займатися боротьбою?

Почав займатися в 2000 році, мені було дев’ять років. Мене товариш привів, він потім пішов зі спорту, а я лишився. 

Залишилися бо сподобалося одразу?

Змінив дуже багато секцій — футбол, карате, але не лягло до душі. А потім на боротьбу прийшов і мені сподобалось з першого тренування, бо мені здалося це дуже чесним. Ти виходиш, міряєшся силою зі своїм суперником, кладеш його на лопатки. Мене це відразу підбадьорило, і я з нетерпінням чекав наступного тренування. 

Жан Беленюк у чвертьфіналі Олімпіади в Ріо переміг представника Болгарії Ніколая Байракова. Фото НОК України. 

І коли були перші нагороди?  

Не відразу. У мене тоді ще більш-менш виходило виступати на київських змаганнях, але на виїзних відразу якийсь мандраж напевне, забагато нервувався, і я лише почав займатись, а деякі хлопці уже рік — два займались і тому більш впевнено себе почували і вигравали у мене. Але з часом став більш результативним, я багато тренувався  і почав демонструвати результати вже серед юніорів, серед кадетів. У мене стабільні результати, напевне, років з п’ятнадцяти. Вигравав уже і в Україні, і на чемпіонатах Європи призером був. Я завжди з усіх змагань якісь нагороди мав, не завжди золоті, тим не менше нагороди були. 

Скільки потрібно тренуватися? Як відбувається ваш звичний тренувальний день? 

Ну, що більше, то краще. У нас по-різному, дивлячись який етап підготовки. От зараз я взагалі не тренують, важче ложки нічого в руках не тримаю. Після олімпіади я на жодному тренуванні не був і відчуваю, що ще не скоро почну тренуватися. 

Тренер не свариться?

Він підтримує. Людина, яка попрацювала, має відпочити. Якщо ти постійно працюватимеш, ти не зможеш витримати тих навантажень, які будуть у майбутньому. Зараз змагань нема, до чого мені готуватись? Зараз я маю підтримувати себе у формі. Певний час я взагалі нічого не робитиму, а потім уже підтримуватиму форму. 

Жан Беленюк на Олімпійських іграх в Ріо. Фото НОК України

Зараз немає змагань, але на якісь ви ж маєте вже приціл?

У нас буде «Голден Гран-прі» за місяць, але розумієте, є такі змагання, де не обов’язково не те що вигравати, а й призові місця отримувати. Просто (змагання) для власного задоволення, до яких особливо не готуєшся. 

До речі, до олімпіади коли потрібно починати готуватися?

Уже. До наступної олімпіади вже почалася підготовка. Почався новий цикл і потрібно готуватися, але в мене ще багато часу попереду, тому реабілітуємось (сміється — ред.). Відразу починаємо готуватися, вивчаємо свої помилки. Все йде за синусоїдною, виходиш на пік, попрацював — йдеш в «яму». Це складний і довготривалий процес. У нас грамотний тренер, все це приймається до уваги. 

Багато спортсменів скаржаться, навіть, якщо не на суддівство, то на рівень підготовки, який в Україні гірший, ніж в розвинених країнах, і дієтологія, і зали – широкий спектр складників, які ведуть до перемоги. 

Якщо ви помітили, в Україні розвинені види спорту, в які фактично не потрібно особливо вкладати коштів. Боротьба – ну що там? Килим купив і ми, в принципі, можемо під відкритим небом тренуватись, це вже якщо сильно припече. Тому такі види спорту у нас підтримують. А щось більш дороге, то вже доволі складно знаходити гроші. От байдарочники, гребці, перевозити ті човни — це серйозні витрати і я чув, що вони мають з цим проблеми. У нас теж є свої проблеми, але ми справляємось, є багато людей, які нам допомагають. 

Але коли, як не зараз, говорити про проблеми, коли увага максимально загострена і на результатах української команди?

Ну, в нас є медаль, навіщо про проблеми говорити (посміхається — ред.). Проблем всюди вистачає і не лише у сфері спорту, і економіка, і все інше. Про проблеми ви вже напевно чули…

У фінальному поєдинку з росіянином Жан Беленюк  поступився з рахунком 2:9 та здобув срібну нагороду Олімпіади в Ріо. Фото НОК України

Цікаво, чи вас чують, коли спортсмени заявляють про це? Були конкретні проблеми, чи є на них реакція? Чи хтось сказав, що вас почули? Чи лише відмахуються?

Розумієте, коли людині говориш — він киває головою, усвідомлюючи, що ти говориш розумні речі, але потім вони посилаються на що? На немає грошей, я ж не буду казати, аби він зі своєї кишені гроші діставав. Я ж не знаю і не відслідковую скільки грошей є в міністерстві, моє завдання — тренуватися. Коли я бачу якісь недоліки — вказую на них. Ось і все, а все інше — на їхній совісті.

Якщо вони не хочуть, аби з кожної олімпіади було все менше і менше медалей, то потрібно вкладати кошти. Вкладати, починаючи згори, державна програма має бути, щоб і підростаюче покоління і нинішні спортсмени відчували підтримку держави. Щоб будувались нові спортивні об’єкти. Подивіться, чим зараз займаються діти, діти зараз дуже далекі від спорту, у них — планшет, комп’ютер, і вони у цьому сенсі деградують, у фізичному. З’являються нові хвороби і тому подібне. Спорт, фізкультура — це здоров’я нації. 

Але ж ви свого часу прийшли? Якщо говорити про олімпіаду, бачили ваше селфі зі спортсменами з Руанди. 

А не впевнений, що то спортсмени з Руанди, то вже журналісти додумали (посміхається — ред.). Я просто сказав що «свої люди у місті», але всі подумали що з Руанди, я не впевнений. Можливо, і з Руанди, я просто підійшов і сфотографувався. Вони такі колоритні хлопці були.  

 

A photo posted by Zhan Beleniuk (@zhanbeleniuk) on

Руанда – батьківщина вашого батька. Ніколи не були? Не цікаво поїхати?

Маленька країна в центральній Африці. Ніколи не був. Було знайома надіслала фото звідти. Говорить, що дуже чисто, хороші дороги, на відміну від київських, але рівень життя там достатньо низький. Та все ж якось живуть. 

Це не зовсім серйозно звісно, але після розмов про Руанду… чи не було пропозиції виступати за Руанду або за якісь інші країни після перемоги? 

Руанда не потягне мене (сміється — ред.). Не знаю. Звісно ні. Там, напевне, в Руанді не знають що я… У них представника в греко-римській боротьбі точно немає. Та у них на параді було людини три.  Зовсім маленька країна, вона, напевне, як Київська область, а можливо що і як Київ. 

Жан Беленюк — срібний призер Олімпійських ігор в Ріо-2016. Фото НОК України 

З вами напевне можна про це говорити, достатньо не типова зовнішність у вас як для української олімпійської збірної. Проблеми расизму в спорті зараз мабуть варто обговорювати. Чи відчували щось на собі? І як бути темношкірим спортсменом в Україні? 

Розумієте, я стикаюсь з расизмом, як правило, лише в коментарях і записах в інтернеті. Напряму дуже рідко таке зустрічав і насправді вже давно…

Напряму страшнувато…

Страшнувато… я не знаю. Будь-яка людина, яка захоче нашкодити, вона знайде спосіб. Насправді була історія не так давно, навесні, я на набережній прогулювався і якийсь не зовсім адекватний хлопець за мною ходив. Не знаю, расист він чи не расист, але було не приємно. Спиною відчуваєш, що хтось за тобою ходить і демонструє ніби у нього є ніж. Як правило, таких хлопців відразу можна ідентифікувати, на їхньому одязі бувають певні тематичні написи.  Особливо я з цим не стикаюсь, адже я спілкуюсь з нормальними адекватними людьми, громадським транспортом не користуюсь, і не знаю де я можу перетнутися з расистами. 

Проблема, звісно, існує. Я чув, що темношкірого хлопця побили в метро. От, особливо в громадському транспорті можна натрапити на якихось дурників, які можуть, не думаючи головою, позбавити здоров’я чи навіть життя людину. Буває і так. 

Про Україну говоримо. Якщо можете, порівняйте рівень толерантності України з іншими державами. 

Дивлячись з якими. За пару днів на змаганнях дуже складно оцінити рівень толерантності. Можна ж приїхати до України і не зіткнутись з расизмом, правильно? Але це не значить, що його тут немає. Або можна навпаки, зустріти єдину неадекватну людину в якійсь країні і здаватиметься…

За 25 років життя в Україні як враження, толерантна країна чи ні?

В цілому так. Я вважаю що всюди, в будь-якій країні адекватних і розсудливих людей набагато більше, ніж дурнів, які не мають чим зайнятись. Тому у нас є надія (посміхається — ред.). В будь-якому разі більше людей, які навпаки прихильно і позитивно до мене ставляться. І навіть більше: «я хочу бути таким, як ти, і мені подобається колір твоєї шкіри» — деякі і так говорять. Тому я не зважаю на все це, намагаюсь думати позитивно і не зациклюватись на неприємностях, з якими я можу зіткнутись.  

Ви — ровесник України. Бачили ваші фотографії у рекламній кампанії «Ровесники України» по місту.  Це, мабуть, ще більш символічно повертатися до Дня Незалежності переможцем? 

От, я сьогодні побачив вперше плакат, був приємно здивований. 

Про що тепер мрієте? 

Про що я можу мріяти? Про щасливе життя.

А з чого складається щасливе життя для вас?

Аби людині всього вистачало, аби була задоволена собою. Взагалі оці стандарти щастя, думаю, приблизно в усіх однакові, головне бути здоровим, щасливим… от, те, що бажають на День народження, аби дружина любила, діти були здоровими, і аби ти був оповитий коханням, відданістю і позитивом. 

А золота медаль олімпійська входить сюди?

Звісно, мрію про неї. Є багато, про що можна мріяти. І головне, що поступово мої мрії реалізуються. Зараз не пощастило, але в будь-якому разі я вважаю, що це хороший результат і є чого прагнути. Лишилось піднятись на одну сходинку. І зараз у мене є чотири роки, аби зробити все, щоб на наступних олімпійських іграх в Токіо я вже подолав повну дистанцію і піднявся на першу сходинку.