Керівний директор GrowthUp Микола Савін в студії Громадського розповів про бізнес-акселератор.

Що таке бізнес-акселератор? Чим взагалі ви займаєтесь?

Прекрасне питання. У мене пішло кілька років, щоб навчитися на нього відповідати. Все доволі просто. Акселератор – це структура, яка повинна допомогти і прискорити розвиток проекту. Зазвичай акселератори працюють з проектами, які знаходяться на ранніх стадіях. Тобто ми беремо людину з пропрацьованою ідеєю і наша задача – за обмежений час допомогти йому подолати якомога більшу дистанцію.

А якщо в людини взагалі є ідея, але немає розуміння, як ця ідея монетизується або на які ринки потрібно виходити – ви допомагаєте з цим? Чи потрібно спочатку пропрацювати ці моменти, а вже потім приходити до вас?

Безпосередньо ми – так. Акселератори відрізняються один від одного, як будь-які компанії на цьому ринку. І, як правило, поспілкувавшись з представниками, подивившись на сайт, ви можете скласти уявлення, кого саме вони шукають. Тому що «страшна правда» полягає в тому, що на цьому ринку переважна більшість проектів – 99,7% - збанкротують, і рідко в кого виходить з першого разу. І ми спостерігали у нашій практиці неодноразово: коли ми знайомимося з людиною, вона працює над якимось проектом. Проект виглядає не дуже вражаючим і дійсно за рік-півтора він закривається, але ще за півроку людина повертається з новим проектом, значно цікавішим, і цього разу все йде набагато краще.

І тому в першу чергу ми дивимося на команду і безпосередньо на людину: наскільки вона відкрита до спілкування, чи сприймає критику, чи готова вчитися. Для нас саме це має вагу. Так, до нас можна звертатися на будь-якій стадії: від ситуації, коли вам просто цікавий цей ринок, до ситуації, коли у вас вже є певний прототип і, можливо, навіть перші продажі, і ви хотіли б отримати допомогу, щоб вийти на зовнішні ринки. Але спеціалізуємося ми, все ж таки, в першу чергу не на залученні інвестицій, а на розвитку проекту. Ми кажемо і нашим партнерам, і представникам компанії: зважайте на ваших клієнтів, а не інвесторів, оскільки клієнти – первинні. Якщо у вас є споживач, проект розвивається – інвестори почнуть «полювати» на вас.

А можете розповісти, як саме GrowthUp утворився? Скільки йому років? Як структура виглядає зсередини?

Почалося все 2005 року. Тоді GrowthUp ще не існував у брендовій структурі. Натомість було кілька людей, які цікавилися венчерним капіталом, і бажання розвивати цей напрямок. Тоді ринок нагадував невелику пустелю з окремими вкрапленнями проектів або людей, які намагалися щось робити. Часто можна було спостерігати ситуацію, коли люди розвивають схожі проекти, знаходяться в одному офісі, але не знають одне про одного.

На той момент спроби створити фонд, інкубатор чи акселератор не були успішними здебільшого через те, що це проблема курки і яйця. Щоб створити фонд або акселератор вам потрібен вхідний потік проектів, а тоді їх просто бракувало. З іншого боку є питання: звідки взятися проектам, якщо інфраструктури, яка має їх підтримати, не існує. І тоді група інтузіастів зібралася й запитала себе: що є у розвинутих екосистемах, чого досі немає в нас, і що можна зробити за наявності мінімальних ресурсів. Так з’явився стартап краш-тест. Це був перший щомісячний захід для підприємців. Його завданням було створення майданчику для спілкування. Деякий час він був галузеутворюючим, оскільки збирався щомісяця. І як тільки хтось зустрічав людину, яка ставила питання, казав: «Чудово. Приходь на краш-тест, подивись, як це відбувається, поспілкуйся з людьми». І від цього можна було відштовхнутися. Утворювалася спільнота, туди приходили інвестори, приходили журналісти, які десь щось чули і хотіли подивитися на цих людей – це відчутно допомогло. На той час ми займалися консалтингом проектів, які розвивають захист інтелектуальної власності. Частину часу ми витрачали на відповіді людям, які не були спроможні нам заплатити. Ми завжди хотіли запровадити тут західний підхід до ведення бізнесу. І тому, коли до нас приходив підприємець і казав: «Ви знаєте, в мене немає грошей, але я маю геніальну ідею. Що мені з цим робити?» Ми з ним сідали, розмовляли. І в якийсь момент зрозуміли, що всі ставлять ті самі питання. І коли малюєш схеми на серветці – після третьої зустрічі поспіль розумієш, що малюнки в тебе також однакові. Так з’явилася наша освітня програма. Тоді ми сказали: «Давайте ми не будемо приділяти кожному по півгодини, а просто зберемо вас разом і кілька годин присвятимо тому, як працює цей бізнес, щоб потім можна було предмето обговорювати окремі проекти».

Ця програма поступово росла. В якийсь момент ми її внесли до окремого підрозділу, і так крок за кроком розвивалися. Потім подумали: у нас є доволі багато заявок, багато слухачів. Можливо, слід це трансформувати в якусь структуру. Так, власне, з’явився GrowthUp – підрозділ, який було виокремлено з консалтингового бізнесу, задача котрого – допомагати підприємцям-початківцям. Я маю на увазі не студента, а просто людину, для котрої цей сегмент може бути дещо новим, тому що до нас звертаються також досвідчені підприємці, які просто раніше з цим не стикалися. Або просто люди, які раніше не стикалися із залученням інвестицій або не виходили на зовнішні ринки. Тому вікова категорія в нас – дуже широка. В останніх наборах – всім трохи за 30. Люди дуже різні, досвід у них різний, але всіх об’єднує бажання будувати глобальні проекти.

Ви сказали, що в Україні намагалися втілити західний підхід. Якщо взяти подібні структури, скажімо, які працюють на західних ринках, наприклад в Європі чи Сполучених Штатах, і українські – вони вже, в принципі, вирівнялися, чи ми якимось чином їм поступаємося або ж навпаки в чомусь їх випереджаємо?

Якщо ми говоримо не про фонди й екосистеми загалом, а лише про інкубатори й акселератори – тут є кілька абсолютних світових лідерів. Наприклад, це Techstars – 500 стартапів. Тобто, це структури, які вже довели свою ефективність, принісши багато грошей своїм інвесторам. Через їхні структури пройшли проекти, які були згодом продані дорожче 1 млрд доларів, і, відповідно, структура себе виправдала. Якщо говорити про Європу, тут є кілька крупних гравців, яких теж можна назвати успішними. І велика кількість різних програм, які поки що не довели свою ефективність. Річ не в тім, що вони не працюють. Просто що з цього вийде – ми дізнаємося за 3 – 4 року. Ми маємо розуміти: щоб побудувати міжнародну кампанію, розвинути стартап, треба в середньому 4 – 6 років. Й ефективність структури можна оцінити за 5 – 6 років. Звичайно, можливі якісь проміжні етапи, раптові стрибки. Відповідно, неможна казати, що наша екосистема тут сильно програє. Якщо порівнювати країни Центральної та Східної Європи, на мою особисту думку, Україна є трохи досвідченішою. Зокрема через те, що в нас багато ІТ-спеціалістів. Але тут є один маленький нюанс – є дуже велика різниця між двома площинами: з одного боку це поява, а з іншого – чи залишаться вони всередині української екосистеми. Оскільки люди – дуже мобільні і все що треба – просто закрити лептоп і переїхати до іншої країни. У нас, зазвичай, всі говорять англійською на якомусь рівні. І, відповідно, немає проблем з переїздом. З точки зору притягування до нашої екосистеми іноземців, ми дещо програємо європейським екосистемам.

І, все ж таки, ваш акселератор сконцентрований більше на українських проектах чи на інших країнах також?

Я іноді говорю, що ми сконцентровані на російськомовні глобальні проекти, маючи на увазі, що це підприємці з країн СНД, хоча вже були прецеденти, коли були змішані команди. Тому в нас немає дуже жорстких правил. Наразі ми більше часу приділяємо саме Україні, але відкриті для проектів з інших країн.

Чи є у вас ідея контактувати із кимось з уряду, щоб просто донести до них думку і підказати, як регулювати щось в бізнесі?

Існує кілька лобістських груп – неформальні об’єднання людей, які збираються навколо одного – двох проблемних питань чи законопроектів і починають думати, як донести ту чи іншу думку або виправити несправедливість. Я б не сказав, що це відбувається системно, швидше йдеться про деякі окремі ініціативи. Як на мене, це непогано, бо вся екосистема будувалася знизу. Це те, що відрізняє Україну від Росії і Європи.

Ви вже не раз казали, що з вами намагаються контактувати ваші колеги із закордону або ви з ними. Ви можете розповісти, як ми для них виглядаємо: як люди, з якими можна і варто вести бізнес, чи ми для них – як вольєр з мавпами, в який страшно залазити?

По-різному. Залежить від того, як глибоко людина знайома з нашою системою. Звичайно, є люди, які знають, що відбувається у Європі, в Україні. Часто люди, які приїжджають, очікують побачити в Україні дикий ринок, де не мають уявлення про стартапи. Але таких вдається легко переконати, бо ми маємо, що показати. Я не поділяю думку про те, що в нас «все погано». Як на мене, все досить добре розвивається, за останні півтора руку сталося більше, ніж за попередні десять.

Здебільшого люди, які займаються цим бізнесом, кажуть , що держава просто повинна не заважати, а вони і так все самі зроблять. Не хочеться звичайно згадувати зайвий раз, але не можна обійти цей інцидент, який нещодавно стався в Києві з міліцією. З ким саме він відбувся?

Це був один з інвесторів. У нас саме відбувався «КиївСтартапВік» - тиждень, присвячений стартапам, насичений разними заходами. До нас приїхали багато гостей з Європи та США. Один з інвесторів, зголоднівши ввечері, пішов у «МакДональдс» на Хрещатику. Там довелося поспілкуватися з міліцією, але паспорта в нього з собою не було. Але в підсумку інцидент було вичерпано, він «попав» на 100 гривень – суму для нього незначну. Проте, це був чіткий сигнал, що тут щось не так системно. Він планував інвестувати, але після цього випадку серйозно задумався. Угода, з огляду на все, таки була укладена, але за умови, що команда переїде в іншу країну.

Як з вами зв'язатися? Тому що всі думають, що це якісь «великі дядьки» і з ними зв'язатися неможливо…

Дуже просто. Можна подати заявку на сайті, там є контакти мене і моїх партнерів. Можна прийти на будь-який захід, який ми організовуємо.

Поділитись: