Гербст: Путіна спровокувала слабка позиція Заходу

Джон Гербст – колишній посол США в Україні (2003-2006), голова Євразійського центру ім. Діну Патрічіу Атлантичної Ради, співавтор численних доповідей на тему безпеки та російської агресії в Україні. Зокрема, про необхідність надання Україні оборонної летальної зброї, а також останньої доповіді Атлантичної Ради «Ховаючись у полі зору: війна Путіна в Україні». У ній наведено докази присутності російських військ на території України.

В інтерв’ю Громадському Гербст пояснив, чому наступний американський президент – незалежно від партії, матиме жорсткіший підхід у питанні російської агресії, а також, що саме, на його думку, може змінити стратегію ЄС у тому ж самому питанні.

Під час дискусії на Вроцлавському Глобальному Форумі Ви зазначили, що у питанні російської агресії США вже майже на тих позиціях, які повинна займати, і що Америка використає увесь свій вплив на Європу, аби і ЄС був там, де має бути. То ж де саме зараз у цьому питання перебувають і США, і ЄС?

Не впевнений, що сказав саме « майже там, де має бути», втім позиція США вже набагато краща, ніж була до цього. Думаю, до кінця року Конгрес ухвалить закони, які дозволять допомогти Україні зброєю – побачимо, чи президент погодиться на це. І гадаю, що наступний президент США, хто б ним не став, усвідомлюватиме усю небезпеку і масштаб цієї кризи. А щойно в нас буде президент, який усвідомлює усю загрозу цієї кризи, США ухвалить сильнішу доктрину щодо російської агресії, ніж зараз. І саме це допоможе скерувати Європу у правильному напрямку.

Невже партійна приналежність наступного президента не відіграватиме ролі у цьому питанні?

Майже всі нинішні кандидати в президенти мають реалістичне розуміння цієї кризи – і демократи, і республіканські. Не всі, звісно, але можу сказати, що той кандидат, який не має такого розуміння, не стане президентом США.

Але ж до виборів ще майже 1,5 роки, а ситуація в Україні змінюється чи не щодня..

Я вважаю, що політика Вашинґтона у цьому питанні покращується, але недостатньо швидко. Також розуміння того, наскільки Путін є небезпечним, вже є кращим і в Європі. З часом це призведе до сильнішої позиції і в США, і в ЄС. Можливо, маленькими кроками, але з часом ми прийдемо до правильної точки. Так, це може забрати майже два роки.

Які кроки ви маєте на увазі?

Тут усе досить ясно: крім того, що необхідно продовжувати ті санкції, які вже накладені на Росію, треба накласти додаткові. Далі треба надати Україні суттєву військову допомогу, а саме, захисну оборонну зброю. Сильнішу відповідь необхідно готувати і в рамках НАТО - відправка у Балтійські країни військ, зброї та обладнання. Щоби Путін розумів, якщо і там вдасться до агресії – отримає відсіч.

Є така поширена думка, що подібний підхід лише провокуватиме Росію. Як ви ставитеся до таких думок?

Я би сказав, що саме слабка політика Заходу спровокувала Путіна на агресію. Він здійснив агресію проти Грузії, а французи вирішили надіслати йому «містралі». Він анексував Крим, а Захід продовжував намагатися його зрозуміти, а доки його намагалися зрозуміти, він пішов на Донбас. Отже, Захід намагався вести політику примирення впродовж останніх кількох років  - десь від часу війни в Грузії. Але політика примирення не працює з Путіним. Ми маємо зупинити його, змусивши платити надто дорого за агресію.

Що могло би змінити європейську стратегію стосовно Росії?

Найвірніший спосіб змінити європейську стратегію – це ухвалити потужну американську доктрину щодо Кремля. На жаль, президент США сказав, що це лише європейський конфлікт, а не глобальний і він страшенно помиляється, це неймовірно наївна думка. Але доки у Вашингтоні будуть так думати, дієвої стратегії по відношенню до Росії не буде. Але якщо буде розуміння на вищих рівнях, тоді зможемо переконати і Європу стосовно усього масштабу і значення цієї проблеми. Так склалося з часів Другої світової: адекватна європейська політика потребує сильної позиції американського керівництва.

Невже крім американців Європу ніхто більше не може переконати у небезпеці такої загрози?

Навіть у розпал Холодної війни, коли Європа розуміла радянську небезпеку, для кожного нового стратегічного кроку, необхідна була сильна позиція американського керівництва. Я не виключаю, що ЄС може і самотужки вдатися до певних кроків, але історія наразі доводить протилежне.

З Вашої точки зору, чи готове НАТО відповідати на «гібридні виклики»? Чи готовий альянс відповідати не на пряму військову атаку, скажімо, у Прибалтиці, як це передбачає статут, а на виклики на кшталт тих, що Росія практикує в Україні?

На жаль, у мене немає відповіді на це питання. НАТО не лише має бути готовим до гібридної війни, а і давати зрозуміти, в першу чергу, Росії, що альянс до цього готовий –  очевидно, цього не відбувається. Дискусія про це серед країн-членів НАТО є, але я не знаю, чи є готовність ухвалювати які-небудь рішення.

/Ангеліна Карякіна