Народний депутат від фракції «Партія регіонів» Володимир Струк виступає під час проросійського мітингу під гаслом «Ні кроку назад» біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Луганську, в середу, 5 березня 2014 року
Фото:

УНІАН/Артем Брюханов

У 2014-му тодішній народний депутат від «Партії регіонів» Володимир Струк виступав на мітингах прихильників «ЛНР». Є відеозаписи, на яких він обіцяє донести до Верховної Ради вимоги протестувальників (які періодично перекрикують його скандуваннями «ре-фу-рен-дум» і «Ро-сі-я»). Його підозрювали в організації «референдуму» і створенні бандформувань, проте жодна справа так і не була доведена до суду. Рік тому Струк спробував повернутися в політичне життя, балотувався до Верховної Ради, однак програв на мажоритарному окрузі. А у 2020-му його обрали мером 23-тисячної Кремінської ОТГ, що на Луганщині.

Рік тому hromadske вдалося записати інтерв'ю зі Струком, який вкрай неохоче спілкується з журналістами. Однак тоді ця розмова не була опублікована.

Зараз ви багато говорите про те, що потрібно зупинити війну. У 2014 році ви говорили, що найголовніше — зберегти мир. Чому тоді не вийшло?

Перша причина — те, що ми залишилися без президента, якого обирав народ. Ми вірили у свого президента і спостерігали, як все це відбувалося. Ми не думали, що прокинемося в один прекрасний день, а його не буде. Для нас це був біль, для нас це була біда. І всі, хто за нього віддали голоси, відчули себе обдуреними.

Якби він залишився на місці, повірте мені, все було б по-іншому. Не було б конфлікту, ми б сьогодні жили в мирі. Відбулися б демократичні вибори, і все стало на свої місця.

Як ви оцінюєте роль Росії в цьому конфлікті?

(пауза) Це теж дуже велике питання. Коли потрібно було допомагати жителям Луганська, Донецька — то наш український уряд не зробив жодного кроку. Не допоміг. А людей залишили напризволяще.

Хто хотів виїхати — приїжджав сюди (на підконтрольну територію — ред.), але тут не було житла, не було абсолютно нічого. Ніхто й копійкою не допоміг, не фінансував. Не дали людям житла, не дали місця для розміщення. А якщо і дали, то за деякий час просто вигнали. Це складне і болюче питання.

По-різному називають цю війну — і громадянською, і російсько-українською. Як ви визначаєте цей конфлікт?

Я знаю людину, у якої загинув син там і тут. Мама перебуває на одному боці, тато — на іншому. Скажіть, що це за конфлікт? Рідні брати воюють між собою. Гинуть діти. Кому ця війна сьогодні потрібна? І ми знаємо, куди потрібно рухатися, щоб її закінчити.

Жінка плаче під час церемонії прощання з людьми, загиблими 22 січня 2015 року внаслідок артилерійського обстрілу тролейбуса в контрольованому проросійськими бойовиками місті Донецьку, Україна, 22 січня 2020 року
Фото:

EPA/DAVE MUSTAINE

Як можна закінчити цю війну?

Конфлікт затяжний. Треба починати з малого — з того, що виконати домовленості, які були підписані в Мінську. Хоча б обміняти полонених всіх на всіх, розвести війська з одного і з іншого боку. А потім сісти за стіл переговорів і домовлятися.

Чим це відрізняється від того, що пропонує президент Зеленський?

Поки ми нічого не бачимо. Він пропонував обмін полоненими, але я поки не бачу нічого. Ми цього чекаємо — завтра будемо чекати, через місяць будемо чекати. Скільки треба чекати? Може, хтось ще повинен брати участь в переговорному процесі? Щоб зупинити цей конфлікт.

Виконуймо Мінські домовленості, під якими підписався колишній президент Петро Порошенко. Підписалися? Виконуйте! Навіщо потрібно було підписувати — Європі, Україні...

... Росії.

(Пауза) Я не знаю, я її підпису там не бачив.

Зурабов підписував (посол РФ в Україні — ред.).

Я не депутат вже Верховної Ради, я бачу, як і ви, з преси. Для мене це боляче! Нас просто розірвали по-живому. Ми стікаємо сьогодні кров'ю. І де цей лікар, який може зашити наші рани? Але з Божою поміччю ми подолаємо всі труднощі і тяготи, які звалилися на нашу рідну неньку Україну.

Про вас багато всього можна почути. Розкажіть, що ви робили в Луганську в лютому, березні, квітні і травні 2014 року.

Я працював депутатом Верховної Ради, виконував свої обов'язки. Не залишив ні на мить своїх виборців. Я був поруч з ними.

Вони були кинуті, і я возив туди харчові продукти. Мене пропускали по Бахмутському шляху — особисто я возив харчі в селище Ювілейне. Вранці люди приходили, отримували соняшникову олію, крупи. Тому що ніхто більше цього не робив, а я робив! Я не дуже багата людина, але я робив все, щоб мої жителі, мої виборці могли отримати хоча б найнеобхідніше — їжу.

Те, що я возив дітей, — так, це теж було. Мене сьогодні запитують, чому я їх вивозив в Російську Федерацію, в Крим. А куди потрібно було везти? Я вивозив туди, де було місце і де я міг їх розмістити. Я це робив. І я вивіз понад тисячу дітей, щоб вони не бачили вибухів, бомбувань. Ви навіть не уявляєте — коли діти перебувають у Криму, летить вертоліт і вони падають вниз, чіпляються за ноги. І сьогодні мене хочуть в чомусь викрити. Я робив свою роботу як депутат.

Я заходив і на Майдан. Про що вони говорили, чого вони хочуть, для чого вони зібралися. Є одна зйомка, де мене роздягають, крадуть у мене окуляри. Я один, а їх там двісті осіб!

Я повинен був дізнатися, чому і навіщо, що відбувається. Ми прокинулися і не знали. Те, що мене фотографували поруч з прапорами... Я прапор не тримав. Я був там, де були люди.

Ви сказали про гуманітарну частини вашої діяльності, але всіх цікавить політична. Контактували ви тоді з Болотовим і Царьовим?

Болотова я вперше побачив в міській раді. Я був депутатом Верховної Ради. Внизу перебувала наша міліція, а на другому поверсі — Болотов. Я його там побачив, коли він виступав і розповідав, що він хоче зробити.

Але я що — не повинен був туди йти, повинен був боятися? Це приміщення, де раніше проводилися сесії міської ради, і я там був як депутат Верховної Ради.

5 травня в приміщенні міської ради обговорювали проведення «референдуму» та непроведення президентських виборів. За словами журналіста Андрія Діхтяренка, ви теж там були. Розкажіть, яку позицію ви займали.

Я і зараз займаю таку позицію, що ми повинні жити в мирі, що ми повинні слухати і схід, і південь. Треба слухати сьогодні їх усіх, а ми не слухаємо, а потім запитуємо, чому все так відбувається. Та тому що ви руку допомоги не протягнули, коли трапилася біда. Ви кинули своїх людей, своїх виборців. Уряд кинув. Просто відрахував голоси — скільки нам потрібно для того, щоб ми могли перемогти на виборах — ось і відрізали шматок території. А сьогодні на когось хочуть перекласти відповідальність.

Ви були проти «референдуму»? Як громадянин, як депутат Верховної Ради.

Я взагалі цим не займався!

Коли я виступав, я завжди говорив, що Україна повинна бути єдина і неподільна. А те, що ярлики вішають — це справа така. А якби і сьогодні щось таке відбувалося, то я був би зі своєю громадою. Я виконував свою роль, депутатську роль.

І коли люди говорили, що у них немає води... Слава тобі, господи, що ми там побудували питні бювети! Я возив туди дизельні генератори, насоси, труби. А хто повезе через лінію розмежування, по Бахмутці, коли стріляють? А я возив.

Чи правда, що ви поставляли генератори та інші речі на перші сепаратистські мітинги?

Це все брехня! Покажіть хоч одну зйомку, де це було. Якби це було, я б, напевно, тут не перебував.

А те, що розповідають, що я там готував їжу... Так, я там готував завжди на свята куліш. Я влаштовував свята. Ми жили дуже дружно і дуже добре.

Кажуть, що ви розпорядилися побудувати блокпост на виїзді з Ювілейного.

Це дурниці. У той час я перебував з дітьми в Криму, я його фізично не міг побудувати. І коли я приїхав, він вже там стояв.

У травні 2014-го місцеве телебачення розповідало, що ви створювали загони самооборони з-поміж ветеранів Афганістану.

Все життя, скільки я там перебував, був депутатом міської ради, двічі був селищним головою, був депутатом міської ради, я завжди підтримував стосунки з афганцями, з чорнобильцями, з тими, хто служив на Кубі, в Чехії.

Коли були свята, я завжди їх збирав. Завжди на День виведення військ з Афганістану ми замовляли їм медальки ювілейні та вручали. Ми давали їм квартири. Якщо хтось із них взяв зброю, то яке я до цього маю відношення?

Так, я вручав їм медальки, так, я допомагав. Але багато хто з них не мають ніякого відношення до конфлікту. Багато брали зброю. Я навіть не знаю їхніх прізвищ, не знаю, хто вони, що вони.

Проти вас відкриті дві кримінальні справи. Розкажіть, у чому вас звинувачують.

Мене звинувачують в чому — і в сепаратизмі, і в створенні бандформувань, як вони кажуть.

Що таке сепаратизм? Це люди, які беруть зброю і хочуть забрати частину території. А там 7 мільйонів осіб. Це що — 7 мільйонів сепаратистів? Це люди, які хочуть війни? Ці люди хочуть, щоб їхні діти ходили на фронт? Ні, звичайно.

Мені потрібно було просто не їздити туди? Сховатися? Я цього не робив. І не тільки харчі возив — дизельне паливо. Я робив. Я туди приїжджав.

Чому за чотири-п'ять років ці кримінальні справи не були ні передані в суд, ні закриті?

Це добре, що у нас ще є слідчі, які бачать ситуацію: кримінал чи не кримінал, є там сепаратизм чи ні.

Мене раніше викликали мало не щодня на допит — і в СБУ, і в міліцію, і в прокуратуру. І не тільки в Києві, а й в Кремінній, і в Сєвєродонецьку. Ви уявляєте, яка це моральне навантаження?

Розкажіть, коли ви в останній раз були на непідконтрольній території.

У мене помер тесть, і я поїхав ховати його.

Коли це було?

У 2016 році.

Ви говорили, що з України виїхали 10 мільйонів осіб, і потрібно робити так, щоб люди не виїжджали. Однак пишуть, що ваша дочка живе в Америці. Прокоментуйте.

Я б і сам хотів жити в Америці (посміхається). У мене дуже багато знайомих там живуть, там живе мій вихованець, боксер, чемпіон світу, бронзовий призер Олімпійських ігор В'ячеслав Глазков.

А те, що говорять, що моя дочка там живе... По-перше, вони вже дорослі діти. Вона давно заміжня. І якщо вона дружить з моїм другом, з його дружиною, то чому б і ні. Вона приїжджає туди в гості, і я дуже щасливий, що вони дружать з дружиною В'ячеслава. А сказали, що там живе. Як батько я вам заявляю, що це неправда.

Де живе? В Києві?

Так, живе в Києві, приїжджає сюди до мене і в Сєвєродонецьк, і в Кремінну. Не часто, але приїжджає. А я тут живу.

Ви роздаєте виборцям окуляри. Багато хто називає це підкупом.

Я не займаюся роздачею окулярів і ніколи не займався. Фонд існує вже упродовж п'яти років. Якщо людині замінили серцевий клапан і врятували життя — це підкуп чи ні? Хочете, дам вам номери телефонів вчителя, лікаря, шахтаря, яким ми зробили операції? І все це ще до виборів відбувалося. І що це? Підкуп?

Сьогодні люди п'ють воду з бюветів у Білокуракиному, в Троїцькому, у Сватовому, в Старобільську, в Кремінній. Це було до виборів. Це підкуп чи ні? Цим питанням займався фонд.

Якщо порятунок життя — це підкуп, то про що можна говорити?

Чи пам'ятаєте ви, скільки окулярів роздав ваш фонд?

Я не знаю. Німецька компанія вже протягом п'яти років цим займається — відновлюють людям зір. Цим займається фонд.

Ви сьогодні сказали, що ви небагата людина, але фонд вкладає гроші в досить затратні проєкти. Розкажіть про джерела фінансування.

Ви знаєте, що таке гранти? Ми сьогодні проходили: один будинок утеплений, у другого замінено покрівлю, стоїть дахова мінікотельня, в іншого — індивідуальне опалення. Це все гранти — пишете пропозиції, розглядається ваше питання. Але ви повинні чітко розуміти, чого ви хочете. Якщо ви зробите обгрунтування, покажете кошторисну вартість, зробите експертизу.

А не так, що гроші отримали — і втекли. Як у Сватовому було — дали німці гроші на міст, і його вже рік ремонтують. Гроші взяли і втекли.

Якби у 2014 році ви знали, як все буде надалі, ви б робили щось інакше?

Я б президента не випустив. Я б його залишив тут. І, напевно, не було б у нас цієї війни.

Поділитись: