Якого кольору війна — Інтерв’ю з американським військовим та письменником Елліотом Акерманом

Жовтий, зелений, синій, червоний — такими кольорами американські військові позначали союзників і ворогів на картах під час кампанії в Афганістані (2001 — 2014). Жовтий — це нейтральні сили. Зелений — союзники, зокрема афганські спецпідрозділи для протидії талібам, які формували та тренували американці. Синій — збройні сили США. Червоний — це вороги.

Головний герой роману «Зелені проти синіх» американського письменника Елліота Акермана побував упродовж однієї війни і з-поміж «жовтих», і з-поміж «зелених» - і, зрештою, опинився в підрозділі «червоних». Це молодий афганець Азіз Іктбаль, який має вчинити акт справедливої помсти талібам за те, що його брат був скалічений під час влаштованого ними теракту. Про війну в Афганістані автор розповідає від імені Азіза й дивиться на неї його очима.

Сам письменник вісім років прослужив в армії США як офіцер морської піхоти та підрозділу спеціальних операцій. У цій країні немає обов’язково військового призову. Майбутній письменник вступив до лав збройних сил добровільно. До 2001 року 20-річний Елліот збирався стати літератором і, як сам розповідає, навіть уявити не міг себе військовим. Втім, теракт у Нью-Йорку, після якого була оголошена війна з тероризмом на Близькому Сході, все змінив.

Елліот Акерман пройшов військові кампанії в Афганістані та Іраку, був радником афганського спецпідрозділу. Той налічував 700 солдатів і відповідав за ліквідацію командувачів Талібану, радикального ісламістського руху.  По поверненні з війни Елліот Акерман переїхав до Стамбула. Нині він, як журналіст, висвітлює конфлікт у Сирії.

Цьогоріч роман «Зелені проти синіх» вийшов українською мовою. У США, за списком газети The New York Times, він став бестселером.  Громадське поспілкувалося з Елліотом Акерманом про його досвід воєн та про літературу як місію колишнього військового.

Американський письменник Елліот Акерман Фото: Kara Hayes Smith/St. Louis County Library

Міністр оборони США Джеймс Меттіс заявив, що США змінять тактику в боротьбі з ІДІЛ. Військові будуть намагатися оточувати їх на місці, а не витісняти з їхніх позицій, як це було досі. За словами Меттіса, це позбавить ісламістів можливості проникати на Захід. Вони не зможуть так легко, як нині, покидати територію Іраку та Сирії. Що Ви думаєте про це, як людина, що знає реалії цих країн?

Я думаю в таких країнах, як Сирія та Ірак іслам переживає екзистенційну кризу, його майбутнє невідоме. Яка з гілок ісламу — шиїтська чи суннітська — домінуватиме в мусульманських країнах? Це важливе питання, і відповіді на нього мають дати як місцеві мешканці, так і представники Західного світу.

Навіть Росія може зробити внесок, підтримавши якусь зі сторін. В цьому полягає суть конфлікту. Тож генерал Меттіс може міняти тактику, але це ніяк не вплине на засадниче вирішення цієї кризи. Ключ до рішення захований значно глибше. Справа зовсім не в тактиці.

Чи правильно я розумію, Ви вважаєте, що занадто багато уваги зосереджено на військовому вирішенні цього конфлікту? Яке інше рішення існує, крім військового?

На мою думку, Сполучені Штати відіграватимуть значну роль саме у військовому вирішенні. І надалі Америка матиме занадто мілітаризовану зовнішню політику. Президент Трамп нині здійснює реорганізацію державного департаменту США, сама по собі вона не є чимось поганим. Але мене непокоїть те, що на Близькому Сході багато можновладців насамперед зустрічаються з нашими військовими, а не з дипломатами.

Як Ви бачите ситуацію в Сирії сьогодні? Ця війна видається такою, що не матиме кінця, гіршою, ніж два чи три роки тому. Який розвиток подій можна припускати і яку роль в ньому можуть відіграти інші країни, наприклад, Росія?

На жаль, після шести років війни немає враження, що ситуація покращується. Дуже важко відбудувати країну і відновити суспільство після такої руйнації, яку переживає  Сирія. Я вважаю, що потрібно брати до уваги не лише сирійську війну, але й іракську. Ситуація в цій країні значно більше впливатиме на майбутнє Близького Сходу, адже іракському конфлікту майже 30 років.

Американський письменник Елліот Акерман Фото: Kara Hayes Smith/St. Louis County Library

Наскільки я розумію, одне з послань Вашої книжки є таким: людей можуть знищувати ті ідеї, за які вони воюють. Які ідеї конкретно Ви мали на увазі?

Сполучені Штати залучені до військових конфліктів на Близькому Сході вже протягом 16 років. Ці конфлікти тривають досі, тому що ми не можемо знайти їхнього тактичного вирішення. З часом люди стають байдужими до війни, вони просто звикають до того, що вона постійно триває.

Наприклад, війна в Афганістані почалась в 1979 році. Америка бере участь у  військових діях на Близькому Сході з вересня 2001 року, коли в Нью-Йорку відбулися теракти. Навіть в Україні нині відбуваються військові дії, вони почалися в 2014-ому. Поки не видно їхнього кінця. І якщо військовими методами ми не можемо наблизити завершення конфлікту, то нам варто замислитись про інші варіанти вирішення ситуації. Часом війни ведуться не для того, щоб перемогти.

Ви маєте досвід повернення до мирного життя після участі у війні в Афганістані та Іраку. У статті в журналі The New Yorker Ви пишете про те, що в США часом недооцінюють ветеранів воєн, адже вони отримують на війні не лише військовий досвід, але й менеджерський, управляючи фінансовими та людськими ресурсами. Ваші думки можуть бути цікавими українським військовим, які повертаються додому і мають такі ж проблеми.

У цьому питанні США дещо відрізняються від України. У Сполучених Штатах немає призову в армію, є чіткий поділ між військовими та цивільними. Тож більшість населення Америки не має жодного уявлення, що таке бути військовим.

Ті солдати, які повертаються з війни, маючи цінний управлінський досвід в умовах конфлікту, не завжди можуть застосувати його в мирному житті. Але військові мають чітке розуміння, що таке місія і що таке просування вперед до цієї місії. Все, що робить солдат на війні, — це рух до виконання місії. Після повернення додому вам може здатися, що у звичайній роботі не існує місії такого рівня. Головний виклик — це знайти заняття, яке б значило для тебе так само багато, як і виконання військової місії.

Для Вас такою місією стала література?

Так, для мене це література.

Як Ви застосовуєте свій військовий досвід у мирному житті? ​

Я завжди хотів писати, я син письменника. Я любив уроки історії в школі, і мій письменницький досвід став частиною мене. Кожен солдат (і я бачив це на прикладі своїх товаришів) після повернення з війни має вирішити — яке тепер моє призначення? Ті, хто не можуть знайти відповідь на таке питання, переживають важкий перехідний період.

Розкажіть про головного героя Вашої книжки «Зелені проти Синіх» афганця Азіза, що спочатку воює у спецпідрозділі «Ляшкар», який фінансують американці, але згодом опиняється в лавах ворога американців — талібів. Саме з його перспективи ведеться розповідь. Хто він такий? Чого він може нас навчити?

Я був радником у афганців, тож не всі мої військові побратими були американці, серед них були й афганські солдати. В цій книжці я хотів показати війну очима афганців, а не американців. Це такий останній дружній жест щодо моїх афганських товаришів.

Американський письменник Елліот Акерман Фото: Kara Hayes Smith/St. Louis County Library