«Хочемо, щоб у дітей було місце, де вони почуватимуть себе потрібними». Як благодійний фонд готує вихованців дитбудинків

Замість часу на себе — похвилинний графік дня, де розписані ледь не відвідини вбиральні. Замість банальних навичок виживання — невміння помити підлогу або почистити картоплю. Такою була багаторічна реальність вихованців дитбудинків, яка не здатна дати їм ані можливостей, ані вмінь боротися за них.

Понад 13 років тому в притулках України були значні проблеми через брак фінансування. Вихованці подекуди лишалися без їжі й теплих речей. У той період дітям, позбавленим батьківського піклування, почали допомагати троє друзів. Пізніше вони стануть засновниками БФ «Благомай».

hromadske розповідає історію фонду, що змінює майбутнє тисяч дітей, яким не пощастило мати турботливих батьків поруч.

«Діти не вміють жити за стінами притулку», або чому інтернатна система — це проблема, а не рішення

Ще 15 років тому інтернатна система була чи не єдиною формою виховання дітей-сиріт в Україні. Замкнений цикл від потрапляння й до випуску стабільно доводив: роки у стінах дитбудинку не тільки не готують вихованців до дорослого життя, а «відмотують» процес їхнього дорослішання назад.

Кіра Сиротенко, виконувачка обов’язків голови правління фонду «Благомай», пригадує: тодішній слабкий результат виховання був пов’язаний і з недостатнім фінансуванням інтернатів. На її досвіді роботи з дитбудинками ставалися прикрі інциденти, коли діти лишалися без їжі та теплих речей, оскільки на них не було грошей. Така ж ситуація була і з канцелярією, і, власне, з підготовкою до реального життя за стінами дитячого закладу.

Костянтин Голубятніков, співзасновник БФ «Благомай», додає: на початку, коли ідея про створення фонду лише зароджувалася, не було розуміння глибини проблеми. Але коли поїздки в інтернати відбувалися кожні два тижні або й частіше, а потреби дітей не зменшувалися, — зрозуміли, що до питання потрібно підходити комплексно.

«Найкомічніше, що починали ми без жодної фінансової подушки чи великої суми грошей. Витрачали на поїздки й купівлю продуктів та одягу власні кошти, чимось допомагали друзі. Але ми не думали, що станемо фондом, який зможе покривати мільйонні потреби притулків через кілька років», — пригадує співзасновник фонду.

Нині ситуація покращилася. Вплинуло на неї й те, що в Україні ставали популярнішими дитячі будинки сімейного типу виховання, коли подружжя бере з дитбудинку дітей і виховує їх у родинному колі. До того ж із 2012-2015 років значно покращилося фінансування інтернатних закладів.

А втім, основні потреби та проблеми закладів не змінилися. Наприклад, те ж зимове взуття та верхній одяг зношуються швидше, аніж прописано в державних нормах, а косметичні ремонти необхідні дитбудинкам значно частіше, аніж заплановано в бюджеті. Проте, за словами Кіри Сиротенко, найскладніша проблема, з якою доводиться боротися, полягає у відсутності здорової соціалізації вихованців інтернатів.

«Вони не вміють робити вибір, не належать собі — живуть винятково за графіком. Якщо діти в сім’ї з дитинства отримують навички менеджменту (наприклад, купують в магазині продукти, вчаться їх обирати тощо), то у вихованців дитбудинку такої можливості немає. Вони не вміють чистити картоплю, бо ніколи не допомагали на кухні, не вміють мити підлогу — за них це роблять працівники дитбудинку. Базові речі, які ми вміємо робити з перших класів, діти з інтернату починають опановувати лише після повноліття», — пояснює Кіра Сиротенко.

Крім того, виховані в інтернаті діти часто мають моральну травму. Насамперед — через умови, в яких їм доводилося виживати до інтернату. А враховуючи, що в стінах дитбудинку атмосфера насильства не зникає, вони вимушені її переживати всі ті роки, поки виховуються «системою».

«Здебільшого дітей забирають із тих умов, які небезпечні для їхнього життя чи здоров’я. Часто це наркотична чи алкогольна залежність батьків. Це сильно травмує, в якому б віці вони не потрапили в дитбудинок. Тому в цих дітей часто є відставання — і в навчанні, і в розвитку. А коронавірус, а потім і війна значно поглибили проблему», — каже Кіра Сиротенко.

Від «зелених коридорів» — до перемовин на кордоні: як відбувалася евакуація дитячих будинків на початку вторгнення 

Благодійний фонд «Благомай» одним із перших в Україні розпочав евакуацію притулків із прифронтових зон. Підготовкою зайнялися одразу після початку великого вторгнення — відколи отримали перший дзвінок від працівників закладу, які попросили допомогти їм виїхати. Тоді ж, пригадує Кіра Сиротенко, розпочалася масштабна підготовка бюрократичної машини, тому що навіть в умовах війни стоси паперів «на погодження» були катастрофічно великими.

«Перші дзвінки ми отримали на третій день вторгнення від дитбудинків із Сумської, Київської, Харківської областей. Паралельно з проханнями про евакуацію ми почали отримувати й листи від іноземних партнерів. Вони пропонували допомогти з евакуацією, навіть самостійно домовлялися з адміністрацією міста чи регіону, щоб облаштували там для дітей комфортне місце, де вони зможуть жити разом із вихователями. Але попри пропозиції й допомогу з-за кордону, евакуювати дитбудинок виявилося дуже складним завданням», — пригадує очільниця фонду «Благомай».

Одним із найтяжчих викликів для «Благомаю» на початку вторгнення став пошук водіїв, які погодилися б врятувати дітей із прифронтових зон, більшість із яких уже були небезпечними. Крім того, перешкодою стало різке здорожчання пального. Через це вартість перевезення за кілька днів сягнула космічних сум.

Проте коли й цю проблему вирішили, на заваді евакуації дітей з України стала заборона на виїзд чоловіків за кордон, яку запровадили в день вторгнення. Отримання дозволу забирало дорогоцінний час.

Труднощі викликало й погодження документів із Національною соціальною сервісною службою. На початку автобусам із дітьми доводилося годинами стояти на кордоні, допоки НССС видасть дозвіл на перетин кордону.

«Фізично складна евакуація була, коли з дитбудинків ми вивозили немовлят. Працівники інтернату мали їх усю дорогу тримати на руках, а дорога займала кілька днів. Або ж коли на 70 евакуйованих дітей було лише 4 дорослих вихователів. У чужій країні, з іншими правилами та навіть їжею це дуже виснажує», — пригадує Кіра Сиротенко.

За перші тижні повномасштабного вторгнення благодійному фонду вдалося евакуювати сотні вихованців інтернатної системи. Очільниця фонду зауважує: через цілодобові дзвінки й перемовини перший повноцінний сон у всієї команди «Благомаю» був лише через кілька місяців після повномасштабного вторгнення. Проте коли їм вдалося вирішити всі логістичні та бюрократичні труднощі, стало зрозуміло: після такого вони здатні на все.

«У багатьох дітей було відчуття другосортності, бо в них немає свого дому, а інколи — і батьків»  

У серпні 2023 року команда БФ «Благомай» заснувала в Києві хаб освітнього простору для дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах. З моменту відкриття заклад відвідали понад пів тисячі дітей. У кожного з них — власна тяжка історія раннього дорослішання, зауважує координаторка освітніх проєктів «Благомай Хабу» Христина Єрмакова. І війна лише погіршила цей пережитий досвід. Зокрема, з перших днів відкриття команда «Благомаю» неодноразово чула, що хаб — єдине місце, де дітей не чіпають… і не б’ють. Дехто з них почував себе у стінах хабу краще, ніж удома.

«Діти приходять у хаб після школи, навчаються на курсах ІТ та англійської мови, відвідують психолога або займаються зі спікерами підготовкою до ЗНО. І навіть о 21-й, після занять, не хочуть іти звідси. І ми розуміємо: нам вдалося створити місце, куди діти хочуть приходити», — каже Христина Єрмакова.

Основна ідея «Благомай Хабу» — надання таких освітніх послуг, які діти не можуть отримати через життєві обставини. У вихованців інтернатів часто є відчуття другосортності, бо в них немає таких знань, як в інших, немає власного дому, а інколи — і рідних батьків, пояснює координаторка освітніх проєктів. Тому в Хабі намагаються зробити все можливе, щоб дати дітям впевненість у собі.

«В інтернатних закладах, наприклад, навіть не обговорюється тема гігієни. Тому ми з командою регулярно влаштовуємо зустрічі, присвячені цій тематиці. Бо діти інколи не знають банальних речей про свій організм і догляд за собою», — пояснює Христина.

Команда благодійного фонду наголошує, що проєкти «Благомаю» — не про онлайн, а про живе спілкування, якого не вистачає дітям. Деякі вихованці відвідують хаб саме заради нього — щоб нарешті наживо поспілкуватися з дорослими та однолітками, які їх зрозуміють. 

«Ці діти дуже тактильні, люблять обійматися, багато говорити про все, що завгодно, тому що живого спілкування їм бракує. А ще — турботи та підтримки», — додає координаторка освітніх проєктів.

Команда, яка робить дітей впевненими в собі: як фонд виховує в дітях почуття власної важливості

На сьогодні одна з амбітних цілей «Благомаю» — створити мережу хабів по всій Україні, куди зможуть приходити підлітки. Втілити це допомагає багатолітній партнер фонду — проєкт реалізується за підтримки компанії PepsiCo в Україні та фінансування PepsiCo Foundation. У стінах простору діти можуть не лише навчатися, а й знаходити друзів — і це, за словами координаторки освітніх проєктів «Благомаю», одна з їхніх найбільших потреб.

Водночас Кіра Сиротенко зауважує: мета всього, що робить фонд — створити простір, де діти відчуватимуть себе потрібними. Тому до команди «Благомай Хабу» поставилися серйозно: окрім досвіду та компетентності увагу звертали й на емпатію кандидатів. Обирали тих, зможе стати підліткам не лише прикладом, а й другом і ментором.

«Якщо нам діти кажуть, що до них викладач ставиться зверхньо, “коситься” або ж вони почуваються некомфортно, ми з цим спікером прощаємося, бо передусім — почуття дітей. Дуже важливо показати їм у підлітковому віці, що вони і їхня думка — важливі, бо ми працюємо і з тими дітьми, які були всиновлені й повернені в притулки по 3-4 рази», — каже Христина Єрмакова.

Завдяки рівності наставників із дітьми, команді «Благомаю» вдалося повернути одній із підопічних бажання жити. Напередодні проєкту «Girl power» одна з учасниць заходу відверто розповіла, що хоче, щоб її життя скінчилося, бо вона втратила будь-яке бажання щось робити. Команда «Благомаю» доклала зусиль, і це вдалося змінити. Після проєкту дівчина почала всміхатися та знайшла друзів. А ще почала будувати плани на майбутнє, бо захотіла жити, побачивши приклади менторок, які дали їй впевненість у тому, що все вдасться.

На сьогодні «Благомай» і «Благомай Хаб» сконцентровані насамперед на освітніх проєктах для вихованців дитбудинків і дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Кіра Сиротенко наголошує: дати їм необхідні навички зараз — означає вплинути на майбутнє цих дітей. 

«Освітній напрямок завжди був для нас пріоритетним, бо допомогти дітям побутовими предметами, одягом чи взуттям — це важливо станом на зараз. А допомогти з освітою — означає вплинути на їхнє майбутнє. Тому ми хочемо, щоб «Благомай Хаб» був у кожному місті, аби діти приходили туди, де почувають себе важливими й потрібними. Крім того, в планах масштабувати інші проєкти, тренінги, освітній проєкт “Girl power” — щоб показати дітям, що вони можуть усе, якщо тільки захочуть», — підсумовує Кіра Сиротенко.

Цей матеріал підготовлено в межах спецпроєкту hromadske «Спільною хвилею». До свого 10-річчя ми розповідаємо про 10 ініціатив, які вплинули на розвиток українського суспільства й змінили життя людей.

Партнерський проєкт опубліковано на правах реклами. Над проєктом працювали: журналістка Аліна Євич, редакторка Вікторія Бега, дизайнерка Мирослава Мохнацька, креативна продюсерка Анна Соха.