Діти-режисери і де їх шукати

Катя Чайка — переможниця «100 фільмів за 100 хвилин», hromadske.ua

Студія «100 фантазій»

Обоє переможців — і Катя, й Ілля — вчаться у дитячій студії анімації під назвою «100 фантазій». Знаходиться вона в центрі технічної творчості на київській Воскресенці. Студією вже понад десять років керує Тетяна Полянська. За той час змінилося багато: «Коли ми починали, в нас не було ні камери, ні спеціальних столів, нічого, — розповідає Тетяна Михайлівна. — В нас було декілька дуже старих комп’ютерів, на які можна було поставити лише Flash. І перші наші мультфільми були флешові. Але щойно я дала дітям в руки камеру, пластилін — все: вони забули про комп’ютерні мультфільми й хочуть робити все своїми руками».

Тетяна Полянська, керівниця студії «100 фантазій», hromadske.ua

Зараз учні студії працюють в різних техніках (вони кажуть: «В усіх»): роблять анімацію з пластиліну та конструкторів Lego, використовують перекладку (перекладання вирізок з паперу на пласкій поверхні — ред.), малюють на піску, а також створюють класичну мальовану анімацію, для якої доводиться змальовувати сотні аркушів паперу.

Кадр з анімаційного фільму «Нипонятно что идет», реж. Катя Чайка

Як працює студія?

Тетяна Полянська розповідає, як беруться за роботу: «Кожного разу ми з дитиною вирішуємо, про що вона хоче зняти анімаційний фільм — його тему, ідею. Потім записуємо головну думку одним реченням. Далі — кому як легше: хтось пише по цій головній думці сценарій, а хтось малює розкадрування. Розкадровку краще, бо зразу видно композицію кадру, план, але кому як легше. І аж тоді ми пишемо список, які фони треба зробити, яких героїв».

Катя Чайка і її вчителька анімації Тетяна Михайлівна, hromadske.ua

Десь на середині цієї розповіді забігає Катя (та сама Катя Чайка, що перемогла в «100 фільмів за 100 хвилин») і одразу обіймає Тетяну Михайлівну. Не говорить нічого, окрім «Добрий день». «Вона нічого не скаже, буде мовчати, як партизан», — каже вчителька. Катя справді розповідає зовсім трошки: каже, що свої фільми робить дуже швидко — за 2-4 дні, а дивитися любить аніме, «Загін самогубців» і «Темного лицаря». Лише коли мова заходить про її анімаційний фільм «Бредок», Катя в деталях розповідає сюжет — історію про ножиці, що втекли з крамниці.

Потім у нас невелика екскурсія студією. Її проводить Ярослав. Спершу вказує на своїх товаришів: «Усі вони малюють новий мультик, який вони разом придумали на Новий рік. От зараз знімають один епізод: собаки прикрашають свою ялинку кістками». За сюжетом, вночі коти познімають звичайні кістки і замінять їх риб’ячими. З цього почнеться боротьба котів та собак і помирити їх вдасться лишень Діду Морозу.

Зйомки новорічного анімаційного фільму, hromadske.ua

Далі дивимося, як товариш Ярослава робить покадрові зйомки пригод пірата на безлюдному острові, підходимо до комп’ютера, де монтуються фільми. Поруч із ним — шафа з коробками, підписаними іменами дітей. Тут зібрані герої, фони та інші деталі знятих і незнятих фільмів. Зберігати їх важливо, бо з одного боку, коли тобі 8 чи 10 років, ідей багато, а з іншого — не на всі вистачає терпіння і багато забувається ще до того, як стає анімацією.

Зйомки мультфільму з конструктора, hromadske.ua

Про свої фільми нам також розповідає Ілля. Приз фестивалю «100 фільмів за 100 хвилин» у 2015-му йому приніс пластиліновий «Зладей Хлебчик», але хлопець робив має і мальовану роботу, а зараз працює з технікою перекладки.

Кадр з анімаційного фільму «Зладей Хлебчик», реж. Ілля Гороховський

Призи «100 фільмів за 100 хвилин» та інші перемоги

У Тетяни Михайлівни ціла папка дипломів з різних фестивалів кіно й анімації. Один із найсвіжіших отримав наш гід Ярослав — за свій перший анімаційний фільм «Як танк зупинив війну». Хлопчик зробив його ще до початку російсько-українського конфлікту, але з часом ця коротенька анімація набула нового сенсу.

Кадр з анімаційного фільму «Як танк зупинив війну», реж. Ярослав Білополенко

«Якщо чесно, подавати роботи на фестивалі самим дітям не дуже цікаво, — каже Тетяна Михайлівна. — Вони роблять їх для себе, для батьків. А я вважаю, що все-таки це екранний вид мистецтва і вони повинні показувати це. Вони повинні бачити чужі роботи, тому коли була така можливість, ще до війни, ми часто їздили на різні фестивалі — у Вінницю, Суми, Штормове в Криму, Москву, Петербург. Зараз все трохи скрутно. Але я вважаю, що все одно ми повинні дивитися чуже і показувати своє».

Довідка

У Києві зараз менше десяти студій анімації для дітей. Серед них, окрім «100 фантазій» — «КРОК», «Червоний собака», «Чарівний Ліхтар».