Втеча з «Ісламської держави»: Історія дагестанця, який втік з ІДІЛ в Україну

Уродженецю села Карата російського Дагестану Марату Нурмагомедову було майже 30, коли він вступив до лав «Ісламської держави». Здається, він сам досі не розуміє, що саме підштовхнуло його на цей крок.

Зараз Марату тридцять три, і ми спілкуємося з ним в бідній, по-радянськи обставленій орендованій квартирі в одному з українських міст, куди він приїхав після того, як втік з ІДІЛ.

Марат просить не знімати його — він боїться, що російські спецслужби почнуть на нього полювати, попри те, що він перебуває на території іншої країни (невдовзі після інтерв'ю він виїхав з України).

Ззовні молодий чоловік не схожий на того, хто ще зовсім недавно воював у лавах ісламських бойовиків, за терором яких спостерігає весь світ. Та й узагалі не скажеш, що він здатен взяти автомат до рук. Марат носить інтелігентські окуляри, розмовляє тихо, вкрадливо, відповідає коротко, ніби докладаючи зусиль.

Марат народився у Дагестані, навчався в університеті в Махачкалі на математичному факультеті, вивчав інформатику. Але програмування, зізнається він, не було йому до душі. Університет він не закінчив. У 2012 році Марат одружився, а невдовзі перебрався в Москву, де працював системним адміністратором, платив небагато. Столиця йому не імпонувала. І саме там він почав занурюватися у новий для нього світ ісламського радикалізму.

Влітку 2013-го Марат натрапив в інтернеті — не пам'ятає, як і де точно, — на проповіді одного з колишніх лідерів ІДІЛ чеченця Сайфуллаха Аш-Шішанова (був убитий в 2014 році).

— Він заряджав молодь, говорили, що триває війна Башара (Асад, президент Сирії — ред.) проти мусульман, що вбиває жінок і дітей, — згадує Марат. — Казав, що потрібно робити джихад проти Башара, що це наш обов'язок як мусульман.

Марата вразили ці проповіді. Вони стали приводом для емоційного вчинку: він вирішив їхати до Сирії. Але причини, ймовірно, були значно глибші. Дослідник радикальних рухів Північного Кавказу Денис Соколов вважає, що в основі причин, які штовхають кавказьку молодь в ІДІЛ та інші радикальні організації — розвиток технологій, глобалізація та нездоровий розвиток економіки в Росії. За його словами, відсутність необхідних інститутів, контролю еліт над економічними процесами, занепад сільського господарства змусили вчорашніх селян покинути села і переїхати в міста. Їхні діти виявилися не готовими до важкої праці, але при цьому також не змогли знайти себе в постіндустріальному суспільстві.

Крім того, зазначає Соколов, спецслужби почали придушувати будь-яке інакомислення, зокрема і в релігії. Поступово мусульманська молодь на Північному Кавказі стала радикалізовуватися, і багато хто гостро відреагував на заклики іділівскіх проповідників.

Вони були щирі люди, які туди рвонули захищати мусульман. У них палали очі. Вважали, що йдуть на джихад і готові хоч завтра померти на шляху Аллаха, тому що смерть — це пряма дорога в рай

Марат, імовірно, відчував себе самотнім і нереалізованим тридцятирічний чоловіком у величезній Москві, де уродженці Кавказу і Середньої Азії вважаються «третім сортом». А заклики Сайфуллаха Аш-Шішанова стали для нього вікном у новий світ, де він, як йому здавалося, був комусь потрібним.

ІДІЛ проголосив Халіфат 30 червня 2014 року в головній мечеті іракського Мосула. У той час за бойовиків в Сирії і Іраку воювали тисячі людей. Тільки з пострадянського простору, за різними дослідженнями, до ІДІЛ приєдналося більше двох тисяч людей.

Відтоді минуло майже три роки і багато що змінилося. З ІДІЛ тепер борються і опозиційні війська, і окремі воєнізовані угруповання. Все частіше бойовики намагаються вийти з ІДІЛ, все рідше — приєднатися.

Багато хто розчарувався, зокрема й Марат Нурмагомедов.

Жителі західної частини Мосулу вимушено покидають місто після обстрілу (на задньому плані - білборд з гаслами «Ісламської держави») Фото: Громадське

1 серпня 2013 Марат зібрав речі і вилетів з Москви до Туреччини. Ні дружині, яка перебувала на сьомому місяці вагітності, ні батькам він не сказав, куди насправді прямує. Про кінцевий пункт призначення знав тільки його середній брат Шаміль. Він також допомагав Марату з грошима на квитки.

Марат пройшов традиційний для іділівських «новобранців» шлях: автобус до Газіантепа і незаконний перехід турецького кордону на сирійську територію, де в той час ще були «дірки», через які турки спокійно пропускали людей. Так він опинився в передмісті східного Алеппо, в одній з підгруп великого на той час угруповання «Мухаджірін валь Насар», яке складається переважно з вихідців з Північного Кавказу і країн Середньої Азії.

— Ми жили в маєтку, який раніше належав якомусь бізнесмену, пов'язаному з Асадом, — говорить Марат. — Не розкішний маєток, цілком звичайний, навіть скромний.

За словами Марата, разом з ним в групі жили близько тридцяти осіб. Між собою всі розмовляв російською мовою — другою за поширенням серед іділівців після арабської.

Про те, чим Марат займався в ІДІЛ, він відповідає ухильно і не бажає розкривати подробиць. За його словами, він відповідав за постачання продовольства для сімей іділівців: купували продукти і речі дружинам і дітям бойовиків, возили їх по лікарнях, а також налагоджували телекомунікації, зв'язок і комп'ютерні системи. Він стверджує, що не брав участі в бойових операціях, але підтвердити це ми не можемо.

Незабаром про те, що Марат пішов в ІДІЛ, дізнався його батько.

— Я був розгублений, — згадує Казим Нурмагомедов. — Ніяких передумов не було, принаймні, я їх не бачив. Марат одружився в 2012 році, поїхав з Дагестану, і я думав, що ось нарешті мої діти виросли, і я можу займатися своїм життям. Коли я дізнався, куди він поїхав, у мене був шок. У Дагестані, звичайно, часто бувало, що комусь щось не сподобалося і пішов у ліс. Але де ми, а де Сирія?

Казим вирішив відмовити сина від участі у чужій війні. У вересні 2013 він покинув Дагестан і відправився через Туреччину до Сирії. Сьогодні він вважає своїм обов'язком розповідати цю історію, щоб інші знали, як ведеться родині, коли один з дітей йде воювати за організацію, в усьому світі визнану терористичною.

Батько Марата Нурмагомедова Казим Нурмагомедов Фото: Громадське

— Потрапити на територію ІДІЛ виявилося напрочуд легко, — розповідає Казим. — Син дав мені контакти людини, яка зустріла на турецькому кордоні і перевели на сирійський бік. Все це коштувало 100 доларів... А там (в Сирії — ред.) мене вже зустрів Марат.

У перевалочному пункті, де зустрілися батько і син, згадує Казим, було багато молоді, і всі — «ідейні, натхненні».

— Вони насправді всі були щирі люди, які туди рвонули, щоб захищати мусульман. У них були палаючі очі. Вважали, що йдуть на джихад і готові хоч завтра померти на шляху Аллаха, тому що смерть — це пряма дорога в рай, — каже він.

У східному Алеппо Казим прожив разом з сином тиждень. Каже, намагався зрозуміти, які у Марата були мотиви кинути сім'ю, і вмовляв його повернутися.

— У нього головний аргумент був, що ми всі мусульмани і повинні йти на шлях Аллаха і померти за це, — згадує Казим. — А в мене були інші аргументи: у тебе сім'я, відповідальність. Що якщо завтра ми опинимося паралізовані, хворі? Я його переконав, що він вчинив неправильно по відношенню до мене, до матері, до дружини, яку залишив вагітною. Він погодився, що зробив помилку і повинен повернутися. Тоді в Росії ще не було статті, яка передбачала кримінальне покарання за участь в незаконних збройних формуваннях поза територією РФ, якщо це суперечить інтересам Росії. Поправка з'явилася лише 3 листопада 2013 року. Після цієї дати він опинився, по суті, поза законом.

Батько зміг вийти з території ІДІЛ з тією ж легкістю, з якою зайшов. А ось витягнути син виявилося завданням практично непосильним. Процес тривав майже два роки.

— Він добровільно прийшов (в ІДІЛ — ред.), моральні зобов'язання були перед командирами. Не можна було сказати керівництву, що йому не сподобалося і поїхати. Марат сказав, що вийти неможливо. Я тоді не драматизував, подумав, що легко знайду канали, щоб його витягнути.

Спочатку Марат не збирався залишати ІДІЛ — хотів лише залагодити сімейні проблеми. А поки такої можливості не було, продовжував працювати. За свою участь в групі він отримував, за його словами, 50 доларів на місяць.

— Ті, хто був з сім'ями, отримували житло, — говорить Марат. — Їх розміщували в будинках типу гуртожитків, де військові жили з дружинами і дітьми. А ті, хто їздив на операції, ділили між собою трофеї — гроші, речі. Мені всього вистачало, я не за гроші туди поїхав.

Військові, ісламські вчені — всі ті, хто критикував ІДІЛ, — почали зникати. Когось саджали в тюрму, але здебільшого страчували

Влітку 2014 до сина в ІДІЛ приїхала його мати. Вона, як і Казим, хотіла зрозуміти мотиви Марата і вмовити повернутися. Привезла гречки, згущеного молока — всі ті російські продукти, за якими там сумують  бойовики, родом з пострадянського простору. Вона провела з сином більше місяця. З місцевими, говорить Марат, практично не спілкувалася.

— На щастя, дружина встигла виїхати за пару днів до того, як Аль-Багдаді (лідер ІДІЛ — ред.) оголосив Халіфат, — згадує Казим. — Після цього почали діяти інші правила — інститути держави. І автоматично всі мусульмани, які хотіли б покинути «Ісламську державу», оголошувалися зрадниками, бо справжній мусульманин не може противитися Халіфату.

— Незабаром після цього почалися масові страти, — підхоплює Марат. — Військові, ісламські вчені — всі ті, хто критикував ІДІЛ, — почали зникати. Когось саджали в тюрму, але здебільшого страчували. Спочатку ми дізнавалися про це з чуток: деяким жінкам почали приходити повістки, що їхні чоловіки страчені за такфіризм (звинувачення мусульманина в невірі — ред). Рахунок пішов на тисячі. Тоді я почав розуміти, що відбувається щось не те. А через деякий час і сам потрапив до в'язниці.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найкраща погода для ІДІЛ — репортаж з Мосула

Марат встиг прослужити близько року на території Іраку, в Теле-Афарі, під зайнятим ІДІЛ Мосулом. Вже там, згадує він, закралася ідея втекти з «Ісламської держави». Сформувалася навіть невелика група бойовиків, які думали так само, як Марат: до неї, крім нього самого, належав його друг чеченець і вісім узбеків. Всі вони вважали, що наразі «Ісламська держава» не має права вбивати мусульман.

Деякі узбеки, згадує Марат, хотіли радикально виступити проти керівництва ІДІЛ.

— Я ж пропонував почекати і спочатку вибратися з території Сирії, а потім вже розбиратися, хто в чому винен, — каже Марат.

У квітні 2015, згадує батько, син зателефонував йому і сказав: «Мені хана, витягуйте, катастрофа назріває, нічого не можу зробити».

Незабаром після цього дзвінка з ним зник зв'язок.

— Щойно Марат повернувся з Іраку до Сирії, його запроторили до в'язниці, — каже Казим. — Хтось розповів командирам, що він хоче вийти з ІДІЛ, і його разом з узбеками і чеченцем «закрили». Я довго намагався дізнатися, що сталося, і відразу кілька каналів повідомили мені, що сина стратили. Два місяці я прожив в такому стані... Можете собі уявити? Я не знав, що сказати родині. І вирішив не говорити нічого. А в кінці серпня він мені подзвонив.

Батько Марата Нурмагомедова Казим Нурмагомедов Фото: Громадське

У в'язниці, каже Марат, його спочатку постійно допитували і били. Про це він не любить згадувати. Але після першого місяця допити припинилися, і тут він зрозумів, що його не збираються страчувати.

— Я практично єдиний з нашої групи, хто вижив у в'язниці, — говорить Марат. — Мого друга чеченця стратили, кілька узбеків — теж.

Після чотирьох місяців в'язниці і спроб уникнути кари Марат зміг виїхати в східне Алеппо, а звідти — до турецького кордону. Переконавши аміра (командира — ред.) Тапка в тому, що йому потрібно підлікуватися, він отримав дозвіл на виїзді з міста.

Витягувати людей звідти — це бізнес, причому тільки арабський. У цьому бізнесі купа посередників — чеченців, узбеків... Вони просять за свої послуги 5-10 тисяч доларів, і не факт, що ці гроші не будуть витрачені даремно

«Диригент» його втечі перебував у Києві, каже батько Марата.

— Витягувати людей звідти — це бізнес, причому бізнес тільки арабський, — говорить Казим. — Тільки араби мають можливість переміщуватися по іділівських територіях, Ан-Нусри, Асада, Вільної Сирійської армії, тому що у них розділені сім'ї, майно, і під цим «соусом» вони можуть витягнути людей. У цьому бізнесі купа посередників — чеченців, узбеків, кого завгодно. Вони просять за свої послуги великі суми — 5-10 тисяч доларів, і не факт, що ці гроші не будуть витрачені даремно. Але в Києві знайшлася абсолютно щира людина (не громадянин України — ред.), який не просив великих грошей. Для нього важливіше було врятувати людей. (На цю особу — без уточнення імені — Громадському вказали троє людей, включаючи Казима. За інформацією Громадського, ця особа — громадянин Росії, нині не перебуває на території України — ред.) через своїх друзів він допоміг Марату виїхати в східне Алеппо з Тапки, а звідти — до південного кордону з Туреччиною. Син партизанськими стежками йшов пішки і нарешті опинився там, звідки все почалося, — в Стамбулі, де ми й зустрілися всією сім'єю.

З Туреччини Марат перебрався в Україну, де й оселився на якийсь час. Вибір країни його батько пояснює просто:

— Повертатися в Росію Марату не можна, проти нього порушено кримінальну справу. А в Дагестані дуже погані перспективи. У кращому випадку йому дадуть 5-6 років в'язниці, в гіршому — ми його знайдемо в лісі з кулею в голові. Хоча з точки зору закону він має право звільнитися від відповідальності, тому що людина, яка добровільно завершила участь в незаконних формуваннях, піддається звільненню. А в Україні він ще й тому, що це найбільш безпечна для нас країна: менталітет і мова рідні, ставлення інше (ніж в Росії — ред). Якщо ти не порушуєш українські закони, всім до лампочки, що ти тут робиш.

На втечі з ІДІЛ історія не закінчилася. Взимку на середнього сина, Шаміля, який влітку 2013-го купив Марату квиток до Туреччини і передавав гроші, коли той був у Сирії, порушили кримінальну справу за фінансування тероризму. За це йому тепер загрожує від 5 до 10 років в'язниці.

— Думаю, спецслужби використовують ці «ниточки» для захисту бізнес-інтересів, — вважає Казим. — У Шаміля був хороший бізнес: він будував павільйони і брав участь в федеральних тендерах. Природно, програвали, тому що тендери нечесні, і скаржився в антимонопольний комітет на керівництво Москви. І ось, коли його фірма виграла тендер на облаштування виставки на 19 мільйонів (рублів — ред.), його заарештували і звинуватили у фінансуванні тероризму. Просто витягнули на поверхню ситуацію з нашою сім'єю, щоб «потопити» конкурента.

Нещодавно Казима викликали у московське управління ФСБ. Він розповідає про це зі спокоєм людини, яка пережила достатньо, щоб нічому не дивуватися.

— Вони (ФСБ — ред.) запитували мене про сина, про ІДІЛ, про мою поїздку до Сирії, — говорить він. — Але що мені приховувати? Хіба я зробив щось протизаконне, поїхавши до Сирії?

Казим робить невелику паузу, зітхає і додає:

— Так я б і так поїхав, навіть якби це було сто разів протизаконно. Я ж за сина переживаю.