Чуєш, брате?

Глядєлов досі знімає так, як знімали півстоліття тому – на чорно-білу плівку, використовуючи аналогову камеру з ручним наведенням фокуса, механічним взводом затвора і без функції «серійна зйомка» – і ця технічна, здавалося б, деталь, робить його роботи принципово відмінними від потоку, що проходить перед нашими очима щодня. Знімати таким чином в епіцентрі бою практично неможливо, а тому фотографу доводиться вдивлятися в те, що відбувається в проміжках. Іншими словами – знімати не момент знищення, а життя. Потім він проявляє плівки і друкує фотографії вручну, що вимагає часу. Знімати таким чином новини неможливо, тому фотографу доводиться вдивлятися в те, що не швидкоминуче.

«Мы, к сожалению, привыкаем к статистическим данным. – розповідає Олександр Глядєлов. – Вот, позавчера погибло 3 человека, 7 раненых: ну, вот еще. Но когда ты знаешь непосредственно этих людей, это не дает тебе забыть, что же на самом деле происходит. Острота возвращается. И да, когда я там, я стараюсь их фотографировать потому что нельзя будет это забыть и потом».

Фотовиставка «Чуєш, брате» була здійснена за підтримки Міжнародного кінофестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.

НАД ФІЛЬМОМ ПРАЦЮВАЛИ: режисер – Роман Бондарчук, інтерв’ю – Юлія Сердюкова, камера – Роман Бондарчук, Олексій Солодунов, музика – Антон Байбаков, графіка – Дар’я Подольцева.