Хочете, щоб було як 5 років тому? Влада та опозиція мають однакові шанси на перемогу в президентських виборах в Польщі

***

«Хочете, щоб було як п’ять років тому?», — під час кожного мітингу Анджей Дуда ставить прибічникам те саме питання. Натовп голосно відповідає: «Ні!» Сонце, посмішки, ніхто не носить маску, люди протискаються ближче до трибуни — хочуть зробити селфі з президентом. «Маю піти чи маю продовжити?» Натовп скандує: «Продовжити!».

У травні 2015 року з перемоги Дуди на президентських виборах консервативна партія «Право і справедливість» розпочала тріумфальне повернення до влади. ПіС критикувала попередників — центристів з Громадянської платформи — через занедбання соціальної політики, недостатню увагу до питань державної безпеки, нав’язування полякам «чужих світоглядних цінностей». Отримавши більшість у парламенті та свого президента, ПіС запустила чимало популярних ініціатив: виплата 500 злотих (близько 115 євро) щомісяця на кожну дитину, скасування прибуткового податку для молоді до 26 років, зниження пенсійного віку і тринадцята пенсія для літніх людей, зміцнення військового союзу зі США.

«Це честь, що з нами сьогодні мій друг, пан президент Дуда з Польщі, який зробив насправді несамовиту роботу. Я знаю, що у нього скоро вибори, і маю надію, що він здобуде перемогу», — такими словами 24 червня Дональд Трамп привітав Дуду в Білому домі. Дуда став першим іноземним лідером, хто зустрівся з американським президентом від початку локдауну. Тоді Трамп підтвердив наміри збільшити американську військову присутність у Польщі та підтримав проєкт будівництва польської АЕС.

Але поряд із цими досягненнями за час перебування ПіС при владі у Польщі відбувся регрес демократії: через суперечливу судову реформу підважили незалежність судової системи, паралізували працю Конституційного трибуналу, знищили суспільне телебачення. Систематично організовуються кампанії боротьби з «ворогами народу» — біженцями, суддями, жінками, що виступають за доступ до абортів, представниками ЛГБТ-середовища.

Зближення зі США відбувається на тлі послаблення партнерств усередині ЄС. Після пандемії та локдауну, які зменшили доходи сотень тисяч поляків, запитань до партії влади стало більше. Саме тому вперше від 2015 року польська опозиція отримала шанс обмежити всевладдя ПіС. Її кандидат може перемогти Дуду.

Безкінечні вибори

Поляки мали обрати президента ще у травні. Але через пандемію коронавірусу та запровадження карантинних заходів ПіС, яка має більшість у Сеймі та однопартійний уряд, спочатку вирішила провести голосування поштою, проте не порадила собі з його організацією. Як наслідок, через спротив опозиції у Сенаті вибори 10 травня визнали недійсними, а нове голосування призначили на 28 червня.

Від початку кампанії найбільше шансів на перемогу мав Анджей Дуда — його підтримка перевищувала 40%, а з початком коронакризи зросла навіть до 60%. Під кінець квітня здавалося, що президента можуть переобрати вже в першому турі. Проте ситуація змінилася, коли в середині травня Громадянська платформа вирішила змінити свого кандидата. Замість депутатки Малґожати Кідави-Блонської, яка мляво вела кампанію і в якийсь момент закликала виборців до бойкоту, «Платформа» висунула мера Варшави Рафала Тжасковського. Він швидко потіснив «старих» опозиційних фаворитів перегонів — безпартійного Шимона Головню та аграрія Владислава Косиняка-Камиша.

Тжасковський був депутатом Європарламенту, віцеміністром закордонних справ і зараз представляє прогресивне крило «Платформи». Замість необхідних для реєстрації кандидатури 100 тисяч підписів Тжасковський протягом тижня зібрав понад мільйон. Хоча критики зауважують, що Тжасковського підтримують переважно мешканці великих міст (любов до козиряння знанням іноземних мов принесла Тжасковському прізвисько «Бонжур» у соцмережах). Саме він із 10 опозиційних кандидатів має найбільші шанси на перемогу.

У першому турі за Тжасковського хочуть проголосувати навіть 30% поляків, а у другому вони з Дудою мають по 48% підтримки.

Коронакриза та «ворожа райдуга»

«Спочатку головною темою кампанії була сама кампанія, визначення дати виборів, — нагадує експерт Республіканського фонду Пшемислав Баранський. — Останніми ж тижнями кандидати більше говорять про знесення обмежень, які були впроваджені у зв’язку з пандемією коронавірусу, “розмороження” економіки, допомогу підприємцям».

Зважаючи на рівні шанси у другому турі, Дуда і Тжасковський зробили ставку на максимальну мобілізацію електоратів. Політики ПіС переконують поляків, що останні п'ять років були чудовими, і для збереження темпу змін уряд та президент мають бути з однієї команди. «Платформа» ж наполягає, що зміни, звісно, відбулися — але передовсім на користь ПіС та її друзів.

Так, два тижні тому «Gazeta Wyborcza» викрила, що Лукаш Шумовський — міністр охорони здоров'я в уряді ПіС — у березні замовив маски, респіратори та апарати ШВЛ на сотні мільйонів злотих через фірму свого брата та його дружини, та ще й у бізнесмена, котрий нелегально торгує зброєю. Шумовський виправдовується, що справа була пильна, здоров’я поляків не могло чекати, поки відбудуться всі перевірки, але більшість масок та респіраторів досі до Варшави не доїхало.

Щоб прикрити цей скандал, ПіС дістала одну зі своїх улюблених карт — залякування поляків, що опозиція хоче в них забрати їхні традиційні цінності. Цього разу — руками ЛГБТ-спільноти. Минулого року Тжасковський як мер Варшави підписав «Декларацію прав ЛГБТ», яка містила базові тези про рівність можливостей, повагу до інших, ніж гетеросексуальна, ідентичностей. ПіС натомість зробив із нього другого Фелікса Дзержинського (радянський діяч із польським корінням, один з організаторів «червоного терору — ред.).

«Протягом усього комуністичного періоду нашим дітям вбивали в голову ідеологію. Це був більшовизм. Сьогодні теж їм вбивають ідеологію, тільки іншу. Нову, але це такий необільшовизм. [...] Нас намагаються переконати, що це люди, але це ідеологія. Подивіться в книжках, який вигляд мали початки руху ЛГБТ, як виглядала розбудова цієї ідеології та які погляди мали ті, хто її створювали», — переконував Дуда під час зустрічі з виборцями у містечку Бжеґ на південному заході країни. «Не треба нам закордонних цінностей. Ми маємо свої цінності, польські, добрі, бо вже перевірені», — а це з передвиборчої зустрічі під Сандомиром.

«Ярослав Качинський (голова партії «Право і справедливість», — ред.) розігрує карту стереотипів щодо ЛГБТ, як це робить Путін, — каже журналістка порталу «Krytyka Polityczna» Кайя Путо. — В принципі, ця тактика допоможе залучити у другому турі голоси ультраправих виборців, які в першому голосують за кандидата “Конфедерації” Кшиштофа Босака. Але одночасно вона може схилити до участі у голосуванні ту ліберальну молодь, яка рідко ходить на вибори. Тож тактика може зіграти проти партії влади».

Провладні ЗМІ

Якщо ПіС вдалося накинути опозиції незручну для неї тему прав ЛГБТ, то Тжасковський зміг розкрутити свій порядок денний в питанні, незручному для ПіС, — реформа публічних ЗМІ. Одразу після висунення кандидатури Тжасковський оголосив, що буде виступати за їхній розпуск.

Кадрові перестановки після перемоги ПіС у 2015 призвели до того, що польське публічне телебачення TVP та Польське радіо перетворилися на рупор партійної пропаганди. Журналісти каналу TVP Info у випусках новин у підкреслено улесливій формі висвітлюють успіхи уряду та поливають брудом представників опозиції як «зрадників країни», невмілих та відірваних від життя політиків.

Аргументи на користь ідеї Тжасковського принесли президентські дебати 17 червня в ефірі TVP. У часи епідемії та економічної непевності ведучий каналу вирішив запитати кандидатів про те, чи прийме Польща біженців з Сирії, чи в школах будуть уроки релігії, щоб діти могли підготуватися до першого причастя, чи підтримують вони ідею легалізації одностатевих шлюбів та адопції дітей одностатевими парами, чи Польща має вступити до Єврозони та (у випадку появи вакцини від коронавірусу) чи мають щеплення стати обов’язковими. Навіть консервативна публіка була обурена: замість розглянути важливі питання економіки та соціальної політики публічний канал дбав тільки про те, щоб виставити опозицію в найгіршому світлі.

America First

Якщо в 2015 році закордонна політика — агресія Росії проти України, міграційна криза ЄС — відігравала важливу роль у польських виборах, то цього разу міжнародні сюжети зведені на маргінес. І хоча Дуда час від часу нагадує, що «за часів “Платформи” Росія напала на Україну», і Німеччина, на яку так оглядаються ліберали, будує з росіянами «Північний потік-2», ані теми партнерства з Україною, ані теми санкцій проти Росії в кампанії реально немає.

Тжасковський на питання про напрямок першого державного візиту після обрання відповів, що це буде Київ або Берлін. Дуда ж планує поїхати до Рима.

Фактично єдиною мейнстрімовою міжнародною темою кампанії є партнерство зі США.

Якщо «Платформа» і Тжасковський виступають за стару формулу міжнародної політики, коли безпека Польщі заснована на її членстві в ЄС та НАТО, де провідну роль грає Вашингтон, то ПіС вирішила зробити ставку саме на партнерство з адміністрацією Трампа. Берлін та Париж критикують ПіС через судову реформу та брак солідарності у питанні прийому біженців, натомість Трампу близькі консервативні погляди Качинського на суверенітет та управління державою. Після теплого прийому у Варшаві в 2017-му Трамп прихильно ставиться до польських прохань про збільшення американської військової присутності.

Переламним моментом кампанії міг стати візит Дуди до Вашингтона: після заяви Трампа про скорочення американської військової присутності у Німеччині Варшава розраховувала, що значна частина цих військ переїде до неї. Проте Трамп лише підтвердив заяву минулого року про додаткову тисячу солдатів у Польщі, за присутність яких поляки самі й платитимуть, та погодився надати полякам американські патенти для будови АЕС — знову ж таки, за гроші. Такі результати візиту важко назвати перемогою.

Війна на винищення

Вже зараз очевидно, що поляки потребуватимуть другого туру, аби визначитися з очільником країни. Кандидати другого ешелону не поспішають переказувати свою підтримку Дуді чи Тжасковському — так, наприклад, і Роберт Бєдронь, і Шимон Головня заявили, що не радять своїм виборцям голосувати за Тжасковського. «Голос за Тжасковського — це голос за збереження партійної монополії ПіС та “Платформи” в польській політиці, не цього поляки потребують», — заявив Головня в передвиборчий четвер, 25 червня. Ультраправий Кшиштоф Босак відмовився підтримати Дуду.

На боці Дуди більшість у Сеймі та уряд, а отже — можливість роздавати щедрі соціальні обіцянки. Така стратегія вже допомогла ПіС навесні 2019 року під час виборів до Європарламенту, коли опозиція теж була близька до перемоги. На боці Тжасковського — погіршення рівня життя поляків після коронакризи та загальна втома від воєн ПіС із «ворогами народу». Результат може залежати від сотень, а може — навіть десятків тисяч голосів. У цьому контексті промовистим є факт, що рекордні 380 тисяч поляків зареєструвалися для участі в закордонному голосуванні.

Якщо вибори виграє Дуда, Польща, як оцінюють міжнародні спостерігачі, продовжить рухатися у бік ілліберальної демократії на кшталт Угорщини Віктора Орбана, де при збереженні формального плюралізму опозиція повністю маргіналізована. Натомість виграш Тжасковського може змінити розстановку сил на польській політичній сцені.

«Якщо виграє кандидат опозиції, нас очікує параліч парламенту і брак можливості для уряду проводити хоч якісь реформи, — прогнозує експерт Республіканського фонду Пшемислав Баранський. — Сенат, у якому опозиція зараз має більшість, має можливість тільки відстрочувати дії уряду, а президент може їх повністю заблокувати, ветуючи закони. Тож перемога Тжасковського призведе до поглиблення наших політичних поділів. До співіснування ми поки не дозріли».

Настільки феєричних змін не прогнозує Кайя Путо: «У Польщі компетенції президента є доволі обмеженими, хоча загалом він має вплив на закордонну політику. Тому у випадку перемоги Тжасковського закордонна політика стала б черговою ареною боротьби між ПіС та “Платформою”, де партії змагатимуться, кого більше шанують за кордоном. Напевно, Тжасковський був би менше зацікавлений у роз’ятрюванні історичних ран у стосунках з сусідами».

Авторка: Олена Бабакова, Польща