Політика

Геноцид вірмен: чому німці й турки сваряться?

Політика/Геноцид вірмен: чому німці й турки сваряться?
Зберегти
Вигляд
lead
2 червня німецький Бундестаґ ухвалив резолюцію, де назвав масове вбивство вірмен у 1915 році в Османській імперії геноцидом. У резолюції вжито німецький аналог поняття «геноцид»– Völkermord.

Рішення було ухвалене з величезною більшістю: лише один депутат проголосував проти, і ще один утримався. 

Німці аж ніяк не є першими: до них геноцид вірмен в Османській імперії визнали Європейський Парламент, Рада Європи, Франція, Нідерланди, Італія, Греція, Польща, Швеція, Росія, Канада та чимало інших країн. 

Але, цілком очікувано, резолюція одразу викликала бурхливу реакцію турецької влади. Міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу назвав рішення Бундестаґу безвідповідальним і безпідставним. Туреччина навіть відкликала свого посла з Німеччини «для консультацій». 

У п'ятницю турецький прем'єр Біналі Їлдирим дав «задній хід»: він заперечив, що країни очікує серйозне зіпсування відносин. Але загострення стосунків важко заперечити – і відбувається воно тоді, коли Європейський Союз як ніколи потребує Туреччини, передусім —допомоги в питаннях біженців з Сирії та Іраку. 

Про деталі цих процесів ми поговорили з відомим українським істориком Андрієм Портновим, який зараз працює у Німеччині. 

Андрію, чи можете спочатку прояснити історичний контекст? Що справді відбулося у 1915 році і чи можемо ми вважати ці події геноцидом вірмен?

У сучасній історичній науці загалом існує згода, що це масове вбивство, виселення і конфіскація майна вірмен в Османській імперії – в момент, коли до влади в Туреччині прийшли молодотурки – можна вважати геноцидом. 

Є визнані класичні випадки геноциду: це геноцид вірмен; геноцид євреїв під час Другої світової війни, тобто Голокост; геноцид в Руанді, і це події останньої війни в колишній Югославії, в Сребрениці – той жахливий випадок масового вбивства, який там мав місце. 

Зрозуміло, що сам термін «геноцид» не вживався у 1915 році. Він з'явився пізніше. Нагадаю, що його придумав польський юрист єврейського походження зі Львова, Рафал Лемкін.

Але якщо читати документи 1915 року, наприклад, звіти німецьких послів – то там вживаються такі терміни, як «політика екстермінації», «расове вбивство» тощо. Тобто люди вже тоді розуміли, що відбувається. 

Тоді турецька влада провадила політику масового знищення вірмен на території Османської імперії. Унаслідок цієї політики було вбито 1,5 мільйони людей. Багато людей було переселено, втратили майно, були знищені церкви і цвинтарі. Тобто це насправді страшна сторінка історії початку ХХ століття, Першої світової війни (не забуваймо, що всі ці події відбувалися в контексті війни).

Не забуваймо також про контекст – нещодавню поразку Туреччини в Балканських війнах. І ідея турецької влади полягала в тому, щоб представити вірменську спільноту, яка тоді була дуже потужною в Османській імперії, як такого собі «колективного зрадника», нелояльного до імперії і загрозу для держави. 

У 1923 році, вже після війни, молодотурки – той-самий Кемаль Ататюрк — повернулися до влади. І сучасна Туреччина є історично-політичним продовженням тієї Туреччини. Тому цілими десятиліттями турецький уряд опирається визнанню вбивства вірмен геноцидом. 

Післявоєнна Німеччина, постнацистська Німеччина бачить себе як країна і суспільство, які змогли подолати злочини нацистського режиму. А тому це культура, яка очікує подібних дій від інших. 

Андрію, чому для Німеччини така важлива ця тема? Пам'ятаємо, що тоді, у 1915 році, Німеччина була союзником Османської імперії. І чи можна тоді рішення Бундестагу вважати визнанням і своєї провини, — за те, що Німеччина заплющувала очі на цей геноцид?

Безумовно, в той момент Німеччина була військовим союзником Османської імперії. Але я не думаю, що рішення Бундестагу є аж до такої міри визнанням якоїсь недостатньої допомоги тодішньої Німеччини мільйонам вірмен, які постраждали від геноциду. 

Причина радше в тому, що в Німеччині є дуже сильна культура визнання історичних провин. Тобто післявоєнна Німеччина, постнацистська Німеччина, бачить себе як країна і суспільство, які змогли подолати злочини нацистського режиму. А тому це культура, яка очікує подібних дій від інших. 

Отже, німецькі політики вважали і вважають: після того, що зробила Німеччина для подолання власного нацистського минулого, вони мають право висловлювати свою політичну думку щодо геноциду вірмен, чи щодо подібних страшних історичних подій в інших частинах світу. 

Я боюся, що це рішення Бундестагу з політичної точки зору пов'язане з кризою переговорів ЄС та турецького уряду з приводу біженців.

Наскільки це рішення Бундестагу вплине на німецько-турецькі відносини? Бо, з одного боку, пам'ятаємо про важливість турецької діаспори в Туреччині, а, по-друге, Туреччина важлива для співпраці Європи у зв'язку з кризою біженців. 

Я боюся, що це рішення Бундестагу з політичної точки зору пов'язане з кризою переговорів ЄС та турецького уряду з приводу біженців. Протягом останніх тижнів стало зрозуміло, що є дуже серйозні правові застереження до тієї угоди, яка була укладена, але ще не почала діяти. Ми також почули, що ЄС навряд чи надасть Туреччині безвізовий режим – а це викликало роздратування Ердогана [президента Туреччини], дуже жорсткі коментарі й інші події, які з цим пов'язані. Ось це загальне загострення стосунків продовжилося і в рішенні Бундестагу. 

Я думаю, що найближчим часом Європу чекає поглиблення ситуації з неготовністю Європи адекватно реагувати на питання біженців. І в цьому контексті постраждати може не тільки Туреччина і безвізова угода з нею, а й цілий Європейський Союз – а також і Україна, яка так само розраховує на безвізовий режим. І яка, можливо, мала би активніше щось пропонувати в питанні біженців. Бо воно і нас стосується.

Пов`язані новини