Культура

Давньогрецька трагедія і сучасна Одеса зустрінуться у фільмі литовського режисера

Культура/Давньогрецька трагедія і сучасна Одеса зустрінуться у фільмі литовського режисера
Зберегти
Вигляд
lead

У 2016 році режисер Мантас Кведаравічюс представив на фестивалі Docudays UA свій фільм «Маріуполіс». У ньому він показав повсякдення міста, розташованого на схід від Криму, колись заселеного греками, а в сучасній Україні визначене загрозою бомбардувань.

Зараз режисер працює над новою стрічкою — «Stasis», що поєднає документальне і художнє кіно, а також три міста — Одесу, Афіни і Стамбул. З цим проектом він бере участь у пітчингу українського Держкіно.

В інтерв’ю Громадське Культура Мантас Кведаравічюс розповів про грецьке походження назви фільму і міста на межах Європи.

Режисер Мантас Кведаравічюс

У вашому новому фільмі ви поєднаєте документальний та художній підходи. Чому ви вирішили обрати саме такий формат?

Ми звикли категоризувати фільми, як художні та документальні. І такі розрізнення — частина нашого повсякденного життя. Але ми можемо категоризувати їх і по-іншому, і взагалі думати про речі в інший спосіб. Для мене кіно — медіа з певним ефектом реальності. Досягати цього ефекту реальності можна по-різному: художнє кіно — один спосіб, документальне — інший. Можна обирати якийсь один, але я не переймаюся цим, коли створюю кіно. З фільмами «Барзах» і «Маріуполіс» для мене важливішим було, як концепти, зображення та почуття діють разом.

Кадр з фільму  «Маріуполіс», реж. Мантас Кведаравічюс

Мене також цікавить вибір міст для фільму. Там буде Одеса, Афіни та Стамбул. Чому саме ці міста? Що їх об’єднує, на вашу думку?

На очевидному рівні, всі вони знаходяться на околицях колишніх імперій, межах, розколах, якщо подивитися на топографію. Якось я побачив карту Європи 60-х років.  Цікаво, що Афіни, Одеса і Стамбул опинилися за прямокутником карти. Вони просто випали за межі Європи.

Якщо говорити про сучасні умови, про теперішній момент в історії, то в цих містах цікаво простежувати становище Європи чи західної цивілізації загалом, що формує ці території політично, естетично, культурно.

Скільки часу ви провели в цих трьох містах і скільки часу пішло на дослідження цих місць?

Я думаю, близько чотирьох років, десь три з половиною я працюю над цим проектом. В Афінах я провів більше часу, ніж в інших містах. Не можу сказати напевне, але приблизно три місяці я був в Одесі й три місяці у Стамбулі, досліджуючи ці міста. Але загалом я провів більше часу в Україні, працюючи над фільмом «Маріуполіс».

Трейлер фільму «Маріуполіс»

З опису, стає зрозуміло, що буде декілька сюжетних ліній, багато різних аспектів — релігійний, націоналістичний, культурний. Яким чином ви плануєте зробити їх усі зв’язними й уникнути надмірності?

Я думаю, що життя саме дає нам зв’язність. Адже ми живемо в складному світі. А кіно й мистецтво загалом намагається виокремити певні почуття, певні ідеї, певні способи існування в світі з цієї складності. Для мене ключ у тому, щоб працювати на межі легко зрозумілих речей. Якщо кіно зроблено занадто складно, ти втрачаєш аудиторію. Але коли все занадто просто, кіно просто повторює типові медійні образи реальності. Це те, що мене не влаштовує. Таке роблять більшість телепрограм, каналів, фільмів. Мене не влаштовує те, як вони відтворюють наявні владні відносини, ідеологію. Тож потрібно знаходити нові способи говорити про світ, щоб не повторювати речей, які спричиняють стільки поневірянь.

Щодо зв’язності: вона буде. В мене вже є виконавці головних ролей, що стануть провідниками крізь час і простір. І звісно, там буде історія кохання й історія смерті. Це, на мою думку, найсильніші елементи в житті. У фільмі вони зберігатимуть концентрацію уваги глядачів.

Мене цікавлять люди, що представлять Одесу в фільмі. Хто ці персонажі? І як ви поєднували в ньому професійних та непрофесійних акторів?

У професійних акторів мають бути не лише певні навички, а й певні уявлення про те, яким має бути кіно, театр і сама акторська гра. Мене не стільки хвилюють відмінності між професійними та непрофесійними акторами, скільки певні істини, які вони передають іншим.

В Одесі я працював з Утою Кільтер. Вона — людина, що працює на межі у своїх перформансах. Вона сильна й помітна особистість в Одесі, але не мейнстрімна. Це той тип акторки, який я шукав.

Взагалі Одеса — специфічне місто і її зображують дуже по-різному. Але в фільмах я бачив її дуже мало. Є її репрезентація Одеси у фільмі Годара «Соціалізм». Він знімає лише низ Потьомкінських сходів і там відбувається зовсім невеличка розмова між школярами і туристичним гідом. Це дуже годарівський погляд на місто.

Деякі райони Одеси — наприклад, Молдаванка чи Привоз — аж надто представлені. Але загалом є певне відчуття вислизання цього міста і я працюю з ним, збираючи різні образи навколо цього відчуття.

Хотіла поговорити про сам термін «Stasis». Це ніби відчуття стабільності, але воно проблематизоване. Раніше конфлікт у ваших фільмах був явним, активним. Чому ви здійснили перехід до спостережень за конфліктами менш помітними?

Насправді персонажі й у фільмі «Барзах», і в «Маріуполісі» були водночас всередині й зовні конфлікту. Наприклад, у «Маріуполісі» головний герой — чоботар. Тобто це не солдат, хоча солдати теж з’являються в кадрі.

Кадр з фільму «Маріуполіс», реж. Мантас Кведаравічюс

У випадку «Stasis», якщо подивитися на етимологію в давньогрецькій, це слово має багато різних конотацій. «Stasis» може означати революцію, повстання чи конфлікт, що був заморожений. Це якась напруга, що залишається всередині ситуації, але не проявляється явно. У фільмі ми досліджуємо соціальний лад і те, як різні ієрархії перетинаються в рамках цього ладу.

Загалом мої питання до аудиторії будуть такі: В якій прихованій трагедії ми живемо? Звідки береться ця трагедія? Чому ми дозволяємо цій трагедії впливати на своє життя?

Пов`язані новини