УКРАЇНА

День Незалежності для ветеранів Іловайська. 2 роки після бою

УКРАЇНА/День Незалежності для ветеранів Іловайська. 2 роки після бою
Зберегти
Вигляд

«Я б мав загинути в той же день разом з ними, коли ми заходили в тил ворога в Іловайську. 19 серпня 2014  я був поранений в голову, був в центрі міста. Я переховувався з побратимом, пораненого в ногу.  Виживали як могли. Сховались біля комендатури в центрі Іловайська. Найцікавіше те, що ми святкували День Незалежності. Ми поздоровили один одного та місцеву жительку. Вона нас ховала в себе вдома. Ми дуже сподівались, що от-от наш батальйон зайде на «зачистку«» в центр і нас  звільнять. Цього не сталося. Ми пробули в оточенні ще три тижні. З Іловайська ми вийшли вже у вересні», ­– Тарас Костанчук (позивний «Бішут») командира штурмової групи «Донбас» показує на зображення загиблих в бою на дошці пам’яті «Іловайськ: загиблі та зниклі безвісти». 

 

В серпні 2014 року українські війська потрапили в оточення під Донецьком, в Іловайську — місті, яке вони за два з половиною тижні боїв так і не змогли взяти під свій контроль.

Наступного дня із бойовиками начебто вдалося домовитися про «зелений коридор» для виведення бійців та техніки. Обидві колони під час виходу із міста були розстріляні бойовиками та російськими регулярними частинами. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ІЛОВАЙСЬК. ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ 

Два роки тому у Києві проходив військовий парад до Дня незалежності. Перший після перемоги Революції гідності та початку російсько-української війни. Через два роки  ветерани Іловайська зустрілися на Михайлівській площі у Києві. Цей день для них велике свято, яке на все життя матиме подвійне значення.

Доброволець батальйону «Донбас» Ігор Гевко 24 серпня 2014 року провів Іловайську у безупинному бою. Згадує розстріли в так званому «зеленому коридорі».  

«Це був осадовий бій, одразу після розстрілів в зеленому коридорі. Бої вести було неможливо. Ті, хто вижив були вимушені здатися в полон. Я і троє моїх побратимів вирішили ні в якому разі не здаватися. Ми були готові до того, що це може бути наш останній бій. Нам пощастило, ми вийшли з оточення. Я виходив більше двадцяти днів».

Олексій Морозов родом з Донецька. Там прожив все життя. До війни ­фарбував автомобілі. Навесні 2014 подався в добровольці.   

«24 серпня 2014 я був в селі Многопілля. Наш підрозділ складався з 12 чоловік. Ми підсилювали полк «Дніпро», коли почався прорив в ніч з 23 на 24 серпня. «Російські брати» дуже сильно привітали село Многопілля з Днем Незалежності в 2014 році. Це був апокаліпсис. Було дуже багато вбитих та поранених. Ми сиділи в «секреті», аби противник не зайшов в село Многопілля. Це все відбувалося на наших очах. 24 серпня не було святом, це був траур, Я не хочу себе називати ветераном, але я звільнився з армії. Зараз періодично лікуюсь, бо у мене контузія після «зеленого коридору». Вона дає про себе знати».

За офіційними даними в «Іловайському котлі» загинули 366 військових, 249 були поранені, 128 потрапили в полон, 158 вважаються зниклими безвісти  — таку цифру офіційно назвали Громадському в Міністерстві оборони.

«Офіційне число загиблих то збільшувалось, то зменшувалось. Зупинились на цифрі 366 загиблих та 185 зниклих безвісті. Це тільки ті бійці, які на момент Іловайської трагедії були в особовому складі різних підрозділів. Ще були сотні добровольців в складі підрозділів, але не були жодним чином оформлені», – говорить Тарас Костанчук.

«Героям слава!» – озиваються вони до двох чоловіків, котрі приносять квіти до дошки пам’яті.

«Зі святом, хлопці» – відповідають ті, віддаючи шану.

«Мав би бути краще якийсь «Марш Єдності» по всій Україні, куди б приходили всі, хто хоче, а не святкування. Однак якщо це якась політична гра, і треба провести парад для Путіна, то нехай проводять. Можливо, вони там балістичну ракету протягнуть і матимемо від цього якийсь зиск. Якщо це матиме хоч якийсь позитивний ефект в Мінську, то нехай буде. Але, в принципі, під час війни не до парадів. Ми ж не відправимо всі ці колони на передову. Дуже змішані відчуття», – продовжує Тарас. 

Олексій Морозов додає: «Варто запросити ветеранів. Також маршем мають йти родичі та діти загиблих бійців. Хай люди подивляться та віддадуть шану, хай бодай скажуть: «Дякую!» тим, хто втратив на цій війні свої рідних».

«А чого ви побажаєте на наступний День незалежності», ­– запитую усіх.

«Єднання та порозуміння», ­­– коротко говорить Олексій Морозов.

«Хочемо наступного року марширувати на День Незалежності в Донецьку».

«Так, хочу повернутись додому». 

 

Пов`язані новини