Інший, але такий знайомий «Айдар»

На нових позиціях батальйону «Айдар» між Новгородським та Горлівкою журналісти hromadske.tv побували наприкінці грудня.

З часу останнього візиту у батальйоні багато що змінилося: три місяці айдарівці провели на полігонах на бойовому навчанні, помітно змінився склад — демобілізувались чимало військовослужбовців, прийшли новобранці.

«Айдар» уже не схожий на регулярний військовий підрозділ — тепер більше порядку, дисципліни, субординації. На цій ділянці фронту значно тихіше, ніж під Донецьком. Цю тишу айдарівців намагаються не порушувати.

На провокації бойовиків, за словами командирів, відповідають тільки коли ті підходять надто близько до позицій батальйону. Використовують лише незаборонене мінськими домовленостями озброєння — за цим уважно стежать співробітники моніторингової місії ОБСЄ, які приїздять до Новгородського мало не щодня. Так само і представники спільного центру контролю за припиненням вогню, які постійно базуються на відстані 500 метрів від позицій «Айдару».

Але, незважаючи на зовнішні зміни, в «Айдарі» не можна не помітити щось дуже знайоме, що відрізняє батальйон від інших...

«Айдар» рік тому і сьогодні — це два різних батальйони. «Тепер це технічно забезпечений підрозділ, укомплектований транспортом та бронетехнікою», — каже командир одного з підрозділів Володимир Правенький. Молоді бійці вже навчені та обстріляні, є дух, є витримка. Всі бойові завдання виконують.

Настрій молодих бійців хороший, — підтверджує ще один командир підрозділу Максим: «У перші дні хлопці боялися вистрілив, а тепер звикли і мені доводиться примушувати їх одягати бронежилети та каски перед тим, як заступити в наряд».

Розповідає, що демобілізовані бійці «афганської роти» не полишають свій підрозділ та часто приїжджають — тепер вже в якості волонтерів-інструкторів, щоб передавати свій бойовий досвід новачкам.

Максим каже, що залишив роботу на заводі у Житомирській області навесні 2014 року та пішов до армії не для того, щоб вбивати, а для того щоб зберегти життя українців, захищати свою землю.

«Тут ми стоїмо не даремно» — каже Максим. І додає, що приємно здивований ставленням місцевих жителів, які намагаються підтримати та допомогти українським військовим.

«Ми повинні були підпорядкуватися сектору, нас повинні були використовувати для оперативного реагування та стабілізації ситуації на складних ділянках фронту. Та зрештою нас повернули в окопи. Але це теж потрібно вміти» — каже «Саїд», командир 2-ї штурмової роти.

Побут айдарівці налагодили. Навіть найвіддаленіші позиції з електрикою, в бліндажах можна знайти телевізори, холодильники, мікрохвильові печі. Вночі бойовики ведуть провокаційні обстріли позицій батальйони, у чому журналісти переконалися, заночувавши у бліндажі. Проти айдарівців використовують стрілецьку зброю, автоматичні та протитанкові гранатомети, ПТКРи, зенітні установки.

«Наші хлопці за три дні зайняли всі ці позиції» — вихваляється ще один військовослужбовець, з тих що тут давно, з позивними «Планшет». - «Якщо буде наказ - за три дні наші займуть і Горлівку».

Каже, як і більшість його побратимів, втомився воювати, але повернувся в батальйон одразу ж коли йому сказали, що він знову потрібен.

Вранці, після відносно тихої ночі, один з бійців — Абдула — показує нам передові позиції. Він народився та виріс в Афганістані, живе в Україні вже 25 років. Тут виросли його діти, каже, воює за їхню батьківщину, за країну, яка стала для нього рідною. Коли розповідає про Афганістан, згадує російське прислів'я: «добре тем, де нас немає», каже, - це правда: «Там, де їх немає, значно спокійніше».

Санінструктор 2-ї штурмової роти «Айдару» з позивним «Доктор Зло» скаржиться на погане забезпечення медикаментами, не вистачає аптечок, відсутній медичний транспорт. Держава медикаментів майже не дає, підрозділи забезпечені нерівномірно — в кого краще працюють волонтери, - там краще забезпечення. З транспорту, за його словами, Міністерство оборони виділило для їхньої роти лише один старенький вантажний «ГАЗ».

Селище, на околиці якого розташована передова лінія оборони, продовжує жити своїм життям. Повз пости «Айдару» місцеві жінки йдуть в магазин або сільраду, поміж бронемашин пасуться кури, контролер газової служби знімає показники лічильників у спотворених обстрілами будинках.

/Hromadske.Схід