Чабан: Через війну 300-500 тисяч українців зіткнуться з психосоматичними розладами

Психолг, професор Національного медичного університету імені Богомольця Олег Чабан в студії Hromadske.TV розповів про психологічні проблеми вимушених переселенців та пояснив, чому вони потребують фахової допомоги вже зараз і чим загрожує ненадання такої допомоги цим людям.

-       Пане Олеже, ми розуміємо, що стан людей, які залишили зону бойових дій, вкрай важкий. Але чи можемо ми говорити про загальнонаціональну епідемію?

Я не говорив про якусь епідемію. Давайте проговоримо спочатку цифри, щоб обмалювати, буде це епідемія, чи не буде. Півтора мільйона, а скоріше – два мільйони внутрішньо переміщених осіб, 200 тисяч дітей, 60 тисяч інвалідів. В зоні конфлікту залишаються від півтора до двох мільйонів.

Якщо не надавати психологічну допомогу вже зараз в комплексі, то, як раз, ми можемо вийти на оцю цифру епідемії в 300 – 500 тисяч людей, які страждатимуть на психосоматичні розлади. Тобто, в їхньому розладі, будь-якому – чи це буде гіпертонічна хвороба, чи виразкова хвороба – обов’язково буде відігравати роль якийсь психологічний чинник.

Зараз, коли відбуваються реальні події, треба кудись бігти – наврядчи можна говорити, що в людини є депресія, вона ступорить... Їй треба бігти. Вона мобілізована – вона починає рухатися, спасатися.

Коли ж вона потрапляє в ситуацію розслаблення – вже ніхто тут не підриває, нічого не стріляє, все залишилося позаду, дім зруйнований залишився там – як раз тоді починають з’являтися усі ці проблеми, які називаються стресовий розлад, розлад адаптації чи посттравматичний стресовий розлад (далі ПТСР – ред.).

-       Які особливості посттравматичного синдрому? Коли він настає?

ПТСР – це психічний розлад. Він відноситься до кластера, де ми працюємо як психіатри. Тобто, стресові ураження. При ПТСР людина постійно переживає те, що вона пережила.

ПТСР чітко прив’язаний: ось подія, ось бабахнуло – зруйнувало школу – через тиждень/два-три/місяць – з’явилися постійні нав’язливі спогали, які порушують сон, викликають тривогу, призводять до дезадаптації, до неможливості працювати, до постійного повернення до тих травматичних подій. Зрештою, іду по вулиці, в автомобілі вихлопна труба хлопнула – людина впала й накрила голову руками. Це прояв ПТСР.

-       Як допомогти в такій ситуації дитині? Чи треба працювати з нею індивідуально, чи обов’язково також працювати з батьками?

Однозначно, починається все від батьків. Найкращі психотерапевти – це батьки. Чим менша дитина – аж до немовля – тим більше вона реагує не на зовнішні обставини, а на те, що відбувається біля неї. Батьки повинні розуміти, що діти – є такий термін – “мавпують”. Вони повторюють те, що вони бачать. Якщо вони бачать сльози, якщо вони бачать постійну тривогу, відчуття напруження, якщо мама ходить і постійно потирає скроні і говорить “біда, горе, нещастя” – повірте, що в дитини будуть ті ж самі симптоми, тільки значно більше. Які обов’язково вильються в якісь соматичні розлади. Тому все починається з батьків.

Ми зараз говоримо про півтора мільйона внутрішньо переміщених осіб – це по якихось державних програмах. Насправді, їх більше, значно більше. Тобто, люди самі виїжджають. Вони необліковані. В кого вони поселяються в тому ж Києві чи Одесі? Вони поселяються в своїх родичів. Одна людина, дві, десять, п’ятнадцять людей, двадцять людей з дітьми в “хрущовці”... І я запитую в своїх пацієнтів, місцевих жителів: “Ну і як вам?” Вони кажуть: “Спочатку – дуже добре. Рідні, свої, спасли...” Потім наступає елемент виснаження. Тобто, круги стресового розладу починають розходитися, поширюватися, зокрема, і на цих людей.

-       Чи достатньо в Україні фахівців, які б могли працювати з переселенцями?

Недостатньо. Однозначно, недостатньо. А чи готові ми були до воєнних дій і до війни, як би там їх не називали? Мабуть, що ні.

-       Якщо їх бракує, що робити?

Вчити, готувати.

-       Чи є якісь державні програми з підготовки таких фахівців?

Я не є чиновником, але навіть відвідуючи засідання вченої ради Міністерства охорони здоров’я, я бачу, що держава достатньо швидко реагує. В якості, наприклад, МОЗ. Але сказати, що ми заповнили всі ніші – ні. Тому що система була неготова.

-       А де зараз працюють психологи? Особливо в прифронтовій зоні?

Найбільше у нас – соціальних психологів. Ми навчали їх, їх багато. Тобто, в кожному районі, обласному центрі до них можна звернутися.

Але від чого залежить здоров’я людини? На 10% від медицини. Від мене – на 10%, від того, який я фахівець, які я знаю препарати і що я буду робити. А 90%? А 90% - на скільки людина буде працевлаштована, де буде зайнята, чи її дитина буде серед дітей, які малюватимуть мир – тобто в звичайному дитячому садку – чи дитина буде серед тих людей, які будуть малювати лише війну. Це буде залежати від абсолютно всіх.