ENRU

Кіноклуб, лекції про джаз і подкасти про книги — якою буде нова львівська бібліотека

Сіра бетонна конструкція, що росте у кампусі Українського католицького університету у Львові стане однією з перших бібліотек, збудованих в Україні за часів незалежності. Точніше, чимось більшим за бібліотеку. Інформаційно-ресурсний Центр Митрополита Шептицького буде багатофункціональним, сучасним і відкритим простором. У листопаді Центр очолив Олег Яськів, заступник директора Фізико-математичного інституту й засновник кіноклубу, ентузіаст Пласту, есеїст і документаліст. Журналістка Олеся Біда розпитала його про те, як працюватиме бібліотека і що там буде, окрім книг.

Керівник Центру Митрополита Шептицького —​ Олег Яськів, фото: Олеся Біда

«Центр Митрополита Шептицького — це комплексний простір, до якого входитиме бібліотека, культурний і навчальний простори, аудиторії та адміністрація. Там проводитимуться виставки, освітні, літературні й кінематографічні програми, — розповідає Олег Яськів. — Бібліотека буде почасти академічною, але матиме й публічну зону: нею зможе користуватися будь-хто, маючи абонемент. Академічна частина бібліотеки займатиме два поверхи: один для студентів, інший для викладачів. Ми також плануємо працювати з дітьми. Можливо, робитимемо аудіоподкасти про книжки, щоб людина вдягнула навушники й пішла шукати щось цікаве в лабіринті бібліотеки. Дамо студентам і молоді свободу проводити власні заходи: літературні події, зустрічі, дискусії, презентації».

Можливо, робитимемо аудіоподкасти про книжки, щоб людина вдягнула навушники й пішла шукати щось цікаве в лабіринті бібліотеки

Проект зовнішнього вигляду Центру Митрополита Шептицького, supporting.ucu.edu.ua

Це західний підхід до творення бібліотеки?

Так, за кордоном розуміння бібліотеки доволі широке: не лише музей книг чи місце роботи студента або науковця, але також місце, де людина зустрічається з книгою чи повертається до книги. Потрібно, щоб в Україні люди повертались до книги. Бібліотекар має стати консультантом, який зможе зацікавити книгою відвідувачів. Грамотний пошук літератури, а не механічне замовлення й видача книжок — це його головна нова функція.

Поповнюючи фонди бібліотеки новими книгами, ми маємо намір орієнтуватись не на кількість, а на якість. Люди повинні довіряти нашому вибору й бути впевненими, що, прийшовши до бібліотеки, неодмінно знайдуть там свою книгу. Крім орієнтації на нові видання, бібліотека співпрацюватиме з музеєм, який буде в структурі центру. Там є стародруки 1611 року! Нині ми думаємо над тим, щоб виводити пам’ятки давньої літератури у світ. Читач матиме змогу наблизитись до них — погортати, подивитись, а за можливості й почитати.

Я хочу, щоб бібліотека в нашому центрі повернула культуру читання книги. Не лише паперової, електронної також

Проект внутрішніх просторів бібліотеки, supporting.ucu.edu.ua

Львів потребує цієї бібліотеки?

З одного боку, Львів перенасичений культурними подіями, на це гріх нарікати. З іншого, я маю відчуття, що люди читають не так глибоко, як колись. Я хочу, щоб бібліотека в нашому центрі повернула культуру читання книги. Не лише паперової, електронної також. Ми хочемо переконати людину в тому, що, прийшовши до Центру Шептицького на кілька годин, вона отримає лише користь для себе. Час у бібліотеці буде наповнений змістом.

Ви говорили, що бібліотека має стати мостом між гуманітарними і природничими дисциплінами. Як цей міст будуватиметься?

По-перше, ми будемо розширювати фонди бібліотеки синхронно зі зростанням університету. В нас збільшується кількість природничих спеціальностей. Відповідно, є потреба закуповувати книги з ІТ, математики та інших близьких галузей. По-друге, будемо проводити міждисциплінарні симпозіуми, проекти, дебати, дискусії, в яких зможуть брати участь і математики, і богослови.

План території навколо Центру Митрополита Шептицького, supporting.ucu.edu.ua

А як ви поєднуєте в собі технічне й гуманітарне?

Я ще зі школи мав схильність до навчання в обох напрямках. Але так склалося, що в університеті вивчав фізику. Згодом вступив до аспірантури й залишився в науці, але завжди цікавився також і культурою. Тому згодом мене прорвало на другу освіту, кінематографічну. Я вступив туди потай від усіх. У 90-х я започаткував Кіноклуб.

Я не ставив кіно на чолі своєї кар’єри, але воно постійно зі мною залишається. Можливо, це подяка за ірраціональні та щирі кроки молодості. Кілька років тому до сторіччя Пласту я зняв фільм «Симфонія радості», який потрапив на Одеський кінофестиваль. Ми знімаємо документальні фільми вдвох з оператором, маючи мізерний бюджет та короткі терміни.

Нині Кіноклуб став дещо ширшим поняттям, ніж просто покази кіно. Я також пишу есе про кіно. Зараз вони впорядковані на сайті, але я думаю над тим, щоб видати книгу. Це непросто — написати текст про фільм, у якому треба сказати щось важливе, підібрати правильний код. У Кіноклубі я намагаюсь добирати фільми під настрій, погоду, події, людей, які ходять. Це дуже близький контакт і велика відповідальність.

Яке місце в кіноклубі займає українське кіно?

Невелике. На нове українське кіно потрібно ходити в кінотеатри. Але кілька років тому ми показували документальні фільми, які знімала група «Фолькнери», мандруючи світом. Колись приїжджав Юрій Макаров і презентував фільм «Мій Шевченко».  А до старого українського кіно я ставлюся дуже стримано, навіть критично. Немає сенсу популяризувати «Тіні забутих предків», які всі знають напам’ять.

Ви плануєте реалізовувати свої проекти в Центрі Шептицького?

Кіноклуб точно буде там. Можливо, лише зі зміненими акцентами. Формат кіноклубу — це підтримка любові до мистецтва кіно та простір для спілкування з глядачем, обміну ідеями. Це особлива камерна атмосфера з близькою дистанцією до глядача. Сучасна кіноіндустрія цього не має. Ми хочемо, щоб у Центрі також були авторські зустрічі й розмови про музику — класичну й сучасну. Запросимо людей, які добре знаються на року та джазі. Люди приходитимуть слухати цікаві історії від експертів і музику, якої не почуєш зараз на радіо.

Формат кіноклубу — це підтримка любові до мистецтва кіно та простір для спілкування з глядачем, обміну ідеями. Це особлива камерна атмосфера з близькою дистанцією до глядача

«Час у бібліотеці буде наповнений змістом», — Олег Яськів, фото: Олеся Біда

Ви прагнете повернути суспільству інтерес до минулих епох. А до якої епохи ми, власне, повернулися?

Зараз суспільство вступає до епохи неповернення. Можна, звісно, проводити аналогії з темними віками, але це кліше. Завершується епоха ХХ століття й починається епоха новітнього нігілізму. Втрачається повага до інституційних каркасів, які тримали суспільство. Війни, катастрофи, геноциди були завжди, але в них простежувався каркас чогось — можливо, наукової революції чи релігійного імпульсу для суспільства. Зараз каркаси, вибудувані цивілізацією, руйнуються.

Наука ж повертається до духовної складової — боротьби чи діалогу між умовно природничим творенням світу й творчим. Це саме те, що ми хотіли б відобразити в Центрі. На початку ХХ століття було відчуття, що наука вже все розуміє, й почалося руйнування духовної складової. Зараз, навпаки, люди почали обережніше ставитись до того, що знають. Науковці бачать, що, попри глобалізацію та популяризацію науки, розрив між суспільством і наукою зростає.

Ця нова епоха, хоч якою дискомфортною вона для нас є, має настати. Для України повинна відбутись колосальна переоцінка цінностей. Наші утопічні надії на Європу, яку ми собі вималювали, ідеалістичний образ Євросоюзу — родом із Ренесансу. Люди мають зрозуміти, що це не так. У Євросоюзі такі самі люди, що мають такі самі слабкості, приховані під трохи вищими стандартами життя. Ми не кращі за них, вони не кращі за нас. Коли не буде ілюзій, нам буде легше будувати своє суспільство тут.

 

Авторка інтерв'ю: Олеся Біда