«Ісламська радикалізація відбувається у Європі, а не лише в Сирії» – експерт Олів’є Руа

Олів'є Руа, один із найкращих європейських експертів з політичного ісламу та тероризму, професор Інституту європейського університету (Флоренція), займається питаннями глобалізованого ісламу, політичного ісламу, тероризму, Ірану, Афганістану, Близького сходу.

Олів’є Руа – автор визначення "релігія без культури", яке пояснює те, як в умовах технологізованого суспільства люди сприймають лише ту частину релігії, про яку дізналися в інтернеті.

Після терактів у Парижі чимало уваги прикуто до думки Руа про те, що світ є свідком не радикалізації ісламу, а ісламізації радикалізму, який  в різні часи мав різне ідеологічне підгрунтя. Про сучасні виклики радикалізму в інтерв’ю Громадському.

Президент Франції Франсуа Олланд відразу після терактів 13 листопада заявив, що Франція перебуває у стані війни. Франція посилила бомбардування ІДІЛ. Чи вирішить це проблему?

Перш за все, маю сказати дві речі: такі політичні та військові рухи, як ІДІЛ, не помирають просто від бомбардувань з неба, необхідно направляти військові групи на землю. Проблема полягає в тому, у Франції ніхто не хоче відправляти солдат у зону бойових дій. Отже, ми не можемо виграти “військову” війну проти ІДІЛ зараз, і тому не найкраще оголошувати про те, що ведеться війна, в той час, коли її неможливо виграти. Другий момент: теракти, організовані у Парижі 13 листопада, не були здійснені ані сирійцями, ані іранцями, вони були організовані людьми, які народилися та виросли у Франції та Бельгії, які мали французькі та бельгійські паспорти. Це говорить про те, що радикалізація відбувається всередині країни, вона є «домашньою». Ми не відправляємо армію проти кількох сотень радикалізованих молодих людей.

Ми знаємо, що серед бойовиків ІДІЛ багато європейців, які, як ви і зазначили, так само є в Європі та Сирії. На Вашу думку, як ми можемо оцінити у відсотках кількість європейців, канадців, американців, що воюють у рядах ІДІЛ?

Це приблизно 15 тисяч, і, можливо, навіть більше - до 30 тисяч, якщо ми порахуємо всіх іноземців, в тому числі з арабських країн, Саудівської Аравії, Тунісу і так далі. Ми знаємо, наприклад, що сотня громадян Росії, багато з них чеченці і не тільки. Отже, ця цифра між 15 та 30 тисячами. Ми не можемо сказати точної кількості сил ІДІЛ, але ймовірно, що мова йде про щонайменше 50% від усієї кількості їхніх бійців, тобто бійців “першого ешелону”.

У вашій останній статті у Ле Монд ви пишете про те, що джихадизм є повстанням покоління. Що ви маєте на увазі, зокрема, стосовно Франції?

Якщо подивитися на ідентичність терористів, перш за все, очевидно, що це молоді люди, віком від 18 до 30 років. Їх можна поділити на дві великі категорії – дві третини з них – молоді мусульмани у другому поколінні. Це діти батьків-імігрантів, які приїхали у Францію аби працювати і живуть тут вже якийсь час. Друга категорія – це «навернені», які прийняли іслам.

У двох випадках, неофіти («навернені») та мусульмани за походженням, відстоюють релігійну ідентифікацію, яка суперечить релігійній ідентифікації їхніх батьків. Щодо неофітів – це очевидно, вони повстають проти атеїзму власних батьків. Щодо мусульман за походженням - вони приєднуються до руху салафітів та критикують культурний та традиційний іслам їхніх батьків. Мова йде про молодих людей, на чиєму поколінні відбувається розрив” між поколіннями, і очевидно – розрив всередині суспільства.

І якщо говорити детальніше про європейців, які прийняли іслам – якою є їхня ідентичність і чому вони приходять до радикалізму?

Тут немає пояснення соціального або економічного. Серед тих хто був «навернений», представлені всі соціальні категорії, навіть, якщо серед них більше представників середніх класів та дрібної буржуазії. Процес вербування має індивідуальну траєкторію. Це молоді люди, що певним чином відірвані від родини, від суспільства і які шукають свій шлях. Серед такої молоді, звісно, не всі приймають іслам. Однак велика частина з них приймають ісламізм салафітського напряму і приходять до насильницьких вчинків. Те, що є досить характерно, те що їх характеризує – це бажання порвати із їхньою культурою, релігією, батьками.

Як на це впливає бідність, тим паче відокремлених замкнених кварталів, які стають «розсадниками» популяризації тероризму серед молодці? Як ви прокоментуєте той факт, що багато терористів мають походження саме із таких осередків?

Якби усе можна було б пояснити бідністю та низьким походженням, ми мали б десятки тисяч терористів. Є індивідуальні фактори, які мають навіть психологічне підгрунття. Але вцілому, це молоді люди, що належать до одного «перехідного покоління» – це покоління не тільки молодих мусульман чи тих, що прийняли іслам, але це й ті, хто є на позиціях більш індивідуалістичних та агресивних. Наприклад, щодо використання наркотиків. Наприклад, на фоні цього молодь може дуже просто вбити – це те, що ми бачили у Марселі. У нас є приклад, коли молоді люди атакували свого товарища у школі, є приклади передозів наркотиків, і у сучасної молоді маємо приклади певної «культури насилля», жахливого, кривавого насилля. Це те, що ми знаходимо у великій кількості американських фільмів із чисельними картинами насилля, а також у комп’ютерних іграх.

Ви багато писали про «ісламофобії». Наскільки вона важлива у французькому суспільстві? І як вона вплинула на зростання популярності таких політичних сил як «Національний Фронт»?

Ісламофобія у Франції – це багатогранне явище. Перш за все, маємо давно відомі прояви расизму по відношенню до мігрантів, який зріс у 70-х роках, і саме тоді Національний Фронт сформував свій перший електорат. Окрім цього, у 80х та 90х були відкриті нові можливості для міграції мусульман і таким чином, друге та третє покоління Національного Фронту вже концентрувалося не тільки на мігрантах, але і на мусульманах.

І ця атака на мусульман була тією атакою, що перемістилася від лівих, в ім’я світськості, які критикували іслам так само, як вони критикували всі інші релігії. Однак, закиди у бік ісламу відбувалися через те, що він надто помітний у публічному просторі. Ліві хотіли відсунути іслам так само, як і всі інші релігії, подалі від публічного простору. Ісламофобія - складне явище, це не тільки наслідок расизму, але і результат того, що я називаю зустріччю правого расизму та антиклерікалізму, що має коріння у лівому русі.

Які існують, на Вашу думку, шляхи виходу з ситуації? Якими засобами протистояти радикалізації молоді та поширення джихадизму в Європі?

Полювання на радикалізовану молодь до чогось призведе. Сама ідея про те, що ми можемо повністю знищити тероризм, не має особливого сенсу. З іншого боку, якщо ми говоримо про феномен покоління, ми можемо сподіватися на виснаження радикальної моделі, те ж, що ми бачили із виснаженням ідеї радикальних лівих, насильницької революції у 70-х роках аж до 80-х років, що спостерігалося в усіх країнах Західної Європи.

Натомість, проти чого ми дійсно маємо боротися – так це проти  використання ісламу як наративу для радикалізації.  Якщо молоді люди перестануть віднаходити у джихадистському чи салафітському ісламі потужну основу для повстання, це покращить ситуацію. Якщо зараз мова йде про вбивство ісламістами чи джихадистами – 100% історія потрапить на сторінки газет та на телебачення. Якщо злочини не матимуть такої бази, вони просто будуть «побутовими історіями».

Я маю на увазі, що  є певне захоплення радикальним ісламом, і нам треба атакувати це захоплення, а не самих радикалів. Як цього досягнути? Необхідно впроваджувати інші моделі – позитивні моделі ісламу. Я маю на увазі  сучасний іслам, іслам середнього класу, такий іслам, який можливо інтегрувати.
Пріоритетна річ, яку слід популяризувати – це французький іслам, німецький, британський або інше. Треба не акцентувати на іслам іншого походження – Мароко, Алжир, традиційний іслам, який молодь відштовхує. Це не є зміною догм, але шляхом долучення молодих імамів, молодих інтелектуалів, тим паче із середнього класу, які вже є інтегровані у Франції.