Дитяча пам’ять: згадки і мрії маленьких переселенців

Тихон, Злата, Савелій та Арсеній разом із мамою переїхали з Жовтневого району у жовтні 2014 року до іншого, більш безпечного району Донецька.

Старші – Злата і Тихон, ще пам’ятають свій «блакитний будиночок» і ліжечка, школу та іграшки, улюблені книжки Тихона його мама забирала вже після переїзду. Але майже всі речі так і залишились у Жовтневому: коли сім’ю забирали волонтери, замок на брамі заклинило – перелізали через пліт.

«Вже було неможливо терпіти. Я тільки кажу їм – «Діти!», коли починались обстріли, і вони одразу ховались. А іншим разом і самі розуміли, що треба бігти», – розповідає мати-одиначка Леся.

Квартиру в безпечнішому районі їй знайшли знайомі. До власного будинку навіть зараз повернутись неможливо, каже жінка. Хоча її діти добре пам’ятають дім, згадуючи про нього лише в теперішньому часі, але впевнені, що більше там не житимуть. Бо там бахають і небезпечно, пояснює старший Тихон. Там миші прийшли – так пояснює Злата.

Мрія повернутись додому для них майже нереальна, тому Злата бажає мати коня, а Тихон – робота, що допоможе носити важкі речі, каже хлопець. Його родині, як і багатьом дончанам, допомагають волонтери з «Відповідальних громадян».

Ці та інші діти намалювали волонтерам на знак подяки малюнки – з часом їх стало забагато. Тоді волонтери жартома провели «кастинг» найкращих і надрукували на футболках. Потім вирішили продати їх і виручені гроші витратити на потреби інших дітей.

/Громадське.СХІД