ENRU

Чи є майбутнє у кіноклубів? — інтерв’ю з британським експертом артхаузного кіно

Артхаусному, документальному кіно і авторській анімації важко потрапити на великі екрани кінотеатрів, хоча такі стрічки збирають повні зали під час кінофестивалів. Кіноклуби — це можливість донести фільми, які мають мистецьку й соціальну цінність, до ширшої аудиторії. Комунікація та просвіта є важливими складовими кіноклубного руху — синефіли створюють вибагливішу аудиторію, а хтось із середовища шанувальників кіно згодом стає професіоналом кіноіндустрії.

В Україні кіноклуби організовували ще з радянських часів. Переважно це були студентські зібрання. Нині лише в Києві існують кількадесят незалежних клубів, що показують авторське кіно та кінокласику.

Під час тренінгу для українських учасників кіноклубного руху, організованого Британською Радою і компанією «Артхаустрафік» у Києві, Громадське зустрілося з експертом артхаусного прокату, представником організації Independent Cinema Office Дунканом Карсоном.

Ми поговорили про особливості артхаусного прокату, розвиток кіноклубної мережі та проблему піратських ресурсів.

У кожній країні існує традиція артхаусного кіно та власні підходи до того, як зробити його доступнішим для глядачів. Як доступ до артхаусного кіно спростили, наприклад, у Британії?

У Британії ми переймаємося наявністю правильних місць, де можна було б демонструвати такі стрічки. Велика кількість кінозалів Multiplex зовсім не свідчить про збільшення кількості людей, які дивляться фільми різного жанру та якості. Наскільки я знаю, там переважно демонструють голлівудські фільми.

Отже, насамперед ми працюємо над створенням місць, де люди могли б дивитися фільми, замислюватися над питаннями, які в них виникають, духовно збагачуватися, дивитися «інше» кіно. Таким чином, ми, Independent Cinema Office, працюємо як над вирішенням цього питання, так і над поширенням важливих фільмів, які інакше люди не подивилися б.

Ви маєте на увазі кіноклуби, кінофестивалі?

І те, й інше. Кінофестивалі — чудова нагода створити галас довкола фільмів, які б в іншому разі залишилися нішевими, надати розголосу фільмам з різних країн, які мають різні послання.

Кіноклуби протягом останніх років дедалі популярніші, на мою думку, це впливає на аудиторію. З розвитком технологій стало простіше проводити кінопокази. Це перетворилося на справжній рух, а надто в сільських районах, де раніше люди не мали доступу до фільмів. Але й загалом з’явився доступ до фільмів завдяки телебаченню, стрімінговим компаніям.

Передусім змінилося усвідомлення цінності походів у кіно. Я вважаю, що кількість людей, які відвідують кінотеатри, з часом лише зростатиме. Для людей важливо збиратися, проводити час разом. Таку можливість дають саме спільні походи в кіно.

Волонтери видають гостям програмні буклети перед початком кінопоказів на Міжнародному фестивалі кіно та урбаністики «86», Славутич, Чернігівська область, 6 травня 2016 року. Від 2014 року фестиваль «86» щорічно відбувається в місті Славутич, у 50 кілометрах від Чорнобиля. Місто побудоване спеціально для переселення родин, якім довелося виїхати із зони відчуження після аварії на ЧАЕС Фото: EPA/ROMAN PILIPEYГлядачі під час перегляду фільму на Міжнародному фестивалі кіно та урбаністики «86», Славутич, Чернігівська область, 09 травня 2016 року Фото: EPA/ROMAN PILIPEY

Водночас культура кінофестивалів розвивається, а їхня кількість по всьому світу зростає. Проте кіноклуби — це дешевший варіант поширювати фільми, а надто артхаусного кіно. Як до цього може долучитися влада? В який спосіб вона може популяризувати таке кіно?

Одна з ключових речей, яку я усвідомив під час спілкування з представниками українських кіноклубів протягом останніх кількох днів, — наскільки віддано вони працюють і скільки зусиль доклали, щоб збільшити аудиторію, зокрема завдяки підтримці British Council, наприклад, у випадку з фестивалем документального кіно Docudays.

В Україні багато піратського контенту. Чимало представників кіноклубів нарікають, що отримати легальний доступ до фільмів складно

Важливо, щоб завдяки кіноклубам отримували доступ до фільмів ті глядачі, які інакше не мали б його взагалі. Це гарний спосіб збільшити аудиторію. Владі, на мою думку, слід подумати, як зробити, щоб кіноклуби працювали на регулярній основі, почали заробляти гроші, щоб кіноіндустрія розвивалася й люди відчували, що можуть зробити внесок у цей процес, відчували, що дух кіно живий.

Яким є ідеальний підхід до поширення артхаусного кіно, документальних фільмів?

Бездоганної формули немає. Як писав Вільям Голдман у Голлівуді «ніхто нічого не знає». І це правда. Від себе можу додати, вам слід чітко розуміти аудиторію фільму. Інтерес до іноземного кіно надзвичайно високий, але немає чіткого розуміння, яка його аудиторія. Навіть у випадку з більш експериментальним кіно, необхідно розуміти, яких людей воно може зацікавити.

Це ключове завдання, інакше люди надаватимуть перевагу пересічним фільмам, фільмам зі звичною для них ідеєю, на жаль. Отже, слід чітко розуміти, хто ваша аудиторія, як з нею комунікувати, а також як зробити так, щоб люди обирали вас, а не інший розважальний контент.

Не знаю, наскільки ви обізнані із ситуацією у сфері кіно в Україні, але серед кінофанів дуже популярні стрімінгові платформи з піратським контентом. Це, звісно, порушує авторські права, але інших способів переглянути деякі фільми немає — вони доступні лише на цих платформах. Що ви про це думаєте? Як вирішити цю ситуацію?

Я знаю напевне, що ситуація в Україні та Британії кардинально різна. Справді, в Україні багато піратського контенту. Чимало представників кіноклубів, з якими я спілкувався, нарікають, що отримати легальний доступ до фільмів складно. Я порадив би створити організацію, щоб люди, які, можливо, вважають, що в прокаті в Україні певний фільм не окупиться, побачили потенціал, і зрозуміли, що аудиторія є.

Netflix відкриває багато можливостей. Але походи в кіно — це щось абсолютно інше

Кіноклуби формують аудиторію та смаки. З роками цей вплив зростає. Так, вони можуть удаватися до не зовсім легальних шляхів, але з часом варто переходити виключно на легальні методи, ліцензії, і розуміти, що робота людей, які працюють у цій сфері, має окупатися.

Ми завжди уявляємо собі якогось голлівудського магната, який має безліч грошей, але насправді неймовірно багато людей роблять власний внесок у розвиток кіноіндустрії і сприяють її зростанню, створенню умов, щоб люди могли заробляти в ній гроші.

Прем'єра фільму режисера Остапа Костюка «Жива ватра» в кінотеатрі «Жовтень», Київ, 29 вересня 2016 року. «Жива ватра» — мистецький документальний фільм про життя вівчарів українських Карпат та долю традиційного ремесла на тлі сучасних змін, який став підсумком 10-річного дослідження режисером гуцульскої культури Фото: Вальдемар Горлушко/УНІАН

З появою стрімінгової компанії Netflix багато хто твердить, що вона несе загрозу артхаусному кіно та документальним  стрічкам. Чи ви поділяєте цю думку?

Протягом останніх декількох років Британія була неабияк занепокоєна з цього приводу. Netflix має стільки фільмів, якими ми б хотіли поділитися та показати в кіно, але через те, що вони отримують ексклюзивні права на трансляцію, ми цього зробити не можемо.

З другого боку, нас це бентежить меншою мірою, адже ми дійсно цінуємо, що люди можуть провести час разом, отримати колективний досвід від перегляду фільму. Це не змінюється з 1895 року, відколи з'явився перший кінотеатр. Для людей важливо проводити час разом, ділитись ідеями, досвідом.

Для людей кіно — це насамперед емоції, а не режисер, який його зняв

Netflix — це одна річ, похід в кінотеатр щось зовсім інше. Кінотеатр — це щось незамінне. Дійсно, велися розмови про занепад кінотеатрів, про витіснення їх телебаченням, касетами VHS та платформою Netflix. Це гарна нагода сконцентруватися на іншому та усвідомити цінність походів у кіно.

Netflix відкриває багато можливостей. Я зазвичай вмикаю його ввечері після напруженого дня. Але походи в кіно — це щось абсолютно інше: ви занурюєтеся в кіно повністю, переживаєте певні емоції, ділитеся досвідом та ідеями з іншими людьми. Напевно, якими б не були умови, кінотеатри ніколи нікуди не зникнуть.

Які ваші прогнози для галузі артхаусного кіно? Чи воно розвиватиметься? Як його популяризувати та робити доступним для глядачів?

Я переконаний, артхаусне кіно існуватиме, доки на нього буде попит. Прикро, але в Британії протягом останніх кількох років інтерес до іноземного кіно впав. Проте для нас кожен фільм — це нагода звернути увагу людей на дещо дійсно цінне. Кіно має стати віддзеркаленням переживань людей. Для людей кіно — це насамперед емоції, а не режисер, який його зняв, або приз, який він отримав на Каннському кінофестивалі. Саме емоції обговорюють після перегляду.

Зазвичай, після перегляду не обговорюють режисерську майстерність, не занурюються глибоко в деталі, важливіші емоції, щоб було над чим поміркувати. Саме на цьому глядачам і слід концентруватися під час перегляду кінострічок.

/авторка Марія Романенко, переклад Ольга Кучмагра