ENRU
BBC

«Давай творити ВДНГ»: як змінюється Національний комплекс «Експоцентр України»

«Важче за все було зрозуміти, що цей комплекс нікому не потрібен», — говорить про «Експоцентр України» його генеральний директор Максим Бахматов. У червні 2015 року на ВДНГ з’явилась нова команда, яка отримала у «спадок» підприємство з боргом у 20 млн гривень, аварійним станом комунікацій та 8-річною відсутністю опалення. За рік відбулось чимало змін, а в липні 2016 креативне агентство Banda презентувало новий бренд «ВДНГ». Ми поговорили з генеральним директором Національного комплексу Максимом Бахматовим про минуле, теперішнє і майбутнє найбільшого виставкового центру України.

Про команду

— Є поширена думка, що на держпідприємствах усі погані, ліниві, дурні, неефективні. Я теж так думав, але, коли почав спілкуватися з цими людьми, зрозумів, що 70 — 80% — це фанати підприємства, своєї роботи. Вони працюють інакше, ніж комерційні працівники, але в них реально великий запал і вони реально працюють за ці гроші. Треба тільки трохи підштовхнути, допомогти їм, почистити ряди від виродків, які десятиріччями сиділи й нічого не робили. А коли ти їм піднімаєш зарплати (а за цей рік ми підняли зарплати на 40%), вони не розуміють, як таке щастя взагалі можливе.

Максим Бахматов, генеральний директор Національного комплексу «Експоцентр України»

Про процеси

— За величиною ВДНГ – це місто (як половина Трускавця), але його ефективність вища, тому що немає бюрократії, немає контролюючих органів, немає благоустрія, зеленбуду, податкової. В нас є внутрішні структури, які забезпечують ті самі функції, але за рахунок того, що ми орієнтовані на результат, а не на процес колупання в носі, всі працюють швидко й багато.

Об’єкт дуже великий, тому одразу все не зробиш, ресурсу для цього немає – ми не отримуємо грошей у держави. Все, що заробили — витрачаємо. Якщо ми не заробили на зарплатню – зарплатні немає, не заробили на опалення – опалення немає.

Про проекти

— Конкурсна програма телеком-акселератор – перша ластівка інноваційної частини нашого комплексу. Вона була створена для того, щоб показати, що на IT можна заробляти не лише закордоном, але й розробляючи певні цікаві продукти для різних компаній в Україні. Другий по знаковості проект – це, мабуть, басейн, який відкрився як публічна зона для відпочинку й спорту. Це важливо, тому що спочатку довжина басейну мала бути 20 метрів, але ми попросили інвесторів збільшити до 25 метрів, аби проводити змагання.

Раз на три місяці ми зустрічаємося з громадськістю й обговорюємо ті болючі питання, які були, є та, можливо, будуть. Кращий спосіб – це вислуховувати їх, дати можливість пропонувати свої варіанти. Але не тоді, коли мова йде з розряду «давайте нам все на шару». Наприклад, безкоштовне паркування. Ми говоримо: «Панове, безкоштовне не може бути якісним».

Про новий бренд

 — В країні всі нас називають «ВДНХ», в радіусі двох кілометрів, це «виставка»: «Пішли гуляти на «виставку», «А от в нас на «виставці». Національний комплекс «Експоцентр України» не прижився. Ми дуже переживали, як ми будемо візуалізуватися, як ми будемо називатися, чи варто відходити від назви ВДНГ? В самій назві «виставка досягнень народного господарства» закладено дуже багато. І найголовніше – не закладено нічого поганого.

Дуже добре, що є місце, де можна виставити досягнення народного господарства, де можна створювати якісь інноваційні речі. Інша справа – господарство сьогодні інше. Сьогодні аби показати, які ми круті, не треба привозити сюди літаки АН-12, або показувати живе порося. Для цього достатньо лише створити агрохаб, або технологічний кластер, де можна обмінятися ідеями, провести онлайн-конференцію, запросити експерта, і з цього починати нові проекти.

Про плани на майбутнє

— Наша задача побудувати модель розвитку нашого комплексу таким чином, щоб не скотитися в банальну житлову забудову, як всі планували зробити до нас. Ми як хотіли, щоб тут був культурно-інноваційний центр, так і хочемо. Ми як хотіли, щоб тут щодня були 20-30 тисяч людей, так і хочемо. Яким чином ми прийдемо до цього, розкажемо у вересні-жовтні цього року.

Ми залучили консультантів, які нам допомагають, тому що в країні подібні комплекси з 1949 року ніхто не будував. Будувала держава, яка грошей не рахувала. На жаль. Але побудувала все дуже красиво й дуже правильно. Тому, наша задача це все підтримати, не зламати, враховуючи те, що це пам’ятник архітектури й він має залишитися таким, як є.