ENRU

Астрологи, ісламісти та китайці: приховані пружини геноциду в М’янмі

D7290f846c5b78d7a
Біженці рохінджа біля кордону М’янми з Бангладеш Фото: EPA-EFE/ABIR ABDULLAH

«Операції супроти мусульманського народу рохінджа в М’янмі — ніби підручник з етнічних чисток», — каже Верховний комісар із прав людини ООН Зейд Раад Аль Гусейн. Дипломати вкрай рідко використовують слова «етнічні чистки» або «геноцид», якими уміло зловживають у час інформаційних воєн. Але в цьому випадку дійсно йдеться про цілеспрямоване переслідування етнічної меншини. Про вбивства, зґвалтування і спалення цілих сіл, де живуть рохінджа, а головне — примусове виселення.

Починаючи із серпня 2017-го з М’янми до Бангладеш утекли 370 тисяч рохінджа. Переслідування етнічної групи в одній із найзакритіших країн світу, якою до останніх років керувала військова хунта, цікавила хіба правозахисників. Лише в останні роки М’янма почала вихід із міжнародної ізоляції та відкрилася світові.

Якщо раніше звертали увагу переважно на те, що мусульман переслідують буддисти, у тому числі й монахи, нині про рохінджа згадали глобальні гравці, які претендують на контроль над ресурсами М’янми.

Трагічності додає й те, що Нобелівська лауреатка Аюн Сан Су Чжі, яка 15 років була під домашнім арештом і у світі вважалася іконою демократичного руху, і нині фактично очолює уряд М’янми, по суті покриває дії військових. «Леді» — як її називають, навіть скасувала візит на Генасамблею ООН, аби уникнути критики щодо рохінджа.

На прохання Громадського експер-міжнародник Олександр Мішин пояснює, як боротьба зовнішніх сил за панування в країні зробила рохінджа заручниками та веде до подальшого кровопролиття, а також до чого тут буддійські націоналісти, астрологи, газові компанії, ісламісти та Китай.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Зайвий народ: чому у М’янмі вбивають мусульман рохінджа

У серпні з М’янми до Бангладеш утекли 370 тисяч рохінджа Фото: EPA-EFE/ABIR ABDULLAH

Хто такі рохінджа та чого вони прагнуть

У розташованій у Південно-Східній Азії М’янмі 135 етнічних груп, у кожної з яких власне місце в строкатому конгломераті м’янмської нації. Після здобуття незалежності країною, яка до середини минулого століття була колонією Британії, на її території діяли численні повстанські рухи.

Зброю до рук брали сепаратисти з різних етнічних груп: шани, качіни, па-о, карени та мони, а також представники Комуністичної партії Бірми білого прапора, що чинили опір військовій хунті, яка захопила владу після 1962 року.

На додачу до внутрішньої колотнечі власну армію мали також місцеві наркоділки, що контролювали виробництво опіуму в гірських районах регіону Шан. Очільник мафіозного синдикату Кхун Са мав на службі 50 тисяч озброєних бійців, вони охороняли виробництво, транспортування та збут героїну.

Та навіть на цьому мало оптимістичному тлі м’янмської буденності вирізняється трагічна доля мусульманського народу рохінджа, щодо якого уряд М’янми протягом довгих десятиліть провадить політику системного геноциду. До того ж оповита мовчанням міжнародної спільноти.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Зайвий народ: чому у М’янмі вбивають мусульманрохінджа

Самоназва етнічної групи рохінджа (також називають рохін’я) має арабські витоки та походить від слова «рахім» — милосердя, або «рахім боррі» — земля під милосердним Богом. Рохінджа мешкають у штаті Ракхайн, який раніше мав назву Аракан.

Однойменну назву мала держава рохінджа — Аракан, створена ще у VIII-му столітті. Ці землі активно колонізувалися арабами, саме вони — ядро етносу рохінджа.

У період 1430-1531 владу в Аракані мали мусульмани, які утворили самостійний султанат. До складу Бірманської імперії Аракан приєднали тільки 1785 року. Проте регіон бірманці дуже швидко втратили — у 1826 році територію взяли під контроль британці. Власне, за часів домінування Лондону на землі Аракану почали привозити вихідців із Бенгалії, як дуже дешеву робочу силу, що мала обслуговувати бізнес Ост-Індської компанії. Бенгальці змішувалися з рохінджа та трансформували цей етнос. Саме цей чинник дав привід урядові вже незалежного Союзу Бірма заявити, що рохінджа — не корінний народ республіки, а так би мовити, «завезені люди».

Під час Другої світової війни бірманські буддисти та мусульмани-рохінджа опинилися по різні сторони барикад. Якщо національно-визвольний рух Бірми орієнтувався на Японію, яка обіцяла звільнити країну від британського контролю та надати незалежність, рохінджа навпаки лишилися відданими британцям, які своєю чергою обіцяли після завершення війни надати незалежність їм.

У 1942 році, коли японські війська почали наступ у Бірмі, англійці озброїли своїх союзників та створили за їх участі буферну зону. Натомість рохінджа використали зброю проти араканців-буддистів, убивши 50 тисяч представників цієї групи.

Коли ж британці залишили Аракан, буддисти разом з японцями організували каральну акцію у відповідь, знищивши до 40 тисяч рохінджа. Понад 60 тисяч змогли втекти в район Чіттагонгу (Бангладеш).

Біженці рохінджа біля кордону М’янми з Бангладеш Фото: EPA-EFE/ABIR ABDULLAH

Саме ті трагічні події стали водорозділом між буддистами та мусульманами штату Аракан. Після здобуття Бірмою незалежності в 1948 році постало питання прав та статусу корінних народів.

Демократичні уряди республіки, що існували до 1962 року, були лояльно налаштовані до рохінджа. Вони мали представництво в органах влади і прагнули набути власну автономію, як гарантію збереження автентичної мови та культури.

Зокрема прем’єр-міністр Бірми У Ну зазначав: «Рохінджа — це люди Аракана, які сповідують ісламську віру. Вони є рівними з іншими меншинами, такими як шан, качин, карен, кая, мон і рахін. Вони жили в Бірмі протягом століть, є історичні докази того, що вони жили в гармонії з іншими спільнотами».

Ситуація драматично змінилася, коли владу в Бірмі захопили військові на чолі з генералом У Не Віном. Саме він став провідником політики ненависті щодо рохінджа. Уже в 1964-му році всім рохінджа заборонили виїжджати за межі місць компактного проживання, адже багато з них через брак роботи масово їхали до міста Рангун.

Пізніше рохінджа утворили Організацію незалежності Аракану та почали боротьбу за демократизацію Бірми й навіть спробували здійснити державний переворот, що зазнав краху.

Генерал У Не Він скористався цим та в 1982 році проштовхнув закон, відповідно до якого всі рохінджа оголошувалися «нелегальним мігрантами», відповідно їх можна було депортувати з країни. Під час операції Dragon King, проведеної армією Бірми, понад 300 тисяч рохінджа залишили свої домівки та рушили до Бангладеш.

Такими є історичні витоки переслідування рохінджа, яких штучно перетворили на апатридів, але вони формують лише базу для розуміння проблеми. Водночас варто згадати три головні рушійні сили, що стимулюють проведення каральних акцій проти рохінджа. Це буддійські націоналісти й астрологи, місцеві та глобальні газові компанії, ісламісти й китайці.

Войовничий буддизм та астрологія на марші

У М’янмі є багато народів, що й досі мріють про відокремлення. Усвідомлюючи це, перший прем’єр-міністр Бірми У Ну в 1960 році схвалив рішення про надання буддизму тхеравади, який сповідують 89% населення, статусу державної релігії. Навіть за часів військової хунти, що будувала в Бірмі «соціалістичну республіку» та проголосила «особливий бірманський шлях», буддійські монахи лишалися головним чинником, що об’єднував бірманську націю.

І це не дивно, адже після Бутану саме М’янма є найбільш буддійською державою планети. У країні, при населенні в 51 мільйон осіб, 800 тисяч буддистських монахів. Саме астрологи з буддійського духівництва багато в чому визначають поведінку керівництва республіки, особливо в часи правління військової хунти генерала Не Віна, що розпочав безжальні каральні акції проти рохінджа.

Генерал Не Він був украй забобонним. Наприклад, наказав усі банкноти номіналом у 100 к’ят замінити на банкноти в 90 к’ят — число 90 вважається щасливим у буддизмі. Попри те, що крок призвів до страшенної дезорганізації системи фінансів і створив безліч незручностей, генерал уважав, що врятував бірманців від біди та приніс символ щастя в їхні домівки.

У 2003 році його наступник — генерал Тан Шве — вирішив придушити повстання опозиції. Дізнавшись, що в джунглях знайшли білого слона, трактував це, як знак того, що вищі сили підтримують його жорстку політику, й наказав привести його до столиці Янгона для демонстрації народові.

Згодом Тан Шве звернувся до головно астролога, щоби він визначив по зорях точну дату та час для перенесення столиці республіки, бо це, як йому пророкували раніше, мало зберегти йому владу. Після розрахунків астролог назвав дату — 6:37, 7 листопада 2005 року. 

Саме в цей час з Янгону до нової столиці — міста Найп’їдо — виїхали військові конвої та чиновники міністерств, попри те, що нова столиця взагалі ще не була добудована.

Серед пересічних жителів країни поширене пророцтво зі священної книги «Калачакра-тантри», нібито мусульмани навернуть усе людство до своєї віри. Буддисти лишаться в абсолютній меншості, проте користуватимуться заступництвом імператора міфічної Шамбали. Через 1800 років після виникнення ісламу мусульмани вдеруться до Шамбали, що спричинить апокаліптичну битву, але переможуть буддисти.

Табор біженців у місті Кокс-Базар у Бангладеш Фото: EPA-EFE/ABIR ABDULLAH

Ця легенда лежить в основі діяльності радикального буддійського «Руху 969» (цифри поодинці символізують відповідно чесноти Будди, дхарми та буддійських монахів) на чолі з войовничим монахом Ашином Вірату, якого журнал Time назвав «обличчям буддійського терору».

Вірату підтримував уряд колишнього президента Тейн Сейна (2011-2016). Після відставки той сам постригся у ченці та нині виступає за примусове виселення мусульман рохінджа з М’янми.

У проповідях він акцентує увагу на тому, що мусульмани поневолять буддистів, навернуть місцевих жінок до ісламу, і взагалі є ризик появи Ісламської держави в самій М’янмі. Через пропаганду буддисти вже влаштовували мусульманські погроми.

Чимало м’янмських буддистів фанатично й беззастережно виконують вказівки наставників. Бірманська народна мудрість каже: «Коли захворів півень, астролог указав, що треба буйвола в жертву принести».

У боротьбі з рохінджа до астрологів та монахів приєднуються ще й націоналісти, що маніпулюють містичним пророцтвами у своїх цілях. Надії на поліпшення статусу рохінджа покладали на демократичний уряд країни, що прийшов до влади після військових та керується Аун Сан Су Чжі.

Проте лібералізація та модернізація в країні принесла рохінджа нові проблеми та виклики.

Демократична М’янма, ісламісти та китайці

За часів правління військових урядів М’янма була закритою країною, що будувала економіку на принципах автаркії, тобто опори на власні сили. Зміни почалися в 1988-му році. Та лише після Шафранової революції 2007-го, країна, де третина населення живе за межею бідності, почала залучити іноземні інвестиції.

Потенційних закордонних інвесторів насамперед цікавить енергетика М’янми — 32% інвестицій залучається саме в цей сектор.

Розвідані запаси вуглеводнів у республіці оцінюються у 10 трильйонів кубічних футів природного газу та 50 мільйонів барелів нафти. За ресурсами країна є одним із лідерів в Азії, заразом значні площі лишаються нерозвіданими. Більшість газу експортується до Таїланду та Китаю.

Два трубопроводи від м’янмського штату Ракхайн до китайської провінції Юньнань вартістю 2,5 мільярди доларів побудовані китайською China National Petroleum Corporation спільно з місцевою Myanma Oil and Gas Enterprise.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Я в політики піду: навіщо Рамзан Кадиров став на захист мусульман М’янми

За допомогою цього газу Китай зменшує залежність від Малаккської протоки, через яку здійснюється 80% експорту вуглеводнів.

Щойно нафтогін та газопровід запрацювали, про себе нагадала Армія порятунку Рохінджа Аракан (ARSA). Вона декларує створення «Демократичної мусульманської держави рохінджа», однак більшість її членів — не місцеві рохінджа, а приїжджі з Пакистану та Саудівської Аравії. Лідер ARSA — пакистанець Ата Улла.

Саме його бойовики атакувала воєнні бази М’янми на Півночі від міста Маунгдау в серпні цього року, відтак армія та спецслужби почали переслідування всіх без винятку рохінджа. Ті втікали до Бангладешу та Малайзії, де їх не приймають як біженців.

Дестабілізація штату Ракхайн створює ризики для китайської економіки. Пекін може втратити стратегічний коридор до Індійського океану. Військові безжально виганяють рохінджа саме з територій, прилеглих до об’єктів нафтогазової інфраструктури, та формують довкола них так звані зони безпеки.

Протести у Пакистані проти політики лідерки М’янми, Нобелівської лауреатки Аюн Сан Су Чжі Фото: EPA-EFE/BILAWAL ARBAB

Китайцям і раніше не подобалося, що останні роки М’янма намагається вибудовувати тісні з державами Заходу, зокрема США. Фактично всі країни південного-східної Азії є союзниками Вашингтона. Якщо М’янма відвернеться від Китаю чи матиме внутрішні проблеми, китайський дракон летітиме з підбитим крилом, не маючи надійної опори на півдні.

Існує й можливість військового перевороту та повернення до влади військових, пов’язаних із китайським ВПК. І тут усе стає ще цікавішим. До 2014 року М’янма прагнула отримати власну ядерну бомбу за допомогою фахівців із КНДР. Дослідження згорнули, коли до влади прийшов цивільний уряд. Та в майбутньому до ядерної КНДР цілком імовірно може долучиться ще й ядерна М’янма.

Велика війна в Азії може докорінно змінити архітектуру міжнародної безпеки. Це стосується й України, на території якої триває конфлікт на Донбасі. Глобалізований світ болісно карає тих, хто намагається заплющити очі на страждання інших.

Підписуйтесь на наш канал в Telegram