«Дайте нам зручні сервіси, а не помічника». Усі за і проти помічника ветеранів

Пілотний проєкт із впровадження в Україні інституту помічника ветерана стартував у липні в чотирьох областях. Нині йдеться вже про 10 регіонів. А у 2024-му проєкт планують розширити на всю Україну. В держбюджеті вже виділили на це 3,8 млрд гривень.

В уряді протягом року планують працевлаштувати від півтисячі до 15 тисяч помічників, які мають допомагати ветеранам на шляху повернення до мирного життя.

Такими помічниками можуть стати самі ветерани й ветеранки, а також члени їхніх сімей та родин полеглих воїнів. Цей принцип охрестили як «рівний — рівному». Бо хто, як не той, хто сам пройшов крізь усі бюрократичні кола пекла, може краще зрозуміти й допомогти побратиму.

Як працюють перші помічники, які успіхи й недоліки проєкту, чому не всі ветерани зраділи такій ініціативі, та як реагують у профільному Міністерстві — читайте у матеріалі hromadske.

«Вибачте, ветерани — не ідіоти»

«Дайте, будь ласка, зручні сервіси, що потрібні саме ветеранам. А не помічника, який розбирається в незручних сервісах! Ну, вибачте, ветерани — не ідіоти, вони захищали країну», — нарікає військовослужбовець і адвокат Масі Найєм, звертаючись до міністерки у справах ветеранів Юлії Лапутіної під час Українського жіночого конгресу.

«Ця програма була підтримана урядом. У нас буде повний звіт, як спрацював цей пілотний проєкт, а далі будемо дивитись. Ніхто нічого нового не придумав. У нас уже є досвід, десятки помічників прекрасно працюють…» — відповіла Лапутіна.

«Вони працюють прекрасно, тому що півтора мільйона людей ще не демобілізувались. У цьому проблема. А мова про 3,8 мільярда гривень. У мене є сумніви»,— не заспокоюється Найєм. Пізніше він напише, що відчув до себе зневагу.

Після важкого поранення Масі Найєм сам зіткнувся з бюрократією, яку доводиться долати військовим, і заснував правозахисний центр «Принцип» для надання воїнам юридичної допомоги. До проєкту «Помічник ветерана» він ставиться скептично. Вважає, що це пошук швидких рішень.

«Це просте, модне, швидке рішення. Але, с*ка, за 3,8 мільярда. Їм давно треба зрозуміти, що воно так не працює в складних системах. І якщо цей помічник буде супроводжувати ветерана в отриманні тих чи інших пільг, допомагати з тими чи іншими інституціями, то фактично ми визнаємо, що це настільки кінчена система, що ми хочемо виправдати себе хоча б перед ветеранами. Тому дамо їм помічника!» —говорить Масі у розмові з hromadske.

Натомість він пропонує Міністерству змінити філософію подачі пільг, визначитись із розмитим нині поняттям «ветеран» та працювати з родинами військових. Його ідея полягає в тому, аби це була кампанія на інформування сімей: із доступною інформацією про те, що стається з військовими, якими вони повертаються до цивільного життя, як себе з ними поводити, реагувати тощо.

«Якби на мене агресували мої близькі за те, що я “чудив” у перші місяці після поранення, — ви знаєте, усе б зайшло у глухий кут. І я уявляю ветеранів, які повернуться і захочуть нормально жити, щоб від них просто від’*бались. А ми їм кажемо — ні, ідіть реабілітовуйте ще інших людей! Можливо, я з тих, хто занадто драматизує. Але дайте мені, будь ласка, аргумент, що це не так».

Аргументи Мінветеранів

Вийти на контакт із Юлією Лапутіною вдалося доволі швидко. Схоже, у Міністерстві теж були зацікавлені в цій розмові. Реагуючи на невдалу публічну комунікацію з Масі Найємом, міністерка все ж не бачить фактичних підстав для такої критики.

«Аби щось практично побачити та відчути, треба започаткувати щось і пройти цей шлях. Попит на створення таких інституцій виявили саме громади. І вони продовжують до нас звертатися, щоб долучитися до проєкту»,—каже hromadske Юлія Лапутіна.

Пілотний проєкт із помічниками ветеранів вона вважає цілком успішним. Водночас визнає, що ветеранам мають бути надані сучасні сервіси, і в цьому напрямку вже, мовляв, багато чого зроблено. Та одне не заважає іншому.

«Тобто мають бути і сервіси зручними, і точки входу в цивільне життя для ветерана мають бути різними. Хтось може прийти самостійно в ЦНАП, і він знає, куди йти, щоб отримати відповідну послугу, довідку або сервіс. А хтось цього не знає. Йому треба допомогти. Коли ми проаналізували, що потрібно людині, яка повертається з війни, то дійшли висновку, що людині потрібно, щоб її в громаді хтось зустрів. 

При цьому багато хто волонтерив і допомагав ветеранам самостійно. Немає нічого поганого в тому, що тепер ці люди можуть бути працевлаштовані», — вважає міністерка.

Показником ефективності пілоту в Мінветеранів уважають те, що попит на посаду перевищує пропозицію проєкту: бажання стати помічниками виявили 840 людей, а це майже на три сотні більше, ніж нині потрібно.

«Ми хочемо зробити так, щоб ветеран, повернувшись із фронту додому в цивільне життя, отримував гідну зарплату, був максимально реабілітований фізично та ментально, щоб його родина відчувала рівні умови життя, навіть якщо сам ветеран — особа з інвалідністю внаслідок війни».

Помічники ветерана: навчання, умови й зарплатня

Питаю, чи гідною буде зарплатня у ветеранів, які зголосяться бути помічниками. І чи відповідатиме вона навантаженню. Адже в середньому розраховано, що один помічник опікуватиметься сотнею ветеранів та членами їхніх сімей.

«Середня заробітна платня — близько 16 тисяч гривень. Це ще залежить від кількості наданих послуг. Я думаю, що на рівні областей і селищних громад — це досить нормальна заробітна платня. Навантаження так, велике, але не всі сто ветеранів, для яких буде працювати помічник, потребуватимуть нагляду й догляду», — відповідає Юлія Лапутіна.

Щоправда, на місцях про таку зарплатню наразі не йдеться. Адже здебільшого наданих послуг поки що не так багато.

На Вінниччині — в одній із перших областей, де запрацював пілотний проєкт, — розповідають про перші результати й прогалини: в області працевлаштовані 13 помічників, які отримали першу платню. Втім, закривати її мусили коштом місцевого бюджету.

«Якщо говорити про недоліки, поки що вирішуються бюрократичні моменти. Зараз ми працюємо над механізмом оплати праці. Ми наполягаємо на тому, щоб кожна послуга, навіть якщо вона надана одній і тій самій людині, рахувалася окремо. І тоді справді це буде виходити на першочергово заявлену Міністерством ветеранів суму в 15–16 тисяч гривень. Станом на зараз ми чекаємо затвердження цього механізму», — каже hromadske перша заступниця начальника Вінницької ОВА Наталя Заболотна.

Аби стати помічником, потрібно пройти майже місяць навчання. У межах проєкту в областях створили 11 центрів ветеранського розвитку на базі місцевих вишів.

В установах, які найчастіше відвідують ветерани — ЦНАПи, центри Пенсійного фонду тощо, — для помічників мають обладнати робочі місця. Але виключно в офісах вони не сидітимуть. Помічники відвідуватимуть військові шпиталі, цивільні лікарні та реабілітаційні центри, пропонуючи допомогу, зокрема й пораненим захисникам. І будуть зі своїми підопічними на постійному зв’язку.

Бути помічником: за і проти

Ветеранові на позивний Електрик зателефонували з управління соцзахисту з пропозицією роботи.

Поранення він зазнав ще при виході з Дебальцевого у 2015-му. Та його здивувало, що стати помічником ветерана запропонували саме йому — людині з інвалідністю.

«Взагалі я не бачу в цьому нічого поганого. Але мене більше дивує, чому це мають робити самі ветерани, які звільнилися раніше? На мою думку, цим усім мають займатися ті самі служби, той же соцзахист. Тим паче я — людина з інвалідністю. Я так само маю контузії, в мене так само був ПТСР, і я не хотів би знову й знову переживати те саме, пропускаючи через себе.

Я готовий вислухати та готовий підказати, у якому напрямку краще рухатись. Бо я оббивав пороги всіх цих служб самостійно. Але, знаєте, ходити, як няня, за ветераном? Ну, це трохи… Я цього не розумію», — зазначає в розмові з hromadske Електрик.

Натомість Андрій Бродський — військовий у відставці з вересня минулого року — навіть приїхав із Житомира до Вінниці, щоб пройти тритижневе навчання на помічника ветерана. Свою заявку подав через платформу «е-Ветеран». Каже, що хоче допомагати побратимам, адже не із чуток знає, як воно, коли ветеранові нікому допомогти.

«Я після звільнення сам зіткнувся з проблемою, що з питаннями, які мене турбували, звернутись немає до кого. А коли особисто звертаєшся до Міністерства, то отримуєш лише відписку. Тому те, що я працюю помічником ветерана, — це не так для того, щоб підтримати Міністерство ветеранів, а щоб допомагати ветеранам особисто, маючи той досвід і знання, які я здобув. Щоб вони не отримували відписки, а за принципом “рівний із рівним” могли поспілкуватися і розв’язали свої питання», — розповідає про свою мотивацію Андрій.

Працює він уже понад місяць. За день по допомогу звертаються від 3 до 10 ветеранів або членів їхніх родин — здебільшого Андрій допомагає їм з оформленням посвідчень, пільг або інших документів. За цей час він надав близько 300 послуг майже 50-м людям. У них є його номер телефону, і вони постійно на зв’язку. Навіть якщо потрібна просто порада чи підтримка.

Деякі питання вдається розв’язати швидко завдяки контактам із міськими посадовцями. Помічників запевнили, що в разі потреби ті можуть напряму зв'язатися з будь-яким начальником департаменту. Андрій підтверджує, що цей механізм дієвий. Єдине, чого поки що бракує, — це обіцяних планшетів.

З деякими критичними висловлюваннями щодо проєкту, зокрема й Масі Найєма, Бродський погоджується. Утім, Андрій певен: посада помічника необхідна для перехідного етапу.

«Я абсолютно згоден, що наша система дійсно недосконала. Але хотів би сказати наступне: ми зараз перебуваємо в такому періоді, що, на жаль, ветеранська політика ще не досить розвинена. І я взагалі називаю помічника ветерана таким перехідним періодом, як кондуктор переходив до валідатора. Нині ми — як кондуктори, доки штучний інтелект навчиться працювати з ветеранами».

Якщо ветеранам не треба буде помічник — це найбільший успіх

«Проєкт “Помічник ветерана” — лише одна зі складових загальнодержавної ветеранської політики. Так би мовити, підготовка до етапу після перемоги», — каже міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна.

У кожній обласній і районній адміністрації також планують створити самостійний структурний підрозділ у справах ветеранів, а в кожному ЦНАПі — «ветеранське вікно». У Міністерстві розраховують наступного року запустити всеукраїнську гарячу лінію.

«В ідеалі має бути так, що, якщо людина зателефонувала на гарячу лінію, фактично їй ця послуга була надана. Або через те, що до неї у віддаленому селі прийшов помічник і допоміг, або через відповідні комунікації з місцевим самоврядуванням, де врегульовано питання. Тобто це така загальнодержавна інфраструктура, яку ми готуємо до реалізації наступного року вже повним ходом», — пояснює hromadske Лапутіна.

Інше завдання — виявити прогалини в наданні сервісів ветеранам. Тут необхідно налагодити взаємодію між помічниками й Мінветеранів. Коли, до прикладу, помічники бачать, що саме не працює і що потрібно змінити, а Міністерство це усуває.

«Щоб виявити всі ці прогалини, потрібен час. А їх можна виявити лише в практичній роботі. І тому це буде справді чудово, якщо через рік чи два наші захисники та захисниці не потребуватимуть помічника. Це, напевно, буде найбільший успіх цього проєкту», — певна Наталя Заболотна, заступниця начальника Вінницької ОВА.