Дорогою до Іловайська видається, що дерева у лісосмузі повалив буревій. Якщо придивитися, під снігом видно – дерева потрощені снарядами.

16-тисячне місто, яке стало для українців символом трагедії, де загинули сотні українських військових, повертається до життя.

Порівнюючи з Донецьком, Слов'янськом, Лисичанськом чи будь-яким іншим містом, де йшли бої, руйнування тут помітніші. На вулиці Шевченка – чи не на кожній будівлі сліди від снарядів. Деякі жителі самі позаклали потрощені вікна цеглою – інакше в будинку холодно. Сніг ховає руїни.

 

Тут працюють школи, залишилося кафе. Помалу працює залізничний вокзал. Іловайськ – вузлова станція, на якій працювало чимало місцевих жителів. Нині роботи немає. Пенсіонери чотири місяці не отримували пенсії.

Кажуть, що в Іловайську досі чимало полонених з батальйону «Донбас». Розповідають про тих, кого ховали у себе в квартирах, тих українських бійців, які встигли втекти. Усе це – не на камеру.

 

Ті жителі, з якими вдалося поговорити Громадському, не дуже хочуть згадувати, що тут відбувалося у серпні, коли йшли найжорсткіші бої. Тоді місто було розділене буквально на дві країни.

В Іловайську – справді «ополчення». Чоловіки в камуфляжі зі зброєю і радянськими зірками на шапках їдуть в маршрутці з Харцизська, до Донецька.

У місцевих хлопців є знайомі, що пішли воювати. Одна з пенсіонерок розповідає, що її 19-річний внук не хоче повертатися до бою після поранення, хоча це – їхній єдиний прибуток. Вона ж намовляє внука іти і далі воювати. Інша жінка – плутає німців і націоналістів та порівцює цю війну з Другою світовою.

/Наталя Гуменюк, Анна Цигима

Поділитись: