ДРУЖИНА: 5 випадкових історій жінок в армії — Hromadske.doc
Документальний проект «Дружина» – це 5 випадкових історій жінок в українській армії, яких журналіст Громадського Богдан Кутєпов зустрів у війську під час поїздки на Донбас
«Валькірія». Історія росіянки, яка воює за Україну
Історія громадянки Росії, яка прийняла присягу на вірність українському народові. «Валькірія» воює за Україну, щоб спокутувати провину своєї країни і довести, що не всі росіяни однакові.
Юлія Толопа. Позивний «Валькірія». Служить за контрактом в ЗСУ: оператор безпілотника в батальйоні «Донбас-Україна». Валькірія обурена правилом, яке діє на військовому полігоні — жінка не може жити в наметі з чоловіками, якщо вона не в шлюбі з одним із них. Юлія проти розподілу за статевими ознаками в армії.
6 грудня – в День збройних сил України – Валькірія прийняла присягу на вірність українському народові, залишаючись громадянкою Росії. Третій рік намагається отримати громадянство України. Найбільше боїться іспиту на знання української мови.
У 2014 Юлія воювала стрілком у батальйоні «Айдар». Вона знає, що це не громадянський конфлікт на Донбасі. Це російсько-українська війна.
Магістр історії, юдаїстка, випускниця Могилянки, волонтерка.
Заснувала Центр підтримки аеророзвідки. Центр навчає керувати БПЛА та постачає армії коптери. Гроші на коптери дають громадяни.
Берлінська виступила з гострою промовою в ефірі політичного шоу. Цей виступ подивилися також сотні тисяч користувачів соцмереж. Після ефіру Центр отримав понад 140 тисяч гривень допомоги за 5 днів. Внески – від кількох гривень до тисячі доларів. На ці гроші Марія купила нову техніку і везе її військовим. Вона ретельно обирає, кому везти коптери в першу чергу. Передає лише тим, хто вміє або вчиться керувати БПЛА.
Українська аеророзвідка – в зародковому стані. Армії потрібно багато безпілотників, навіть таких побутових. Цей коптер вдесятеро дешевший від професійних військових БПЛА. Ефективна дальність польоту – 4 км. Взимку батареї швидко розряджаються. Але й він може рятувати життя.
У 2016-му батько Марії прийшов у військкомат добровольцем
Викладача історії та літератури з двома освітами відмовилися брати через вік – 58 років. Довелося втручатися Марії. Тепер Сергій Берлінський служить в зоні АТО заступником командира бригади з психологічного забезпечення...
Цього разу коптери і планшети отримали 24-та та 45-та бригади
А також батальйон «Донбас-Україна». Марія повертається в Київ, щоб знову збирати гроші на #оконебесне. До кінця року вона привезе армії ще три безпілотники.
Орися Кіт – санінструктор з Новояворівська, Львівщина. Колишня акушерка у львівському пологовому будинку. Також працювала в сільській лікарні. Медицину покинула через тотальну корупцію.
На контракті в збройних силах з листопада 2016. Впевнена, що присутність жінок у війську психологічно потрібна чоловікам. Орисиній доньці 12 років, вона хоче бути військовим перекладачем.
Катерина Ханас – радіотелефоністка з Яворова, Львівщина. «Радистка Кет» у минулому вчителька музики в музичній школі. Четверо дітей. Син служить у реактивному дивізіоні. Сестра Катерини також у війську на контракті.
Морально довго готувала себе до служби. Але зізнається, що це не допомогло: в армії важко.
Історія медсестри, яка стала розвідницею, вибралася з Іловайського котла, пережила поранення уламком танкового снаряду в голову і підписала контракт в армії, жертвуючи вихованням власних дітей.
Людмила Калініна – медсестра з Павлограда: «У нас очень много россиян. Ну раз вам не нравится – ну вернитесь в Пермь. Уедьте в Комсомольск-на-Амур, уедьте в свою Москву».
У 2014 поїхала допомагати в добробат на кілька тижнів і залишилась донині. Пережила тяжкі бої за Спартак, Авдіївку, Піски, Мар’їнку. Брала участь у звільненні Попасної та Лисичанська. Була тяжко поранена в Іловайському котлі. Уламок танкового снаряду пробив череп і застряг на 2 см. Калініна дивом потрапила в полон до російських десантників, бо полонених із добровольчих батальйонів передавали терористам «ДНР», які над ними жорстоко знущалися. Через півтори доби Червоний хрест евакуював її в Дніпро.
Калініна виконує обов’язки прес-офіцера батальйону «Донбас – Україна». Батальйон у п’ятірці найбільш бойових підрозділів АТО. Людмила скептично оцінює роль деяких жінок в армії. Але переймається проблемами тих, хто служить свідомо. Нормальних побутових умов потребують однаково жінки й чоловіки. На війні немає поділу на чоловіків і жінок. На війні ти – або хороший солдат, або поганий солдат.
Батько Людмили живе в Дніпрі, але підтримує Росію. Мама Людмили виховує двох її дітей. Розлука з власними дітьми – ціна, яку жінка платить за службу Україні. Йти з війська Людмила Калініна не планує. Навчання на полігоні завершені. Батальйон повертається на війну.
Як ти підеш на війну?
У тебе ж борги і кредити!
У тебе дружина і діти!
Як ти підеш на війну?
Як ти попреш у бій?
У тебе ж задишка і нирки!
У тебе живіт і печінка!
Як ти попреш у бій?
Як ти будеш вбивати?
Ти ж врізать не вмієш в рожу!
Ти муху вбити не можеш!
Як ти будеш вбивати?
Як ти будеш вмирати?
Ти ж силою духа кволий!
Ти в бога не вірив ніколи!
Як ти будеш вмирати?
Так я піду на війну.
Бо є в світі інші кредити,
Бо в мене жінка і діти.
Так я піду на війну.
Так я попру у бій.
Бо м’язи пора розім’яти,
Бо треба живіт зігнати.
Так я попру у бій.
Так я буду вбивати.
Бо бачив я їхні рожі,
Це муху я вбити не можу.
Так я буду вбивати.
А вмирати я не збираюся,
Бо в мене борги і кредити,
Бо в мене дружина і діти,
Бо в мене задишка і нирки,
Бо в мене живіт і печінка,
Бо врізать не вмію в рожу,
Бо муху вбити не можу,
А Бог – то моя Україна,
Тож бережи мене, Боже!..
Вірш Артема Полежаки. Виконують Марія Берлінська і Богдан Кутєпов.
- Поділитися: