Жовтневий мікрорайон Донецька розташований впритул до села Веселе, де позиції утримують сили АТО. Між ними – менше двох кілометрів, або п’ять хвилин машиною. Через своє розташування цей куточок Куйбишевського району міста увесь час знаходиться під перехресним вогнем.

О 3-й – 4-й дня місцеві жителі, яких тут лишилося небагато, бо більшість виїхали, спускаються у підвали та льохи своїх будинків. В цей час починається обстріл, який часто триває до ранку. Тоді люди виходять назовні, оглядають наслідки ще однієї гарячої ночі та поспіхом роблять свої справи, щоб встигнути спуститися в бомбосховище до настання нового обстрілу.

Володимир та Надія живуть у приватному секторі поблизу ринку, який вигорів до тла під час одного з обстрілів. Їхня вулиця впирається у вулицю Стратонавтів, поряд – руїни донецького аеропорту, Піски, Спартак. Люди продовжують гинути, але за рік місцеві звикли до такого життя, яке тримається на нитці.

«Головне – сім’ю сховати. Хоча б від осколків. Хоча в мене льох такий, що як снаряд влучить – всі накриються там. А сам вже – як-небудь. Мені не страшно померти. Не смерть страшна. Шкода, що я не маю, чим відповісти…» - розповідає про своє життя Володимир, він мешкає тут з дружиною і сином. Ця сім’я – одна з тих, кому немає куди поїхати і якій ніхто не допоміг.

/ відео Громадське.Схід

Поділитись: