Гонитва за показниками та заочне засудження — як розглядають справи проти учасників «референдумів» на Донбасі

Голос Ольги Ткачук тремтів, коли вона зверталася до суду, згадуючи події п’ятирічної давнини. Тоді Костянтинівку — місто на сході України — захопили проросійські бойовики.

63-річна Ткачук (ім’я змінене на прохання героїні) тоді була вчителькою в місцевій школі й регулярно допомагала проводити вибори. Їй не здавалося поганим зробити те саме, коли Костянтинівська міська рада постановила, що місто братиме участь у «референдумі» щодо відокремлення від Києва, який організувала підтримувана Кремлем «влада» в Донецька.

Україна, США, ЄС, а також інші країни світу не визнали легітимним голосування у травні 2014, яке відбувалося фактично під дулами автоматів. Тоді схід України поринав у війну. Наразі кількість загиблих у ній сягнуло 13 тисяч людей.

«Мене підставили, — Ткачук, тепер пенсіонерка, заявила в суді Костянтинівки. — Якби я могла повернутися назад, звісно, я б цього не зробила».

Вона визнала провину, покаялася. Її засудили до п’яти років позбавлення волі з випробувальним терміном один рік. Під час оголошення вироку прокурора та захисника вже не було у залі суду.

«Вони знайшли цапа-відбувайла, — сказала Ткачук BIRN у коридорі суду. — Коли всі організатори зникли, залишилися ті, кого можна взяти».

Частини сходу України залишаються під контролем бойовиків, війна у глухому куті. Але деякі райони на кшталт Костянтинівки повернулися під контроль України. Почали лунати заклики притягнути до відповідальності винних у тих подіях.

Після «референдуму» Ткачук — одна зі сотень звинувачених у посяганні на територіальну цілісність України. Київ намагається відновити правосуддя після того, як Росія анексувала Крим та розпочала війну на промисловому сході країни. Однак юристи й ті, хто стежить за цим процесом, стверджують, що він дискредитований, політизований та часто спрямований на покарання пішаків на кшталт Ткачук — за відсутності реальних організаторів «референдуму», які втекли завдяки грошам та зв’язкам.

«На жаль, ми розуміємо, що це роблять, щоб отримати певну статистику», — каже Віра Ястребова, юристка та директорка Східної правозахисної групи, що працює на сході України.

Зараз цей процес набув систематичного характеру та нагадує полювання на відьом», — сказала вона BIRN.

«Політична стратегія»

Під час голосування на «референдумі» у 2014 році більшість людей, за даними проросійських сепаратистів, відповіли «так».

Журналісти, які висвітлювали цей процес, повідомили про безліч порушень та загальне нерозуміння, що насправді означає цей «референдум». Лідери сепаратистів закликали Москву анексувати регіон, як і Крим, але Кремль на це не пішов.

За інформацією управлінь прокуратури Луганської та Донецької областей, за причетність до «референдуму» засудили понад 180 людей. В реєстрах суду нові справи з’являються щотижня.

Щонайменше дві справи у Донецькій області та 14 у Луганській завершилися термінами ув’язнення. Решта отримали умовні терміни, погодившись зізнатися і покаятися.

Ястребова, яка у низці справ працювала захисницею, каже, що здебільшого тим, хто пішов на угоду про визнання провини, бракувало засобів, аби вибудувати ефективний захист.

Вона вважає, що учасники цих процесів стикаються з політичним тиском, а докази, зібрані слідчими, часто хибні, і що держава платить адвокатам замало, щоби вони приділяли таким справам достатньо часу.

«Якщо судді у цих справах виправдають підсудних, їх чекатиме певний тиск», — зазначила Ястребова. Вона каже, що багато хто побоюється за свою кар’єру.

«Ми тут говоримо про відсутність якісного розслідування, — пояснює Ястребова. — Є політична стратегія видати певну кількість вироків».

За словами Ястребової, ті, кого притягнули до суду, «просто опинилися там у той час» і виконували другорядні завдання «без повного розуміння ситуації, того, що вони роблять, для чого, навіщо…».

«Зараз у тренді говорити, що всі на цій території якимось чином пов’язані з цією ситуацією і заслуговують на ту жахливу соціально-економічну ситуацію, яку ми там бачимо. Водночас тих, хто захищає їх у суді, таврують «сепаратистськими адвокатами», — зазначила вона.

Прокуратура Донецької області відкинула звинувачення в тому, що на підсудних тиснуть, аби домогтися угоди про визнання провини, як «неправдиві».

У прокуратурі Луганської області BIRN відповіли, що розслідування та судові процеси в таких випадках «проводяться згідно з вимогами чинного Кримінального процесуального кодексу».

«Пішаки» у більшій грі

У 22-тисячному залізничному містечку Лиман на Донбасі 47-річний Андрій Свідло зізнався, що у 2014 році провів «пару днів» на пропускному пункті проросійських бойовиків.

Свідло працює у Зеленбуді, доглядаючи за лиманськими деревами й парками. Він тримав руки за спиною, коли звертався до суду щодо обвинувачень в участі в незаконному збройному угрупуванні.

«У мене не було зброї, я не порушив жодного закону, — сказав він. — Коли я потім дізнався, подумав, що порушую закон, негайно пішов звідти, і на цьому все. До цього я нічого ніде не брав, нічого не робив. У мене не було зброї. Я щиро каюся».

Прокурор просив вирок у п’ять років позбавлення волі з дворічним випробувальним терміном. Свідло дали довідку, яку він міг показати начальнику, щоб пояснити свою відсутність на роботі наступного ранку, коли суддя повинен був оголосити вирок.

Його визнали винним та засудили до трьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на рік. Подібні судові процеси часто відбуваються в Лимані й інших містах на Донбасі. Однак проукраїнські активісти кажуть, що не бачать відчутного впливу на ситуацію в регіоні. Деякі з них брали активну участь у судових процесах, надаючи слідчим інформацію та виступаючи свідками.

«Я не мовчав, — каже Станіслав Чорногор, активіст із Краматорська (якийсь час місто перебувало під контролем проросийських сил). — Але зрештою — нічого. Нині щось змінилося для пішаків, які з наївності взяли участь в організації “референдуму” — пенсіонери або вперта дурна молодь».

Проте, додав він, «у керівництва держави немає політичної волі публічно назвати справжніх винуватців, які привели сюди «русскій мір».

Ястребова згодна: «Усі, хто відігравав безпосередню та активну роль, залишили цю територію, коли Україна відновила контроль, бо для них тут було небезпечно й у них були для цього всі засоби. А засудять якогось Васю Батарєйкіна, який пішов туди (на блокпост, — ред.) приготувати їжі чи принести води».

Наприклад, у Костянтинівці колишню заступницю міського голови Світлану Астахову заарештували та звинувачували в організації в місті «референдуму». Вона внесла 36 тисяч гривень застави й Утекла з контрольованої Україною території.

У 2016 її призначили заступницею голови адміністрації Горлівки, яку контролюють бойовики. У грудні 2018 року жінку заочно засудили до восьми років позбавлення волі.

За словами Чорногора, така безкарність небезпечна:

«Я знаю, що якщо раптом буде спроба повернути «русскій мір», вони негайно вб’ють нас. Поліція та спецслужби полюватимуть на проукраїнських активістів».

Управління прокуратури Донецької області відповіло BIRN, що роль людей на кшталт Ткачук чи Свідла не була «незначною» з позиції закону:

«Дії організаторів незаконного референдуму є однією з ланок дуже довгого ланцюга подій, які привели мільйони українців до катастрофи. Тому не можна говорити про «незначну роль» певних людей у національній трагедії, яка триває вже понад 5 років».

Українська влада також може вказати на арешт у червні головного організатора «референдуму» 2014 року, самопроголошеного голови виборчої комісії сепаратистів Романа Лягіна — як доказ того, що вони полюють і за великою рибою.

Але на місцях дехто бере справу у свої руки. У Дружківці, що на південь від Краматорська, під час президентських виборів 2019 року активісти влаштували кампанію з викриття чиновників, які п’ять років тому допомогли організувати «референдум».

Активісти й деякі політики переконані, що осіб, обвинувачених у сепаратизмі, чи й навіть колабораціоністів, слід на певний період обмежувати в громадянських правах. Наприклад, позбавляти права обіймати державні посади, працювати в навчальних закладах, голосувати чи бути обраними.

Також у Краматорську, Костянтинівці та інших містах на житлових будинках біля квартир з’явилися графіті зі звинуваченням їхніх мешканців у підтримці сепаратистів.

Конфлікт організували, правосуддя ad hoc

Ольга Решетилова, координаторка Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ), що стежить за судовими процесами, каже, що на суди, розташовані у зоні конфлікту, звалили всі справи по Донбасу, і тепер вони перевантажені.

Судді, часто відмовляються брати на себе такі справи, каже вона:

«Вони бояться розглядати ці справи. Часто мають родичів на території конфлікту або живуть близько до передової. Щось може статися».

Багато справ також розглядають заочно. Цей принцип в українське законодавство запровадили у 2015 році, щоби вирішити питання обвинувачених, які втекли з країни або на непідконтрольні Києву території. Однак у МІПЛ зазначають, що зараз судді часто відмовляються слухати справи без присутності відповідача. А Верховний Суд цьогоріч скасував вирок в одній такій справі: захист стверджував, що підсудний не знав про справу аж до винесення вироку. Це поставило під сумнів інші вироки.

Решетилова розповіла, що в межах Операції об’єднаних сил на сході багатьох притягують до суду за звинуваченнями за статтею 258–3 Кримінального кодексу України — «Створення терористичної групи чи терористичної організації».

«Статтю 258–3 застосовують і до чиновників, які залишилися [на непідконтрольних територіях] і залишилися на посадах — на кшталт суддів, посадовців служби з надзвичайних ситуацій, а також до бойовиків, затриманих зі зброєю в руках або, наприклад, Захарченка, Гіві, Мотороли», — сказала вона BIRN, маючи на увазі трьох відомих та нині загиблих командирів бойовиків.

«Один із них розстрілював і катував людей у ​​підвалах; інші просто залишилися на своєму робочому місці, — сказала Решетилова. — Цю нерелевантну статтю застосовують до кожного випадку».

Але в основі проблеми, за її словами, лежить неспроможність вибудувати системний підхід до справ, які стосуються конфлікту, та встановити хронологію й ієрархію подій. Натомість людей судять, обвинувачуючи в окремих вчинках, ніби вони діяли у вакуумі.

«З одного боку, ми говоримо про те, що це конфлікт, спровокований Російською Федерацією, і це означає, що хтось вчинив певні дії, щоби цей конфлікт розгорівся. Але насправді в судах під час досудового слідства ми просто чуємо, що деякі окремі люди діяли самостійно, неорганізовано, виконуючи певні дії», — пояснює Ольга Решетилова.

У вересні 2015 року Генеральна прокуратура створила управління з розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку задля більш системного підходу до правосуддя щодо конфлікту. Але, за словами Решетилової, у відомства є багато інших нерозглянутих справ.

«Часто і прокурори, і судді називають ці справи взагалі другорядними, особливо у випадках, які розглядаються заочно. Але це історичні суди».

Україна «втрачає дорогоцінний час, — сказала вона. — Що більше часу минає, то складніше встановити факти».