Як Марія Заньковецька вплинула на Мерилін Монро — інтерв'ю з режисером Сергієм Проскурнею

Громадському режисер розповів про традиції і нові тенденції в українському театрі.

Як ви вважаєте, чи варто українським акторам брати приклад з американської акторської школи або європейської? Чи треба Україні прагнути того, щоб було «як у Голлівуді» чи так, як в Європі? На кого орієнтуватися?

Свого часу Сталін заявив, що Станіславський «наше всьо», а театри повинні працювати за його системою. Збирали талановитих дітей з усього Союзу, везли в Москву, в Государственный институт имени Луначарского,школу-студію МХАТ, Малый театр, де навчали системі Станіславського.

Український театр тоді повинен був «дражнити хохла», грати водевілі, комікувати

Потім дипломні вистави — Чехова, «пролетарського письменника» Горького — вони привозили додому в Бішкек, Кишинів, Тбілісі, Єреван. Відтак знищувалася автентична театральна культура, органіка існування акторів у національних культурах.

Український театр тоді повинен був «дражнити хохла», грати водевілі, комікувати. А насправді драматургія Карпенка-Карого, хоч і про село та простих людей, але це драми на рівні Ібсенівських драм. А комікування, «дражніння хохла» стало творчим методом і дуже погано вплинуло на репертуар.

РежисерСергійПроскурня Фото: Олександр Назаров/Громадське

Він і нині залишається?

Ми досі відчуваємо відлуння. Ми живемо в епоху, яка так само, як у 60-70-х роках XIX сторіччя, стає феноменом української театральної культури. Є сильна, визнана у світі драматургія, яка має режисерів-однолітків. Вони вже не знають цензури, не мають радянських болячок. Вони беруть цю драматургію, а отже і актори тепер мають знову бути гострим, цікавим, архетипічними.

Я маю одну гіпотезу. Дехто навіть казав, щоб я тримав це при собі... Як Марія Заньковецька вплинула на Мерилін Монро.

Українські актори вплинули на творчістьЧехова

Цікаво.

Мало хто знає феномен українського театру. У нього фантастична історія, яка сягає первісних форм ритуального театру язичницьких часів, і водночас театру другої половини XIX сторіччя, який потім хтось назвав психологічним.

Це збіглося в часі з творчістю «театральних монстрів» — Ібсена, Стрінберга, Чехова. Український театр та українські актори вплинули на творчість Чехова.

Так само і Марія Заньковецька вплинула на творчість Мерилін Монро.

З'явилася нова театральна мова, нові герої, яких можна було зустріти в реальному житті. Сьогодні б це назвали документальним театром, адже історії Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого насправді про сучасників. А як можна вдавати на сцені сучасника, спотворюючи його природу? Ніхто ж не повірить!

Завдяки функції довіри, правди, впливу через пізнання себе, через театральний образ і театральну історію, і виник абсолютно унікальний український театральний акторський стиль.

РежисерСергійПроскурня Фото: Олександр Назаров/Громадське

Тобто йдеться про театр корифеїв, з яких все починалося?

Про те, що сьогодні називається театром корифеїв. Вони були юні, мали по сімнадцять-двадцять років. Брати Тобілевичі, Панас і Микола, ходили в перші класи гімназії. А їхній старший брат, який згодом став паном Іваном Карповичем Карпенком-Карим творили з Кропивницьким театр, який на першій виставі заробив 5 карбованців асигнаціями.

А вже за 25 років, коли написали найвидатніші п'єси, об'їздивши всю Україну, побувавши в Москві, в Петербурзі, на сцені Маріїнського театру заробляли за виставу 5 тисяч карбованців сріблом.

Скажені гроші.

Треба одразу сказати, що це їх розбестило і вбило. Після цього успіху вони вже не змогли зібратися, втратили відчуття сімейної гармонії.

Станіславський теж відвідував їхні вистави. Вони змусили його замислитися: в чому феномен, чому українська тема, українські актори просякають у душу і доходять до самого серця? І тоді сформулював це як систему акторської природи, яку потім назвали органікою.

Очевидно, абсолютно феноменальне явище — театр на Подолі і Віталій Малахов

Отже, Марія Заньковецька була першою органічною, природною актрисою, яка вплинула на Станіславського. А Михайло Чехов — племінник Антона Павловича Чехова — один з учнів Станіславського, втік від більшовиків у США. У Голлівуді він відкрив школу, де вчилася Мерілін Монро.

РежисерСергійПроскурня Фото: Олександр Назаров/Громадське

Ми нещодавно спілкувалися з В'ячеславомДовженком, актором кіно і театру, він казав, що часто актори не розділяють манеру гри в кіно і театрі. Тобто забагато театру в кіно. Чи треба це викорінювати?

Це бацила Станіславського, причому переінакшеного, несправжнього. Те, що наші актори не вміють знайти акторський метод, який відрізняє театр від кіно, свідчить лише про маленький досвід. Те, що ми маємо сьогодні блискучу плеяду акторів і режисерів, яким п'ятдесят, — це наслідки бурхливого створення театральних студій у другій половині 80-х на початку 90-х років.

Тобто вони вийшли з радянської школи?

Вони тоді були дисидентами по природіта зберегли спроможність критичного мислення й відчуття конфлікту. Я кажу про плеяду акторів театру Франка, до якої належить Богданович. З найпопулярніших — це Римма Зюбіна. Головне — це режисери. Це Одинокий, Богомазов, пізніше Білоус.

Очевидно, абсолютно феноменальне явище — театр на Подолі і Віталій Малахов. Він залишається юним навіть тепер, коли йому за шістдесят.

Що буде з українським театром років через 10-15? Чи все настільки швидко змінюється, що навіть не можна спрогнозувати?

Гадаю, через 10 років він знову почне хворіти.

Чим?

Занепадом, стагнацією.

Чому, якщо ми сьогодні говоримо про розвиток?

Зміниться генерація. Знову почнеться пошук нових ідей.

РежисерСергійПроскурня Фото: Олександр Назаров/Громадське