Світ / Європа

Гнів «жовтих жилетів»: 7 речей, які пояснюють протести у Франції

Світ/Європа/Гнів «жовтих жилетів»: 7 речей, які пояснюють протести у Франції
Зберегти
Вигляд
lead
4 грудня французький уряд, який спочатку не йшов на поступки протестувальникам, нарешті вирішив поступитися. Прем’єр Едуар Філіпп оголосив про плани накласти мораторій на підвищення податку на бензин та дизель. Однак чимало людей, які виходили на вулиці, заявили, що цього недостатньо.

Франція вже декілька тижнів переживає наймасштабніші за останні десятиліття протести. Почалися вони проти підвищення цін на пальне, але згодом переросли в антиурядові виступи: протестувальників не задовольняє соціальна політика президента Макрона та його уряду на чолі з прем’єром Едуаром Філіппом.

Кадри заворушень на паризьких вулицях транслюють новинні агентства, а кадри понівеченої Тріумфальної Арки облетіли увесь світ. Протестувальники підпалюють машини, б’ють вітрини магазинів та вступають у відкриті протистояння з поліцією.

4 грудня французький уряд, який спочатку не йшов на поступки протестувальникам, нарешті вирішив поступитися. Прем’єр Едуар Філіпп оголосив про плани накласти мораторій на підвищення податку на бензин та дизель. Однак чимало людей, які виходили на вулиці, заявили, що цього недостатньо.

Які причини протестів, та чим вони можуть завершитися — в матеріалі Громадського.

Французькі протести і український Майдан: радше несхожі, ніж схожі

Українці добре пам’ятають той момент, коли 1 грудня 2013 року масово вийшли на вулиці під час Євромайдану після того, як міліція за президентства Януковича побила студентів. Це стало точкою неповернення.

1 грудня 2018 року тисячі французів також готувалися вийти на вулиці. Але не для того, щоби сказати «ні» насильству від держави. Протести «жовтих жилетів» на той час тривали кілька тижнів, а уряд Макрона чітко тримався своєї лінії та рішуче заявляв, що не поступиться. Саме тоді протест став насильницьким. Деякі люди їхали з провінції з чітким наміром битися із поліцією.

«1 грудня багато середньостатистичних французів з провінції, чоловіків віком 30-40 років, які мають сім’ї, їхали в Париж. Їхали свідомо, з наміром зіткнутися з поліцією. Вони були екіпіровані краще, ніж у нас на Майдані, і вони давали інтерв’ю, говорили «Ми хочемо побитися з поліцією, хочемо помірятися силами». Всі були шоковані, з яким напором сотні протестувальників атакували поліцію», — говорить Громадському Володимир Посельський, віце-президент французької асоціації «Україна в Європі» та викладач Національного інституту східних мов і цивілізацій (INALCO) у Парижі.   

Українці пам’ятають: Майдан був рухом проти державного авторитаризму. Французьких протестувальників мотивує протилежне: більшість із них обурені не «силою» держави, а її «слабкістю». Зокрема, велику кількість громадян обурює позиція президента Макрона щодо ролі держави в житті суспільства.

«Макрон прийшов до влади, прагнучи змінювати глобальну парадигму ставлення до держави. Від уявлення про те, що держава піклується про нас, він пропонує рухатися до підходу «подбай про себе сам», — розповідає Володимир Посельський.

Але багато хто у французькому суспільстві сприймає це як «зневагу до простих людей», — додає він.

Протест викликає саме спроба Макрона послабити вплив держави на життя громадян, зокрема роль «держави-опікунки» (Etat-Providence), характерної для Франції після Другої світової війни. Через цей поворот велика частина людей відчувають себе незахищеними.

Поліція застосувала водомети проти мітингувальників у центрі Парижа, Франція, 1 грудня 2018 року   

EPA-EFE/YOAN VALAT

Податки: барометр справедливості

Протести почалися саме через ініціативу підвищення податків. Її можна було очікувати з «лівого» політичного флангу — тим більше, що метою підвищення був швидший перехід до екологічних джерел енергії.

Однак вірус недовіри до державних інституцій, такий знайомий українцям, поширений також і у Франції. Люди все менше розуміють роботи складних державних механізмів — і все більше прагнуть простих та емоційних пояснень.

Один приклад: у Франції багато хто скаржиться на розмаїття податків, але найбільше скаржаться найбідніші громадяни, які отримують соціальну допомогу, тобто живуть за рахунок податків, які сплачують інші.

Макрона нерідко звинувачують у закритті лікарень чи судів у провінційних містечках, які були ключовими для добробуту, здоров’я та правосуддя. Критики політики президента також вказують на стрімке збільшення тих, хто не має грошей на харчі — і змушений харчуватися в установах «Червоного хреста» чи інших благодійних організацій.

Водночас найбіднішим здається (і в дечому вони мають рацію), що відбувається скорочення державної інфраструктури, що ставить їх під удар — натомість заможніші класи почуваються дедалі ліпше.

Протестують найменш захищені; але підтримує більшість населення

Протестують, відповідно, найбідніші.

«Затримання після заворушень 1 грудня показали, що люди, які чинили насильство, були маргіналами, мешканцями невеликих міст та передмість. Серед них були представники вільних професій та власники невеликих компаній», — пояснює Громадському Матьє Радубе, французький журналіст та політолог, який вивчає політичну та соціальну ідентичність.

«Ми бачимо суміш анархістів із ультраправими, а також чимало пересічних людей, для яких цей протест є першим подібним досвідом», — додає він.

Велику роль у протестах також відіграють ультраліві, зокрема, представники «Нескореної Франції» Меланшона. (Нагадаємо, і ультраправі, і ультраліві у Франції виступають проти Європейського Союзу та симпатизують Путіну)

Утім, якщо чинять протести часто радикали, підтримують їх ширші верстви населення.

Опитування, проведене 15-16 листопада, засвідчило, що 74% французів вважали протести «виправданими», з них 46% — «абсолютно виправданими». Водночас лише 15% були готові особисто взяти участь у протесті.

Підтримка навіть виросла після першої хвилі демонстрацій. 27-28 листопада вже 84% громадян вважали протести виправданими, а 53% — абсолютно виправданими.

Водночас, 85% опитаних не підтримують насильство, тоді як 15% вважають його прийнятним.

Протестувальники підпалили автомобіль під час зіткнень із поліцією на Єлисейських полях біля Триумфальної арки у Парижі, Франція, 1 грудня 2018 року    

EPA-EFE/YOAN VALAT

Французький парадокс: протести «знизу» проти руху «знизу» 

Для розуміння причин протестів важливо пам’ятати, з якими гаслами до влади у Франції прийшов Макрон. Він мав імідж молодого політика, що йде до влади, оминаючи «традиційні» партійні системи. Він уникав «системних» сил — правоцентристів «Республіканців» чи лівоцентристів Соціалістичної партії. Але також уникав радикальної опозиції цим центристським силам («ультраправого» Національного фронту та ультралівої «Нескореної Франції»).

Натомість Макрон створив рух «знизу» — En marche («Йдемо вперед»), сама назва якого чітко давала зрозуміти: йдеться не про законсервовану «партію», а про динамічний рух, який йде знизу та враховує інтересів «простих людей». Макронівський рух і справді був буревієм, що приніс чимало позитиву до французької політики, але містив і деструктивний чинник: він зруйнував наявну помірковану політичну систему у Франції.

«Макрон, обраний на хвилі народного піднесення, зазнає чималого тиску всередині Франції. […] Усі старі політичні сили, які перебувають у жалюгідному стані, не можуть йому пробачити того, що вони втратили свої позиції. Усередині багатьох партій відбулися розколи, а деякі з них, наприклад, соціалісти, взагалі майже припинили своє існування», — розповідає Громадському Галя Аккерман, французька письменниця та журналістка, голова Європейського Форуму для України.

«Сьогодні Макрона атакують з усіх боків: з правого флангу, з лівого флангу, а також з ультраправого та з ультралівого... Макрон сьогодні фактично перетворився у «хлопчика для биття», — додає вона.

Рух «жовтих жилетів» натомість переконує: Макрон не знає своєї країни та її «низів»; не уявляє реальних проблем і далекий від свого народу.

Макрон: «ліберал» чи «буржуа»?

Країна, яку успадкував Макрон, ставить перед ним два протилежні виклики. З одного боку, Франція — це держава «добробуту», яка має високий рівень видатків на соціальну політику, потужні профспілки, здатні паралізувати країну страйками, і захищений державний апарат: бюрократів тут дуже складно звільнити з роботи. Іншими словами, це країна, де держава відіграє ключову роль, і де є менше простору для індивідуальної ініціативи, ніж, наприклад, у США чи Британії.

Водночас є інша тенденція: економічна політика багатьох європейських урядів від 1980-х років, зокрема французького, створювала більше привілеїв для бізнесу та приватного капіталу. І поряд із існуванням держави добробуту парадоксально почався процес соціального розшарування: заможні багатіли значно швидше, ніж бідні. Тож дистанція між найбагатшими і найбіднішими зростала.

Відтак Франція опинилася перед двома протилежними проблемами: як більше підтримувати бізнес та індивідуальну ініціативу, і як зменшити розрив між багатими й бідними. Макрон віддав перевагу першому, намагаючись запровадити в країні «неоліберальні» реформи. Він знизив податки для бізнесу, збільшує їх для населення і скорочує соціальні видатки.

Тому сьогодні перед ним дилема: що більше він створює простір для економічної свободи у Франції, ставлячи акцент на бізнес і створення робочих місць, то більше йому доводиться скорочувати соціальну політику — і цим викликати бурю протестів.

Протестувальники вбачають в Макроні «буржуа» — людину, яка захищає захищених, представника «капіталу» та «банкірів».

Паризький стрім: більша роль соцмереж і відео

Одна з особливостей цих протестів полягає в тому, що протестувальники активно використовують соцмережі, передусім Facebook. Існує безліч Facebook-груп, де учасники протестів між собою координуються. Це в чомусь зближує французькі протести з Арабською весною чи подіями Євромайдану в Україні.

Що відрізняє використання соцмереж у сьогоднішніх французьких протестах від українського Євромайдану 5 років тому — це активніше використання відео-технологій. Алгоритм Facebook’а, змінений минулого року, дає більший пріоритет індивідуальним користувачам, особливо їхнім live-відео.

Сьогодні користувач Facebook може своїм відео легко досягти більшої кількості переглядів, ніж усталені медіа-платформи. Це робить кожного учасника протестів потенційним відео-блогером та відео-стрімером. Саме ці трансляції опиняються в топі стрічок інших користувачів, що значно збільшує відчуття реальності, але водночас сильно підриває інтерес до традиційних медіа, навіть тих, хто також пропонує стріми та включення наживо з місця подій.

Також учасники протестів практикують відео-інтерв’ю один з одним, що записуються і публікуються в соцмережах, уникаючи посередництва медіа. Вони стають не тільки низовими політиками та активістами, але й низовими журналістами, інтерв’юерами, репортерами та аналітиками. У ситуації, коли все більшої популярності набувають гасла прямої демократії без посередників, протестувальники сучасного світу обходять навіть таких посередників як медіа.

Особливість нинішніх французьких протестів полягає також у їхній «горизонтальності». Рух не має формального лідера, та єдиної форми організації.

«Відсутність переговорників з боку «жовтих жилетів» є одним із пояснень складнощів діалогу те переговорів з боку влади, адже цей протестний рух є горизонтальним. Обраних чи призначених представників раз у раз відкидають протестувальники. Це стосується і політиків, які намагалися використати народне незадоволення», — пояснює Громадському Матьє Радубе.

Саме відсутність ефективного діалогу призводить до радикалізації руху.

Президент Франції Еммануель Макрон (в центрі) приїхав оцінити ситуацію на Єлисейські поля в Парижі, Франція, 2 грудня 2018 року   

EPA-EFE/ETIENNE LAURENT

Роздоріжжя Макрона: чи будуть у Франції інші реформи?

У цьому контексті рішення уряду накласти мораторій на підвищення цін на пальне для протестувальників мало що значить.

По-перше, вони хочуть не мораторію на певний час, а остаточного скасування підвищення цін. По-друге, рішення щодо цін на пальне вже не є головною вимогою: протестувальники хочуть збільшення мінімальної зарплатні та податків на великий бізнес.

Найрадикальніші хочуть відставки Макрона та його оточення, яке вони вважають представниками фінансового капіталу.

Дилема Макрона — як знайти нові стимули для економіки (тобто покращити умови для бізнесу), але водночас не привести країну до ще більшого розшарування. Іншими словами, як досягти більшої свободи і більшої рівності водночас.

У світі, де бізнес швидко йде до нових країн, де податковий тягар менший, і робоча сила дешевша, західним країнам не так і легко утримати його в себе. А без бізнесу немає і робочих місць.

Рішенням могло би бути стимулювання середнього бізнесу, і водночас високі податки для бізнесу великого. Але не факт, що Макрон готовий на протистояння з великими гравцями світової економіки.

Пов`язані новини