«Боялися смерті на війні, а його тут по-звірячому вбили». Про вбивство воїна, у якому підозрюють колишнього побратима

У київському мікрорайоні Бортничі чи не кожен третій знав Віталія Даценка. Чоловік займався ремонтом автівок, а за свою безвідмовність дістав прізвисько Кум. На фронті ж за ним закріпився позивний Беха. Машини BMW — любов його життя. За злою іронією долі, в останню путь його відвезли його ж «бехою». На задньому сидінні, в обмотаному поліетиленовою плівкою спальному мішку. А потім скинули тіло у водойму.

Жорстоке вбивство сталося 29 листопада 2023 року. За кілька днів поліція оголосила, що підозрюваного у вбивстві затримали. Чи зізнається підозрюваний у скоєному, чому рідні загиблого досі налякані та мають сумніви у справедливому покаранні винних — подробиці справи про вбивство Віталія Даценка з’ясувало hromadske.

Що саме сталося

Офіційне повідомлення поліції не рясніло подробицями. Як було зазначено, військовослужбовець власним авто мав їхати у шпиталь, у цей час із ним зник зв’язок. Дорогою до лікарні чоловік заїхав до товариша по документи.

«Під час зустрічі між ними виникла сварка на ґрунті боргових зобов’язань. Нападник дістав ножа та завдав ударів потерпілому в шию, груди та голову. Судово-медичний експерт виявив на тілі померлого близько 15 ножових поранень. Нападником виявився 31-річний житель Вінниччини, який, окрім цього, обвинувачується у вчиненні розбійного нападу на двох жінок у Вінницькій області», — йшлося в повідомленні столичної поліції.

Нам вдалося з’ясувати, що ім’я ймовірного нападника — Федір Безносюк. З Віталієм Даценком вони були земляками та побратимами — пішли на війну добровольцями у 2022 році й служили в одній роті. Уже рік обидва перебували на «цивілці»: Віталій після поранення отримав відстрочку за станом здоров’я, Федір звільнився зі служби за інших обставин. Попри багато спільного, за словами товаришів, близькими друзями чоловіки не були. То що вони не поділили?

Найближчий друг загиблого Сергій розповів hromadske, що Віталій дав Федору гроші в борг. Ідеться про суму в приблизно 5 тисяч доларів. Потім просив їх повернути, але Федір відтягував повернення позики.

«Віталік йому не погрожував, нічого такого. Бо я з ним говорив якраз за вечір до загибелі. Тобто якогось сильного конфлікту не було. Казав, що є моменти, але то “таке”. Якби щось було, і я знав, що відбувається, я б йому просто не дозволив їхати до нього самому», — розповідає Сергій. З Віталієм вони дружили з дитинства.

«Коли вони бачилися, я казав Віталію: “Він (Федір — ред.), як на мене, якийсь мутний”. А Віталік казав: “Та нє, ми разом служили, він багато кого знає і може багато в чому допомогти”».

За словами друга, Федір, нібито маючи «зв’язки», допомагав Віталію з лікуванням. Можливо, і з тим, що через проблеми зі здоров’ям Віталій хотів уже звільнитись зі служби.

Того дня о 8-й ранку він заїхав до Федора, щоб разом із ним поїхати до шпиталю. Віталія там чекали на виписку.

4 грудня 2022-го зазнав поранення. 4 грудня 2023-го його поховали

«О 13-й зателефонувала лікарка зі шпиталю й питає, де мій чоловік. Кажу: “У сенсі де? Поїхав назад до вас по виписку”. А вона: “Його немає, він не з’являвся”. Я одразу зрозуміла, що сталося щось страшне», — згадує дружина Віталія Вікторія Даценко.

«Він настільки відповідальний був… Навіть коли під Бахмутом в окопах сиділи по 5 днів, мені присилали вісточку, що він живий. А тут вийшов з дому і пів дня мені не дзвонить, телефон вимкнений… Це узагалі зі світу фантастики».

На війну 41-річний Віталій Даценко пішов добровольцем у травні 2022-го року. «Я тоді плакала, просила: “Не йди”. А він каже: “Хто, як не я?”».

Під час одного з масивних штурмів українських позицій під Бахмутом Віталій зазнав кульового поранення в плече. Це було 4 грудня 2022-го. Відтоді, каже дружина, шпиталі змінювалися один за одним. Згодом була операція на коліні, загострення хронічних хвороб.

Про Федора Безносюка дружина майже нічого не знала, крім того, що він служив разом з її Віталіком. Що могло між ними статися — не має й гадки.

«Я не розумію, за що… Яких грошей та скільки могло коштувати життя мого чоловіка? І що б навіть там не сталося, за що можна так по-звірячому вбити?!.. Можна посваритись, побитись, морди, зрештою, натовкти, це мужики. Але ж не шматувати, як…» — не може договорити Вікторія, бо душать сльози.

«Коли він повернувся того року з Бахмута, то ще сказав: “Мабуть, я ще не виконав якусь місію на цій землі, що мене Бог уберіг”. Бо тоді звідти майже ніхто з їхньої роти не повернувся. Минув рівно рік. 4 грудня 2022-го зазнав поранення. 4 грудня 2023-го його поховали…»

«Не хочемо, щоб це зам’яли». Чого бояться рідні

Підозрюваного у вбивстві, Федора Безносюка, одразу помістили в СІЗО. Утім, за даними родичів загиблого, сам він наразі мовчить: відмовляється свідчити проти себе, посилаючись на 63 статтю Конституції.

«Якби не його співмешканка, ми б не знайшли й тіла», — розповідає дружина.

За її словами, під час першого допиту жінка, на ім'я Рена, цивільна дружина Федора Безносюка, зізналась, що бачила конфлікт, а потім фактично допомагала чоловіку приховати сліди злочину.

Вони сіли в BMW Віталія, поїхали на околицю району та за декілька кілометрів скинули тіло в канал очисних споруд, що розгортається з Бортницької станції аерації. Авто Віталія знайшли за декілька кілометрів.

Як заявили в поліції, підозрюваному загрожує до 15 років в’язниці. Та рідні побоюються, аби за кілька років справу не «зам’яли» Підставою для остраху є зв’язки підозрюваного.

«Мама в нього пропрацювала у Вінницькому суді 25 років, а дядько, за словами Федора і їхніх спільних знайомих, — генерал якоїсь військової структури. Словом, кажуть, що в нього дуже широкі зв'язки. Тому ми боїмось, що у справу втручатимуться», — каже друг загиблого Сергій.

«На сьогодні, наприклад, співмешканку визнали свідком і вирішили відпустити. І хоча вбивство здійснили з особливою жорстокістю, слідство цього не вбачає. А змінити кілька знарядь убивства і завдати 15 ударів у різні частини тіла… Там рани 4 см завширшки та 15 см глибиною. Я особисто бачив тіло, коли його дістали з каналу. Там підборіддя ніби вирване. Перерізане горло, вирване підборіддя і купа колотих поранень…»

У поліції жодних подробиць у справі не розголошують, посилаючись на таємницю слідства. На наш запит відповіли, що досудове розслідування триває, а підозрюваний — під вартою.

Не вдалося вийти на зв’язок і з адвокатом підозрюваного. Водночас його мати нарікає, що до її сина не пускають ні її, ні захисника.

«Ви в курсі, що людина після трьох контузій і комісована за МСЕК по другій групі інвалідності, по шизофренії? Ви журналісти! Ви в курсі, що це хвора людина?! І його тримають, не допускають ні матері, нікого. І саме так, він підозрюваний! Ніхто ще не знає, що там. А ви вже починаєте розносити та псувати людині життя», — кинула слухавку Юлія Дмитрівна.

Сім’я ж загиблого занепокоєна, що відтак підозрюваного можуть узагалі визнати неосудним. Нині вони в пошуку адвоката, адже з попереднім представником розірвали договір.

«Він запросив справу, ознайомився, і на цьому все. А гонорари там такі, що я кажу: “Вибачте, мені продавати нема чого, хіба що нирки…”» — каже дружина Віталія Вікторія. І додає, що нині, хоч і не отримувала погроз, та живе у страху.

«Напряму мені ніхто нічого не обіцяв і не погрожував. Але скажу чесно: жити вдома не можу. Боюся. Він (підозрюваний Федір — ред.) Віталіка знав, а так убив... А тут ще його “дружбани” ходять. Тому я не знаю, що в нього там у голові. І чим це взагалі закінчиться», — каже Вікторія.

Що кажуть побратими

Нам вдалося зв’язатися із товаришами по службі, які добре знали і Віталія, і Федора. Вони погодилися говорити на умовах анонімності. Деякими фактами, зокрема щодо підозрюваного, публічно вони ділитися не можуть.

Віталія Даценка згадують теплими словами.

«Віталій був трудяга. Багато хто брав з нього приклад. Завдяки йому ми багато “відпрацьовували” ворожої бронетехніки. Перший рашистський танк, який був нами знищений, знищили саме з допомогою його коригування», — каже побратим А.

«До свого поранення він був кращим із кращих. Серйозно. Стояв на “еспешці” по 14 годин беззмінно. З ним узагалі ніхто не міг посваритися, настільки він був хорошою людиною. Коли я дізнався про його вбивство — це був шок. І перші мої слова були такі: “Якби я знав, що він спілкується з Федею, я б зробив усе для того, щоб він з ним не спілкувався”», — додає побратим N.

Запитуємо чому.

«Федя — це людина-проблема. Це проявлялося з перших днів. Людина імпульсивна, смикана... Його поведінка нагадувала поведінку наркомана. Розкажу вам одну з історій. Коли ми рушили на перший бойовий вихід, ніхто не розраховував, що замість 2–3 діб він триватиме понад 10. Коли дозволили ротувати по 10 осіб на добу на відпочинок, Федір поїхав. Але наступної доби не повернувся. Він був командиром відділення, тож мав керувати людьми, а натомість лише баламутив воду. За 2 тижні він написав рапорт, що в нього троє дітей і він хоче, щоб його звільнили зі Збройних сил України»,— розповідає N.

Наступною історією було його затримання в поштовому відділенні. Поліція запідозрила передачу наркотичних речовин.

«Це було в Дружківці. Федора тоді затримали. Але слідчий вирішив розмовляти окремо з командиром, у якого зіграла людська жалість. Він не знав, скільки ми ще, грубо кажучи, проживемо, і наполіг на тому, щоб хлопцю пробачили».

Після інциденту, за словами товаришів, керівництво попросило забрати з підрозділу «проблемну» людину. Його перевели в інше місце. Утім, і там він пробув недовго.

«Буквально за добу він поїхав ще з одним солдатом у Краматорськ забрати автомобіль, який передали волонтери. І чи вони були напідпитку, чи “під чимось”, але вони потрапили в аварію, злетіли у кювет, перевернулись. Так і не встигли доїхати до Дружківки. Його з травмами евакуювали до Дніпра, а звідти гелікоптером — в київський шпиталь. Потім він ще намагався негласно, як говорили хлопці, розказувати, що це він воював і в нього ледь не бойове поранення».

Зловісний BMW

«6 вересня ми відсвяткували 20-ту річницю весілля. Я з ним більшу частину свого життя. Він був справді найкращим. Безвідмовна людина», — розповідає дружина Віталія.

«Іноді навіть сварилася з ним. О 3-й годині ночі йому дзвонять, а він уже підривається, вдягається. Кажу: “Ну ти куди?” А він: “Хлопцям треба помогти”. Я кажу: “Ти безвідмовний, так не можна”. А він відповідає: “Ну це життя. Я поможу — мені колись поможуть”. Помогли. На той світ…»

Згадує, що машини для нього були головною пристрастю.

«Ми ще коли тільки починали зустрічатись у 2002 році, одружились і починали, як і всі, з нічого. А він усе мріяв про машину BMW. Дні та ночі працював, щоб купить те BMW. 

…Щоб потім ним його везли в річку викидати…»

«Я ж кажу, ми боялися чого завгодно, передусім смерті на війні. Але щоб такого… Щоб його вбили у рідних Бортничах! Такого й уявити не могли. А тут просто взяли й вирвали моє серце. Жити не можу. Як жити далі — не знаю. Заплющую очі — і уявляю, як цей собака шматує його…»