Code Club: Візуалізація – найкращий спосіб навчити дітей програмуванню | Hromadske.Idea

В ефірі Hromadske.Idea - координатор проекту «Code Club World» в Україні Іван Шихат-Саркісов - про те, як варто вчити дітей програмуванню.

Звідки Ви?

Я родом з Донецької області і до відомих події жив і працював 8 років в Донецька. В серпні минулого року я був вимушений разом з сім’єю переїхати до Вінниці. А на сьогоднішній день я роблю освітні подорожі по містам України. Все це пов’язано з волонтерсько-освітньою діяльністю, в розрізі робототехніки та проекту «Code Club Ua», який потрібно розвивати. Я радий, що був його першим волонтером, а тепер маю можливість розвивати його в нашій країні.

Можна більше про першого волонтера? І що це взагалі за «Code Club»?

«Code Club» - британський проект навчання програмування і основ WEBa дітей 9-10 років. Це дуже розвинута мережа в Британії. Волонтер допомагає дітям розібратись з візуальним програмуванням. Ми створюємо клуби офлайн, наприклад в школі з комп’ютерами, де в нешкільний час діти можуть навчатись по спеціальній програмі, що розроблена британськими партнерами. Зараз ми намагаємось запустити ще одну хвилю клубів.

Скільки цих клубів зараз?

В світі рахунок іде на тисячі, а в Україні під сотню клубів. На жаль в східному регіоні та Криму, де були локації, вони не діють. Тобто цей клуб дає можливість дітям в ранньому віці отримати основи візуального програмування в ігровій формі.

Скільки Ви вже цим займаєтесь?

Старт проекту в Україні був в жовтні 2013 року, а анонс був влітку. Я одразу подзвонив їм і сказав, що хочу бути в проекті. На той час у мене були діти, я в рідному місті організував літню комп’ютерну школу в моїй рідній школі.

Звідки Ви саме?

Дімітров, Донецька область. Це маленьке шахтарське містечко. Я подзвонив їм і мені сказали, що офіційний старт буде в жовтні, а до цього часу можна було підготуватись. За тиждень до офіційного старту провів перше заняття. Надалі я підтримував зв'язок з координаторами. Я проводив заняття в Дімітрові, потім організував в Донецьку в листопаді. І до кінця травня, до аеропорту і до початку війни я проводив заняття. Перший семестр ми закінчили і я видав сертифікати дітям. Наразі є така сама діяльність в Вінниці і з вересня в міській бібліотеці дітки будуть навчатись.

Як так вийшло, що Ви працювали зовсім в іншій галузі, а зараза викладаєте діям робототехніку?

Справа в тому, що за свої 37 років я багато де працював. В сфері ІТ-технологій я працюю з 2003 року. Все починалось з простих речей, коли комп’ютери стали можливі для більшості сімей. Знайомі, знаючи про мій інтерес, зверталися з проханнями допомогти вибрати комп’ютер, або навчити дитину. Десь в 2005 році я переїхав до Донецька і став викладати в одному з комерційних центрів. Спочатку це була адміністративна робота, а потім я почав цікавитися всіма моментами учбового процесу. Це не пройшло повз директора і мені дали можливість займатись учбовою програмою. Ось так моя репетиторська діяльність перейшла в заняття по інформатиці та користуванням ПК. Всі ці 12 років це ще й процес самоосвіти. Робототехніка, це те, що з’явилось в 2013 році для мене, коли я побачив, що у ЛЕГО оновилась лінійка роботів. Коли я це побачив, я вже працював з дітьми по «Код Клабу». Я зрозумів, що візуалізація учбового процесу, коли діти зможуть щось зібрати та запрограмувати, це найкращий спосіб навчити дітей програмуванню. До цього моменту я був трохи знайомий, а надалі на рівні емоцій створив пост на Фейсбуці, щоб зібрати гроші на комплекти.

Тобто Ви займались краудфандингом до того, як це стало модно?

«Велика ідея» тоді вже існувала. Першим, що я зробив – я заповнив поля і відправив на той сайт. Але там було вказано, що модерація займала 2 тижні, а мені хотілося скоріше, щоб до Нового Року принести дітям роботів і сказати, що після канікул ми будемо цим займатись. Я навіть думав взяти кредит. Потім я подумав, що у мене багато знайомих ІТ-шників, які знають чим я займаюсь і схвалювали це. Я не посоромився провести близько 50 діалогів. З 1250 доларів, що потрібні були, моїх було 50, всі інші я отримав через 10 днів. В кінці кінців вийшло так, що гроші давали навіть ті, хто мене не знали. В січні ми почали і до 20 червня я ще проводив заняття. Потім, коли з дому виходити стало небезпечно, я запустив конкурс онлайн творчості «ЛЕГО-строй». Була тема пов’язана з технікою. Реєструвались там з різних міст, я не встиг його сильно розпіарити, але порядку 30 учасників було. Були навіть діти 4-х років, що будували з ЛЕГО Дупла – великих кубиків. Призи я потім роздавав до Нового Року. Я хотів робити конкурс щомісячно, але в серпні стало все дуже погано в тому районі, де я жив, і довелося звідти поїхати. Але проект залишається, роботи є, відкрились нові можливості. Зараз я реформував «Robot club». Зараз я усвідомив, що мої думки крутились навколо патріотичного виховання та любові до української мови і тим, як ці речі можуть бути привиті. Я подумав де діти черпають інформацію? В Інтернеті. Якщо ця інформація має бути корисною і ми хочемо, щоб наші діти були патріотами і добре володіли мовою, то вони повинні мати якесь джерело. Я пошукав і освітніх джерел українською мовою практично не знайшов. «Тechnic.in.ua»- це проект мі, та Любомира Даха зі Львова, що закінчив школу. У нього гарні результати ЗНО і він вступає до Львівської Політехніки.

Цей сайт зробив хлопець зі школи?

Ми з ним. Він його підтримує. Ціль цього сайту, щоб через 2-3 роки на ньому була маса інформації про технічні речі. Чому технічних? Які б технології не з’являлись, але знати що таке шестерня діти повинні.

Я думаю, що для багатьох буде відкриттям те, що ЛЕГО це не просто конструктор з яким можна гратись, а щось з чим можна вчитись.

У ЛЕГО є багато освітніх лінійок. Ці набори допомагають навчитись конструювати та розвивати своє мислення.

В який момент стало так просто зібрати та запрограмувати робота?

Насправді дуже давно, просто набори ці дорогі. Вони коштують від 7 до 12 тисяч, залежить від комплектації.

Якщо людина хоче займатись чимось більш просунутим ніж ЛЕГО…

«Ардуіно» це одна з освітніх платформ. Вона також підходить для навчання. Там є ряд датчиків, що відсутні у ЛЕГО.

Ви завжди говорили, що вам йшли на зустріч директора шкіл, або організацій. Не було у Вас пропозицій з Міністерства освіти?

В моїх ініціативах я завжди розраховував на свої сили. Виходити на рівень держави, знаючи про ті перипетії, що відбуваються в Міністерстві освіти, та слухаючи виступи окремих обличь Міністерства на різних конференціях… Спробувати проявити ініціативу і запропонувати все це в школи… Все це упреться в величезні фінанси.

А Ви не піднімались на вищий рівень? Зі шкіл в університети?

В принципі я можу дати ті ж самі знання дорослим дядям і тьотям. В університет, в принципі, нереально прийти і запропонувати таке провести. Буде багато питань «для чого?».

Якщо взяти глобальну мрію, то в що це має переродитись?

Глобальна мрія, це наявність великого україномовного контенту по цій темі, курс роликів, книга про робототехніку, яку я написав на 25%. І я думаю над тим, як зробити, щоб у дітей в різних містах була можливість доступу до сайту, і хоча б якийсь гурток. Але потрібні люди, що будуть давати це з любов’ю дітям. Мрія така, щоб кожна дитина мала можливість спробувати краще з технологічних речей. Щоб діти не записували ролики на Ютубі про свої походження в Майнкрафт, а про те, як вони зібрали робота. Щоб наші діти більше перемагали на міжнародних конкурсах.

/розшифрував Нікіта Сергійчук