ENRU

День з шахтарем: з каскою і без зарплати

На в'їзді в Червоноград — шестиметровий пам'ятник гірнику. Його встановили до Дня шахтаря 40 років тому. Шахтарським місто стало у 50-х роках, коли тут знайшли поклади вугілля. Працювати сюди, на Львівщину з'їжджалися з усього союзу. Місто і донині залишається шахтарським, чи не в кожній тутешній родині хтось працював або працює на копальнях. Навіть попри постійні затримки зарплат.

Громадське відсвяткувало День шахтаря та провело день з шахтарем, на власні очі побачивши роботу гірників на вугільному підприємстві «Лісова».

Михайло

Ми домовилися зустрітися з Михайлом Соляником біля його під'їзду рівно о п'ятій ранку. Він зголосився розповісти про шахтарське життя та показати копальню не лише на поверхні, але й за можливості під землею.

Підвівши голову, знаходжу єдиний балкон, звідки ллється світло. За декілька хвилин на нього виходить чоловік із сигаретою.

— Михайле? — гукаю я.

Чоловік махає мені:

— П'ю каву й виходжу.

На дворі заледве світає. Разом ідемо до спеціальної зупинки, де забирає гірників шахтний автобус. Дорога займає з півгодини.

Михайло працює в шахті вже 13 років. Його дружина Оксана — на поверхні, на цьому ж підприємстві. У Соляників є двоє синів: старшому 17 років, молодшому — 11.

Шахта №6 «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/ГромадськеМихайло Соляник (праворуч) із бригадиром Михайлом (ліворуч), шахта №6 «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/Громадське

У лаву не можна

Нині поблизу Червонограда працює 6 державних вугільних підприємств із 12 та одне — приватне. Решту закрили. Шахта №6 розташована посеред лісу, тому у 2001 році її перейменували на «Лісову».

Спершу прямую до директора шахти Ігоря Дзіка, щоб домовитися про спуск. Таке дозволяють далеко не кожному.

— У шахту пустите?

— Звісно, ні. Ти знаєш, яку процедуру треба пройти, — директор натякає, що процес довгий і навряд чи закінчиться для мене успіхом.

— Будемо проходити, — наполягаю я.

Директор кличе в нарядну — це кабінет, де проводять наради, а шахтарі отримують «наряди» — завдання на зміну. Звідси телефонує в об'єднання «Львіввугілля».  

«Можна спустити в шахту журналістку Громадського? — Судячи з його тону, шансів у мене мало. — Ага, не можна. Вона знімає про нашого Михайла Соляника. Тут іще його тато працює».

«Скажіть, що він отримав медаль від Верховної Ради до Дня шахтаря, — каже один з помічників, що сидить поруч. — Його вчора в об’єднанні нагороджували».

«Нічо такого знімати не буде, — каже директор у слухавку. — Ага, під свою відповідальність. Зрозумів».

«Під свою відповідальність» директор дозволяє тільки спуститися в шахту, дійти до конвеєра, а відтак знову виїхати «на гора». І то під наглядом відповідального з охорони праці. У лаву, де, власне, й видобувають вугілля, я піти не можу — підвищена небезпека. Дякую й на тому.

Шахта №6 «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/Громадське

«У шахті без колективу ти ніхто»

Михайло купує каву в автоматі. Знову закурює.

«Кава, сигарета і до автобуса, — розповідає про щоденний графік. —  Ще одна сигарета, бо в шахті курити не можна. Отримали наряд. Знову кава, і — в шахту».

Перш ніж спуститися в шахту, гірники проходять кілька пунктів: отримують наряд, потім перевдягаються в запилений робочій одяг — «робу». У ламповій видають «коногонки» — ліхтарі, які чіпляють на каски. Кожен шахтар перед спуском також обов'язково отримує саморятівник (аварійний шахтний респіратор — ред.) та жетон — це для контролю: в такий спосіб ведеться облік, хто із шахтарів піднявся, а хто залишився на наступну зміну. Особливо, це важливо під час евакуації.

Михайло Соляник (праворуч), шахта №6 «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/ГромадськеШахтарі в кліті шахти «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/Громадське

Найбільша трагедія на шахті «Лісова» сталася у 2005 році. Тоді від вибуху метану в конвеєрному штреку загинули 5 гірників. Михайло розповідає, що працювати на «Лісову» прийшов наступного року після аварії.

«Перші рази, коли спускаєшся в шахту, ти дуже обережний. А потім звикаєш — і це погано, бо зникає обережність», — каже він.

Горизонт, тобто глибина шахти — 515 метрів. Це можна прирівняти до приблизної висоти 115-поверхового хмарочосу. Кожної зміни кліть (ліфт, яким шахтарів спускають до шахти — ред.) піднімається і опускається тричі: якщо шахтар прийшов на перший спуск, то й підніматиметься теж буде першим. Кліть вміщує 23 людини, та при аварійній ситуації може вивезти вдвічі більше шахтарів.

«Обережно, зараз буде поворот», — у шахтарів особливий гумор. Це саме вони кажуть кожному, хто спускається в шахту вперше. Спершу кліть їде повільно, але вже за декілька хвилин набирає швидкість. Шахтарі вмикають коногонки. Спуск займає близько 7 хвилин.

Шахтарі в кліті шахти «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/Громадське

Михайло працює гірничим монтажником. Їхня дільниця монтує та демонтує обладнання в лаві.

«Головне — пильнувати один за одним, — каже він. — Я дивлюся за кимось, за мною теж хтось дивиться. Коли треба попереджаємо, страхуємо. Колектив — є колективом. У шахті без колективу ти ніхто».

Шахтні виробки нагадують катакомби з коліями й різними ходами, де можна легко заблукати. Трохи моторошно. Чомусь здається, ніби от-от щось може вибухнути. Заспокоює шахтарський гумор.

— Ти чув, що вагони забурені (зійшли з рейок — ред.)? — зустрічаємо дорогою шахтаря з повністю чорним від пилу обличчям. Він щойно з нічної зміни.  

— Що? — здивовано вигукує хтось із колег Михайла.

— Та жартую, — шахтар сміється і прямує в напрямку ствола — підніматися на гора.

До лави — 4 кілометри, годину в один бік. Та мені час вертатися назад, далі не можна.

Михайло Соляник (ліворуч) з бригадиром, шахта №6 «Лісова», Червоноград, Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/Громадське

День шахтаря

А на поверхні свято. У залі комбінату відзначають День шахтаря. Директор традиційно звітує про перевиконаний план і досягнення за рік, нагадує про важливість роботи шахтаря. За особливі заслуги гірникам вручають грамоти, квіти та премії — по 200 гривень.

Про проблеми із зарплатами на святі згадують неохоче. Надто болюча тема. З нагоди свята пообіцяли виплатити решту зарплати за минулий місяць — за липень вони отримали лише 20%. Уже за три дні Михайло розповість, що гроші до свята так і не отримали. Виплатили зарплатню за липень гірникам лише 11 вересня.

На початку липня Михайло їздив у Київ протестувати під Верховною Радою. Разом із іншими шахтарями били касками, вимагаючи держпідтримки на нове обладнання та вчасну зарплатню.

«Одна з найбільших проблем нині — те, що ми в Київ їздимо, страйкуємо, — каже Михайло. — Краще б дітей на екскурсію звозили, ніж касками тарабанити. Як ті прохачі. Чи так повинно бути? Не повинно».

У вересні, за його словами, найпевніше знову доведеться їхати в Київ на протест.

У вільний час Михайло ходить на полювання — на качку, кабана й дику козу. Або на футбол до старшого Максима, який мріє стати професійним спортсменом. Працювати на шахті, як їхній батько, в майбутньому сини не планують.

/Вікторія Слобода

Шахтарі червоноградської шахти №6 «Лісова», Львівська область, 23 серпня 2018 року Фото: Вікторія Слобода/Громадське