Донецьк. Ожилий та розгублений

За останній місяць ситуація в Донецьку дещо змінилася. Це легко помічаєш, коли повертаєшся у місто після деякої перерви – більше людей і машин на вулицях, неможливість розраховуватися гривнею, магазини, які змінили свої назви. Але головне – відносна тиша, до якої місцеві швидко звикли, як зазвичай люди звикають до всього хорошого, і порушення якої сприймається щоразу так болісно. hromadske.tv поїхало в Донецьк, щоб з’ясувати, як тут сприйняли звістку про те, що анонсованих бойовиками виборів не буде, і зрозуміли, що важко знайти бодай одну людину, яка б могла сказати, що впевнена у завтрашньому дні.

Перетнути лінію. Півроку без змін

На лінії розмежування в напрямку Артемівська тягнеться довга черга з легковиків. Водії переминаються біля своїх авт, палять цигарки та обмінюються новинами на все ще теплому осінньому сонці. Коли повз проїжджає машина з табличкою «Press», кілька чоловіків всередині черги викрикують навздогін: «Гей, показуйте це все! А чи не хочете ви показати, як тут людей за худобу тримають?!» Один з них, років п’ятдесяти, роздратовано змахує рукою та вони всі повертаються до розмови, тепер вже про погані телеканали, які на їхнє переконання завжди брешуть.

Зараз початок жовтня, особливий режим перетину лінії розмежування діє майже півроку, але за цей час процедура якісно не змінилася. Хіба що паперові перепустки замінили на електронні, а КПП тепер працюють до 18:30, оскільки о 19-й вже темно. Дещо легше стало в’їхати на непідконтрольну територію (перевірка особистих речей та багажу прикордонниками є формальною і проходить швидко, перетин займає від 15 хвилин до півгодини). А от черги у бік Артемівська не зникають, представники ДПС ретельно переривають особисті речі водіїв та пасажирів, вивчаючи навіть вміст жіночих сумочок.

Люди з тривогою чекають настання холодів та багатогодинних черг на морозі. Прикордонники сподіваються, що становище покращиться, коли відновить роботу КПП в Кураховому, закрите через постійні обстріли влітку, а також додаткові пункти пропуску в Луганській області на додачу до Золотого. Проте, поки що анонсоване на 9 жовтня відкриття КПП на Сіверському Донці відкладено через небезпеку провокацій. Тому основний потік транспорту, який прямує у непідконтрольну частину Луганщини, досі йде через пункти пропуску в Донецькій області.

Також біля селища Зайцеве тепер є невеликий ринок, який в обладміністрації називають «Гуманітарно-логістичним центром». Тут є аптека, відділення «Ощадбанку» з банкоматом та касою, а також торгові ятки з продуктами та побутовою хімією. За задумом, люди з Донецька, Горлівки та інших міст «за межею» можуть приїжджати сюди за покупками, не перетинаючи лінію розмежування. Проте досі більшою популярністю він користується у мешканців сіл поблизу, бо всі інші, щоб потрапити сюди, мають займати місце у спільній черзі ще поночі, а банкомати часто не працюють. 10 жовтня біля Новотроїцького на волноваському напрямку відкрили такий самий центр. Кількість товарів, які людина може провезти через КПП лімітована – не більше 50 кілограмів. У Донецькій ОДА вважають, що це є запобіжним заходом проти дрібних торговців, які таким чином можуть ввозити товари на продаж. Чи виправдано це – питання. Через затруднений виїзд та фінансову скруту люди з непідконтрольних територій не мають змоги їздити за покупками часто, тому намагаються запастися хоча б на якийсь час.

Повз чергу повільно проїжджає конвой фур фонду «Поможем», який везе гуманітарку в Донецьк, а також, час-від-часу, броньовані позашляховики міжнародних гуманітарних місій, які працюють в самопроголошених «республіках». Вони перетинають лінію без черги. Це часто викликає невдоволення у людей, вони блокують проїзд та вимагають, щоб міжнародники домовлялися з владою про спрощення пропускного режиму.

Ще одна проблема, яка стоїть гостро, це нестача базових вигод на КПП, як от достатньої кількості громадських вбиральнь, питної води та медиків, готових швидко надати першу допомогу, якщо вона комусь знадобиться.

Далі, в Майорську розташований єдиний блокпост бойовиків. Вони без особливого інтересу дивляться паспорти та просять відкрити багажник. Питань майже не ставлять. Від завзятості, з якою вони раніше ставали до своєї «роботи», нічого не лишилося. На обличчях – нудьга.

Потім Горлівка та побита снарядами дорога на Донецьк зі згорілим під час одного з обстрілів оптовим ринком-привидом та натиканими на узбіччі табличками «Міни».  Повз пропливають порослі травою й вигорілі на сонці терикони, димлять труби Авдіївського коксохіму і приходить усвідомлення того, як тут все насправді близько – села та містечка довкола Донецька туляться одне до одного і завжди становили якусь єдину систему, яку зламала війна. Більшість людей намагаються цією трасою не користуватися, бо в час сильних обстрілів тут нерідко лягали міни. Зараз основний потік машин прямує в об’їзд через Єнакієве.

Виборів не буде? А що ж тоді буде…

Бабця Ніна та дід Василь живуть у власному будинку в Ханжонковому – одному з віддалених мікрорайонів Макіївки. Найбільша радість для шахтарської родини – дві собаки, дача та онуки, які по вихідних приїжджають навідати.

Дід Василь з тих пенсіонерів, які не розгубилися, отримали довідку переселенця і переоформили пенсію на підконтрольній території. Виплати щомісяця приходять на банківську картку і він час-від-часу виїжджає до родичів у Бердянськ, щоб їх зняти. З березня пенсії почали платити і в «республіці» в еквіваленті до українських, проте в рублях (щоправда, за курсом 1:2). Таким чином, дід отримує тепер аж дві пенсії. Щоправда, за цей час все значно здорожчало, за ліками доводиться виїздити за межі «республіки», бо в місцевих аптеках необхідних препаратів немає або коштують вони задорого. Дошкуляє відсутність рейсових автобусів та необхідність йти пішки через КПП – здоров’я вже не те, роки даються взнаки.

«То що, невже виборів не буде?» - запитує дід Василь свого онука із-за великих окулярів з діоптріями, від яких очі здаються більшими. На столі в нього лежить підбірка місцевих газет з портретами лідера т.з. ДНР Захарченка.

«Не буде, дідусю. Кинув вас тут Путін, зрадив», - трохи кепкуючи зі старенького відповідає онук Олег.

«Кого це він зрадив? Ми Путіна любимо, - обурюється на слова онука бабця Ніна. – Він від початку казав, що Донбас йому не потрібен, щоб його в Росію приймати».

«Як виборів не буде, то що буде? Донбас що, назад повернеться в Україну?» - не збагне ніяк дід Василь.

Після перемовин у «нормандському форматі», які пройшли 2 жовтня, під зовнішнім тиском Захарченко врешті погодився відкласти місцеві «вибори», анонсовані на 18 жовтня, щоб вони не суперечили Мінському процесу. Так, спочатку заявили про дату 20 лютого 2016 року, а згодом з’явився указ з новою датою – 20 березня. Пізніше сепаратистські ЗМІ оприлюднили нове розпорядження свого лідера, цього разу вже з датою 20 квітня, яка, до речі, припадає на середу, а не на неділю. Хто зможе брати участь у кампанії та чи будуть до неї допущені українські політичні партії – наразі невідомо.

Попри скасування виборів у жовтні, Донецьк досі майорить політичною агітацією. По місту розставлені намети, де роздають газети та агітки за Ігоря Мартинова – чинного голову міськвиконкому, який є кандидатом на мерське крісло. Також залишилася купа бордів із закликами прийти на вибори та віддати місто «в надійні руки». Плакати такого ж змісту розклеєні у вітринах кав’ярень та магазинів одягу, на будівлях музеїв та в громадському транспорті.

Тим часом, Захарченко призначив в.о. голів адміністрацій у низці «республіканських» міст та районів. Всі вони є єдиними кандидатами на виборах від ГО «Донецька республіка», а отже, фактично не мали б конкурентів, якби вибори 18 жовтня таки відбулися. В Донецьку це, як вже зазначалося, Ігор Мартинов, який до початку конфлікту був директором парку Щербакова, а зараз є керівником міськвиконкому. В Докучаєвську – Олександр Качанов, у Харцизьку – Олександр Левченко, у Дебальцевому – Олексій Грановський. В Макіївці – голова місцевого осередку «Донецької республіки» Лариса Толстикіна.

Є й інша агітпродукція, із портретом Захарченка у військовій формі з медалями або фотографіями радянських часів з написами «Донбасс был и будет свободным», «С Днем освобождения Донбасса» тощо. Комерційної реклами майже немає, замість неї на площах та бульварах можна зустріти портрети Сталіна або бойовиків, загиблих за час конфлікту, яких тут намагаються представити національними героями, порівнявши з ветеранами Другої світової.

Тривалий час після «нормандських» перемовин самопроголошена влада не пояснювала місцевим, що анонсований напередодні сценарій змінився і вибори не відбудуться. Це призвело до розгубленості та дезорієнтації великої частини суспільства, яка тепер не розуміє, чого чекати від завтра – що буде з т.з. ДНР, якщо та втратить завзяту підтримку Москви?

Майже тиша

Центром Донецька мчать автомобілі. Їх на диво багато і це не тількти таксі: щоб перейти на протилежний бік центральної вулиці Артема доводиться спуститися у підземний перехід, хоча ще місяць тому можна було це зробити навпростець через проїжджу частину. Переходом розтікається запах шаурми, яку готують просто тут у кіоску з прив’язаною до стелі георгіївською стрічкою.

Коли припинилися постійні обстріли люди, які виїхали в інші регіони або в Росію, почали повертатися додому. Показовий в цьому плані громадський транспорт – тролейбуси та маршрутки переповнені, особливо ввечері, коли містяни повертаються додому з роботи.

Близько 8-ї вечора на зупинці на вулиці Постишева зібралося чимало народу. Раптом вечірню метушню струсанули два гучні вибухи десь поряд, які змусили всіх здригнутися.

«Мамо, тут щось пальнуло, дуже голосно. Тут всі аж на лавці підстрибнули, - стурбовано говорить дівчина поряд з нами в телефонну слухавку. – О боже, в небі щось летить просто над нами…»

Не встигає вона закінчити думку, як всі ми бачимо червону кульку, яка з великою швидкістю пролітає в небі просто у нас над головами, після чого чути третій вибух, і знову тиша, наче нічого й не було. Нарешті під’їжджає 11-й тролейбус, який прямує на інший берег Кальміуса і налякані люди хутко застрибують всередину, боязко вглядаючись у вже майже темне небо.

Тим часом, уламки розірваної в небі ракети падають просто на дах приватного будинку на вулиці Коваля неподалік. На щастя, вдома нікого немає. Згодом сепаратистські ЗМІ повідомлять про буцімто збитий безпілотник.

За кілька днів до цього, 3 жовтня, саме тоді, коли офіційно почалося відведення зброї, вечірній Донецьк також здригнувся від потужного вибуху, який було чути у всіх районах. Що стало його причиною, однак, досі невідомо, дехто говорить про ППО бойовиків, інші припускають, що вибухнули боєприпаси на одному з численних військових складів. Про жертви не повідомлялося.

«Братіш, ти как? Чєм занімаєшся?»

Наша маршрутка Донецьк – Макіївка вже на виїзді з міста на кілька хвилин застрягає у невеликому заторі – явище, яке важко було уявити останні півтора року.
«Знову якийсь п…с з Росії вертається», - обурюється водій. Дійсно, дорогу перекрив патруль місцевої ДАІ, щоб пропустити кортеж з кількох позашляховиків. Як не дивно, репліка водія не викликає в пасажирів негативної реакції, на обличчях в них скорше мовчазне схвалення.

На наступній зупинці в мікроавтобус у буквальному сенсі ввалюються двоє чоловіків у камуфляжній формі та блакитних беретках. Один з них, старший, вусань, має шеврон «Сомалі» на рукаві куртки кольору хакі, його товариш – з кількома шрамами на обличчі та георгіївськими стрічками на погонах. Обидва напідпитку вочевидь вже не перший день.

«Братіш, ти тут как? Куда єдєш? Чєм занімаєшся?» - вусань помічає знайомого ополченця на сидінні біля самих дверей.  Той встає і вони обіймаються, наче старі друзі, а згодом обмінюються номерами телефонів. За кілька зупинок вони виходять, залишаючи за собою шлейф кількаденного перегару.

Рідше зустрічається на дорозі військова техніка, так само не чути гуркоту її постійного пересування вночі. Проте в місті повно людей у камуфляжі зі зброєю, як чоловіків, так і жінок. Вони нічим особливо не вирізняються серед перехожих, прогулюються бульварами й парками, ходять по магазинах та кафе, їздять в тролейбусах і сприймаються як щось звичне й буденне. Чим саме вони зайняті більшість часу, коли немає бойових дій, невідомо. Місцеві кажуть, що хтось переходить в охорону комерційних об’єктів, інші починають пиячити. Дехто ж повертається до нормального життя.

Тим часом, маршрутка їде далі повз віджаті у власників мережеві гіпермаркети, які змінили назви та вивіски й тепер продають товари, завезені з Росії. Так, колишній «Фокстрот» став просто «Фоксом», «Епіцентр» - «Галактикою», з гіпермаркета «Ашан» зняли вивіску і тепер він продовжує працювати без назви, а новим власником, як стверджують джерела в керівних колах т.з. ДНР, є громадянин Абхазії.

Натомість почали відкриватися нові магазини та ресторани. Деякі, щоправда, викликають подив. Наприклад, на бульварі Пушкіна в Донецьку неподалік будівлі т.з. «Будинку уряду», розташованого в захопленій обладміністрації, відкрився магазин буцімто всесвітньо відомого бренду жіночої білизни «Viсtoria Secret», принаймні про це сповіщає вивіска. Продукція ж виглядає дещо сумнівно. А на Набережній Кальміусу, улюбленому місці прогулянок донеччан, з’явився ресторан «Рассєя» з усіма притаманними атрибутами – ведмедями, балалайками та пирогами, які подають на сокирі.

Гривню тут не приймають

В супермаркеті «Караван» в одному з донецьких «спальників» дефіцит олії – полиці, де вона завжди стояла, порожні. Огрядна продавчиня з довгими фарбованими нігтями каже, що останню пляшку продала ще зранку. Коли товар з’явиться знову – вона не знає.

Натомість на прилавки повернулася звична для українського покупця побутова хімія, яка зникла з початком товарної блокади, ініційованої урядом. З червня її замінила російська та білоруська маловідома продукція. Тепер знову можна купити звичні пральні порошки, проте з етикетками турецькою, болгарською або угорською мовами та вдвічі дорожче.

Гривня практично зникла з обігу – нею не можна розрахуватися в більшості крамниць та кафе, на ринку та в громадському транспорті. В супермаркетах прибрали подвійні цінники на товари (раніше ціна вказувалася у гривнях та в рублях), каси для розрахунку в гривні також зникли.  «Львівська майстерня шоколаду», мабуть, одне з небагатьох місць, де досі рахунок приносять в гривнях, проте й тут, за бажанням, можна розрахуватися російською валютою.

Самопроголошена влада нарешті виконала свою ще літню обіцянку «відпустити» рубль. В обмінниках за одну гривню дають 2,60 рублі (раніше співвідношення було 1:2). Із запровадженням плаваючого курсу ціни дещо підвищилися, однак через тиск самопроголошеної влади підприємці скинули їх до попереднього рівня. Проте й зараз більшість базових продуктів харчування тут дорожчі у півтора – два рази, ніж в середньому по Україні.

Всі, хто мають можливість, виїжджають за покупками в Артемівськ, Слов’янськ,  Краматорськ та інші міста на підконтрольній території.

Що далі?

Заледве в Донецьку можна знайти людину, яка б могла чітко сказати, що чекає на місто та «республіку» далі. У місцевих наростає невдоволення чинною верхівкою, проте альтернативу більшість бачить або у повноцінному приєднанні до Росії за кримським сценарієм, або у поверненні Гіркіна та подібних до нього символічних лідерів, які, незважаючи на певну театральність, користувалися щирою довірою населення.

Джерела, близькі до верхівки «республіки», натомість стверджують, що за планом вже навесні 2016 року неконтрольована нині частина Донецької області підніме український прапор та почне поступово реінтегруватися в Україну. Поки що ця думка сприймається суспільством скептично. Проте всі єдині в одному – у будь-який спосіб уникнути відновлення активних боїв.

Тим часом, на парканах та стінах бетонних багатоповерхівок у спальних районах з’являються трафарети тризубів та написи «Слава Україні», нанесені балончиками невідомих патріотів, які перемежовуються прапорами «Новоросії» та нагадуванням про те, що «Донбас ніхто не ставив на коліна».

  /Громадське ТБ, Громадське.Схід